Агіографія (від грецьк. bagios — святий, grapho — пишу) — житія святого.

Антропоцентризм — уявлення про світобудову, яка формується довкола людини як центра.

Апокрифи.(від грецьк. таємничий, заповітний) — неканонізовані, тобто не визнані церквою релігійні тексти, перекази тощо.

Архаїчний — давній, старовинний, застарілий.

Васал (лат. vassalus) — підлегла, залежна особа. У Середні віки, здебільшого в Західній Європі, феодал, що отримував землю від іншого, більшого феодала, за що виконував військову та інші повинності.

Вітраж — твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла; кольорове скло у вікнах, дверях, ширмах.

Героїчний народний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, у яких відображена воля, завзяття народу у боротьбі з ворогом, злом, кривдою, соціальним і національно-релігійним гнітом, прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних месників.

Гімн — урочиста релігійна пісня в прозі або віршах.

Готика — стиль, як правило, західноєвропейської архітектури ХІІ—XV ст., що характеризується гостроверхими спорудами, стрілоподібними склепіннями, великою кількістю скульптурних прикрас.

Гуманізм — вчення про самоцінність людини, яке утверджує людину як зміст і основу буття.

Драма літургійна (грецьк. Leiturgia — служба, богослужіння) — середньовічна театральна вистава за біблійними сюжетами, яка входила до складу літургій на Різдво та Великдень і виконувалася в храмі.

Епос — розповіді про події минулого, побудовані за принципом гіперболізації.

Жонглер (у Франції), шпильман (у Німеччині), хугларам (в Іспанії) — виконавці й автори обробок народної поезії, професійні мандрівні епічні співаки й музиканти.

Ікона — образ сакрального світу, який за допомогою оберненої перспективи відображає відношення «горного» і «дольного» світів.

Індивідуалізм — риса світогляду, яка характеризується самопротиставленням окремого індивіда колективу та суспільству.

Інквізиція — надзвичайно жорстока судово-поліцейська організація у католицькій церкві, заснована у ХІІІ ст. для боротьби з єретиками.

Літургія — спільна справа, осягнення божественного буття шляхом відправлення священного ритуалу.

Лицар (від нім. «кіннотник») — представник військово-землевласницького стану у Західній Європі доби Середньовіччя.

Католицизм — один із основних напрямів у християнстві поряд з православ’ям і протестантизмом.

Клерикальна література — церковна література.

Куртуазна література (франц. courtois — ввічливий, чемний) — світська лицарська література Європейського Середньовіччя з мотивами культу жінки або пригод лицарів.

Мім (грецьк.mimos — лицедій) — одна з форм народного театру, невелика сценка з повсякденного життя комічного, розважального характеру.

Міннезанг (від нім. mine — любов і sang — пісня) — любовна пісня.

Міннезингер (нім. Minnesinger — співець любові) — німецький поет — музика доби Середньовіччя, автор творів куртуазної любовної лірики.

Міракль (франц. Miracle — від лат. miraculum — диво) — жанр середньовічної віршованої драми, заснованої на житті, діяннях і чудесах святих або Богородиці.

Містерія (від лат. mysterion — таїнство, служба) — жанр релігійної драми ХІІ ст. — середини ХУІ ст., в якому поєднувалася літургійна драма і «мімічні містерії» (міські процесії на честь релігійних свят або урочистих з’їздів до міста королів). Основними групами містерій були різдвяні й великодні.

Містицизм — релігійно-філософський світогляд, заснований на вірі в надприроднє, таємниче.

Мораліте (франц. moralite — від лат. moralis — моральний) — жанр повчальної алегоричної, переважно віршованої драми, в якій відтворювалися події, взяті з реального щоденного життя.

Протестантизм — один із напрямів в християнстві наряду з католицизмом і православ’ям, який виник у результаті Реформації в XVI—XVII ст., що проходив під гаслами виправлення католицизму в дусі першопочаткових євангельських ідеалів, заперечення посередницької ролі церкви між людиною і Богом.

Ренесансний гуманізм — напрям у літературі та мистецтві, який зародився у ХІУ ст. в Італії, у творах мистецтва проявлявся у відображенні природної сторони матеріальної дійсності, на відміну від католицької готики, яка вважала життєву конкретику проявом гріховного і потворного.

Реформація — релігійний і соціально-політичний рух у Європі ХУІст., спрямований проти католицької церкви, що привів до появи нового напряму в християнстві — протестантизму і створення духовних передумов для капіталізму.

Роман — це великий епічний твір, у якому охоплено значний життєвий матеріал і розповідається про життя, формування характеру, думки й почуття однієї чи кількох особистостей у певному соціальному оточенні.

Сага (давньосканд. saga — те, про що розповідають) — прозовий твір.

Сакральний — світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності, особливо ціннісні, священні.

Сеньйор (від лат. senior) — старший.

Скальди — спочатку дружинні співці, пізніше професіональні придворні поети.

Скандинави — у країнах Європи їх називали норманами, що означало «північна людина».

Схоластика — 1) середньовічна релігійно-ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обґрунтувати релігійний світогляд; властива їм оглядовість, догматизм, звернення до Біблії як найвищого критерію істини; 2) суха, мертва наука, буквоїдство.

Сюзерен (франц. suzerain) — вищий сеньйор.

Тотем (буквальне значення «його рід») — тварина, рослина, предмет неживої природи, який вважався прародичем і покровителем роду.

Трубадур (франц. troubadour, від Прованс. trobar — винаходити, віршувати) — се-редньовічний провансальський поет ХІ—ХІІІ ст., який виконував свої твори під акомпанемент скрипки чи будь-якого іншого інструменту.

Трувер (франц. trouvere — знаходити, творити) — поет ХІІ — ХІІІ ст., який складав епічні пісні на основі фольклорних джерел.

Турнір — змагання лицарів у середньовічній Західній Європі.

Фабльо (франц. fabliau ) — оповідання, байка.

Фарс (франц. Farse, від лат. farsio — начиняю, наповнюю) — малий комічний жанр, старовинна весела комедія побутового змісту, яка відзначалася доступністю, гумором, сатиричною спрямованістю, вільнодумством, була близькою до буфонади, комедії масок, інтермедії.

Фастнахтшпіль (нім. fastnachtspiel, від fastnacht — масниця, spiel — гра, буквально «масницька гра») — жанр німецького народного комічного театру, в основу якого були покладені народні звичаї та весняні обряди.

Цикл — сукупність взаємопов’язаних явищ, які утворюють певну систему або закінчене коло розвитку.

Шванк (нім. schwank — жарт) — невеличкі гумористичні чи сатиричні оповідання переважно побутової тематики.

КРИЛАТІ ВИСЛОВИ

БЕАТРІЧЕ

У книзі «Нове життя» (1292) великий італійський поет Данте Аліг’єрі оспівав флорентійку Беатріче Портінарі, ідеалізований образ якої став одним із центральних у його творчості. У переносному значенні Беатріче — предмет чистого й вірного кохання.

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ

Слова з монолога Гамлета, героя трагедії «Г амлет, принц Датський» (1601) великого англійського драматурга В. Шекспіра. У переносному значенні означають: найважливіше питання, питання життя і смерті.

ГАМЛЕТ

Герой трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський» (1601). Доля Гамлета — це трагедія благородної людини, що стикається з торжеством зла в житті. Помста за вбитого батька осмислюється Гамлетом як відплата за узурпацію влади і деспотизм, як боротьба за встановлення справедливості. Сумніви, що мучать його, мають своїм джерелом пошуки дійових засобів для досягнення мети. Основа трагізму Гамлета в його самотності, в тому, що соціальну проблему він намагається розв’язати засобами індивідуальної боротьби. Ім’ям Гамлета називають людину, яка в усьому сумнівається, увесь час роздумує, нездатна діяти швидко і рішуче.

ГАРПІЇ

Це, за грецькою міфологією, богині вихору. Зображувались як крилаті потвори-птахи з дівочими головами. У міфі про аргонавтів гарпії примушують голодувати сліпого Фінея, забираючи або забруднюючи його їжу. У переносному значенні гарпія найчастіше — зла жінка, а також зло, що мучить людину, терзає її душу.

ДАНТОВЕ ПЕКЛО

Великий італійський поет Данте Аліг’єрі (1265—1321) є автором грандіозної за задумом і обсягом поеми «Божественна комедія» (1307—1321), яка поділяється на три частини: «Пекло», «Чистилище» і «Рай» (відповідно до етапів уявної подорожі поета по трьох «загробних світах», що повинна була просвітити людство, показати італійському народові шляхи політичного і морального відродження). В розділі «Пекло» подані надзвичайно яскраві картини вад суспільства, автор бичує егоїзм, розбещеність, гординю, мстивість і особливо жадібність.

ДОН КІХОТ

Герой роману великого іспанського письменника М. Сервантеса де Сааведра (1547— 1616) «Славний Лицар Дон Кіхот Ламанчеський» (1605—1615). Бідний дворянин Дон Кіхот, старий і самотній дивак, начитавшись старовинних лицарських романів, уявив себе мандрівним лицарем. Втративши здатність відрізняти дійсність від мрій, Дон Кіхот постійно виступає в смішній і жалюгідній ролі: б’ється з вітряками, приймаючи їх за велетнів; заступається за злочинців, вважаючи їх невинно скривдженими, і т.ін. Дон Кіхоту протиставляється його зброєносець Санчо Панса — хитрий товстун, для якого на першому місці в житті — матеріальні інтереси. Дон Кіхотами називають благород-них фантазерів, відірваних від життя; людей, які вступають у боротьбу із справжнім чи уявним злом, але не розраховують тверезо своїх сил, не відчувають, що боротьба їх не дає користі, а викликає тільки насмішки.

ЄРЕТИК

Єретик — людина, яка відступає від догматів пануючої церкви, «впадає в єресь». Єресі — в часи Середньовіччя це релігійні течії, опозиційні або ворожі християнській церкві (в тих країнах, де вона була панівною). Єресі були релігійним виразом настроїв якоїсь опозиційної групи або революційних мас по відношенню до освячуваного церквою соціально-політичного ладу. Для боротьби з єретиками була створена інквізиція, яка спалила на вогнищах сотні тисяч людей. Єретиком називають людину, яка виступає проти панівних канонів і догм.

КОРОЛЬ ЛІР

Герой однойменної трагедії (1608 р.) Шекспіра. Під впливом нещасть, вигнаний зі свого дому рідними дочками, сліпий старий Лір, який раніше зневажав людей, починає розуміти, що благородство, любов і дружба повинні бути основою людських стосунків. Вживається для характеристики людей, яких ушляхетнило нещастя.

ЛАВРОВИЙ ВІНОК

Лавр — в античному світі дерево, присвячене Аполлонові. Оскільки Аполлон вважався богом-покровителем мистецтв, переможців на змаганнях (музичних, поетичних та ін.) нагороджували вінком з лаврових гілок (звідси слово «лауреат»). Звичай цей зберігся до нашого часу. «Спочити на лаврах» — заспокоїтись на досягнутому; «пожинати лаври» — прославитися.

ЛЮЦИФЕР

Люцифер (лат. — світоносець) — ангел, що повстав проти Бога і був скинутий з неба. У Середні віки — одне з імен сатани, володаря пекла. Світова поезія неодноразово використовувала образ Люцифера для втілення мотивів богоборства і протесту проти деспотизму релігійних авторитетів («Втрачений рай» Дж. Мільтона, «Каїн» Дж. Байрона, частково «Демон» М. Лермонтова). У сучасній літературній мові слово набуло також значення нечистої сили (у формі «люципер» вживається як лайка).

МОНТЕККІІКАПУЛЕТТІ

Два ворогуючих роди у трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта» (1597 р.). Прізвища ці вживаються на означення людей, сімей, партій, що є непримиренними ворогами.

МУЗА

Музи — у грецькій міфології спочатку богині співу, пізніше богині поезії, мистецтв, наук; сестри Аполлона. Вони сповнюють митців натхненням, але тих, хто насмілюється змагатися з ними, суворо карають. Кожна з дев’яти муз (Кліо, Евтерпа, Талія, Мель-помена, Терпсіхора, Ерато, Полігімнія, Уранія і Калліопа) сприяє розвитку певного виду мистецтва або науки. Місце їх перебування — гори Парнас і Гелікон. Музи зображуються як юні, красиві жінки з натхненними обличчями, що тримають в руках атрибути свого мистецтва. У переносному значенні муза — натхнення.

ПЛЕЯДА

У старогрецькій міфології Плеяда — сім сестер (дочки Атланта і Океаніди Плейони), яких боги перетворили в сузір’я. У переносному значенні (група видатних людей) це слово було вжите ще в III ст. до н. е. на визначення семи видатних старогрецьких драматургів. «Плеядою» називалася також французька поетична школа часів Відродження (XVI ст.), до складу якої входило сім поетів-гуманістів на чолі з П. Ронсаром і Ж. Дю Белле. У наш час переносне вживання цього слова не пов’язане з певною кількістю.

СМЕРТНИЙ ГРІХ. СІМ СМЕРТНИХ ГРІХІВ

Смертний гріх — найтяжчий, за релігійними уявленнями, гріх. Його не можна спокутувати, він вічно карається в «потойбічному житті». Вираз походить з тексту Першого соборного послання Іоанна Богослова («Є гріх смертний..», 5, 16). За церковною догматикою, існувало сім смертних гріхів: заздрощі, скупість, розпуста, ненажерливість, гордощі, зневіра, гнів. У переносному значенні «смертний гріх» — найтяжчий злочин.

ТРІСТАН ТА ІЗОЛЬДА

Герої середньовічного французького лицарського роману, в якому розповідається історія трагічної любові Ізольди, дружини корнуолського короля, до його небожа і васала Трістана. У переносному значенні Трістан та Ізольда — люди, охоплені високим, незборимим почуттям.

УТОПІЯ

Скорочена назва твору англійського філософа-гуманіста Т. Мора (1478—1535) «Золота книга, така ж корисна, як і забавна, про найкращий лад держави і про новий острів Утопію» (1516), де змальоване ідеальне, за уявленнями автора, суспільство. Слово «утопія» означає: неіснуюче місце; місце, якого немає. У розмовній мові утопія — нереальний, необгрунтований план; фантазія, вимисел.