Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження
Заняття 2. Ф. Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель" — критика на гуманістичну культуру Середньовіччя
«Гаргантюа і Пантагрюель» — роман-енциклопедія, в якому зображено панораму життя Франції XVI ст. У ньому представлені всі верстви суспільства, всі професії.
Автор вирішив написати про соціальні вади, про те, як змінити світ і зробити людину щасливою.
Рабле був прихильником королівської влади, він вірив у освіченого монарха. Такими мудрими, добрими і освіченими зображені Грангуз’є, Гаргантюа і його син Пантагрюель. Відгуком на події війни Франциска I з Карлом V став опис загарбницької війни короля Пікроколя.
Зіткнення Гаргантюа з Пікроколем дозволило автору відкинути насилля як засіб розв’язання локальних, незначних конфліктів, благословити мужність і рішучість тих, хто захищав дім і право на свободу.
Місцеві пастори оберігали виноградники Грангуз’є від шпаків. Саме на ту годину лейнарські пекарі везли у місто паляниці, які хотіли купити за базарною ціною пастухи. Однак пастори не лише не погодились продати, а й почали їх лаяти, ображати. Почалася сварка: у пекарів відняли 60 паляниць, але заплатили за них і ще дали горіхів та три корзини білого винограду. Постраждалі поскаржилися Пікроколю, який вирішив воювати проти Грангуз’є. Король звернувся за допомогою до сина. Гаргантюа закінчував навчання у Парижі. Він підріс, став міцним, сильним був готовий вступити у життя і допомагати своєму батькові керувати державою. Його від’їзд був прискорений звісткою про війну. Гаргантюа організував оборону і переміг військо Пікроколя.
Рабле зобразив двох правителів: короля-варвара і короля-людину, проте не створив образу ідеального монарха, хоча деякі риси втілив в образах Грангуз’є і Гаргантюа.
Велике місце у романі займають педагогічні ідеї, обгрунтування яких було зако-номірним для доби Відродження з її новими педагогічними теоріями.
Тубал Олоферн — великий богослов, магістр, учитель Гаргантюа. Свого вихованця він змушував вчити все напам’ять. Абетку велетень вивчив у зворотному порядку про-тягом 5 років і 3 місяців. Прочитав Доната, Фацета, Теодоле і Параболу за 13 років, 6 місяців і 2 тижні. На опанування календаря у нього пішло 16 років і 2 місяці. Навчився писати готичними літерами і переписував у такий спосіб свої підручники. Гаргантюа все добре засвоював, на іспиті з легкістю відтворював набуті знання у зворотньому по-рядку. У 1420 році його наставник помер. Батько велетня помітив, що син робив великі успіхи, від книг його просто неможливо було відірвати. Однак на користь йому це не пішло: він ставав неуважним, безпорадним і дурним.
Якщо спочатку король доручив навчання сина прихильнику старої культури і науки, то потім — гуманісту Панократу. Той змусив Гаргантюа забути все, чому його навчали раніше. Новий учитель увів його в товариство місцевих учених, змагання з якими повинні були піднести його дух і викликати бажання покращити свої знання. Прокидався Гаргантюа близько четвертої години ранку. Під час ранкових процедур він мусив слухати декілька сторінок із Священного писання, яке читали гучно і зрозуміло, з особливою інтонацією. Потім йшов у туалет. По дорозі наставник повторював з ним прочитане і пояснював те, що йому було важко зрозуміти. На зворотному шляху вчитель і учень спостерігали стан небесної сфери, визначали, під яким знаком зодіаку піднімалося сонце. Впродовж часу, коли Гаргантюа одягали, розчісували, завивали, збризкували духами, він повторював попередні уроки. Велетень відповідав їх напам’ять і тут же пригадував випадок із життя. Так тривало 2—3 години. Протягом наступних трьох годин він слухав читання. Після цього виходив на двір і дорогою обговорював зміст прочитаного. Потім грав у м’яча, лапту, тобто розвивався як фізично, так і духовно.
В іграх не було нічого примусового. В очікуванні обіду учитель з учнем читали напам’ять вислови, які запам’яталися на уроці. Потім сідали за стіл. На початку обіду Гаргантюа мав можливість почути захоплюючу повість про славні справи давнини. Вона читалась до того часу, доки велетень не брався за вино. При бажанні читання продовжувалось, в іншому випадку — просто розмовляли. Потім приносили карти, але не для гри, а розумових вправ, які базувалися на знанні арифметики. Гаргантюа робив успіхи не лише у цій науці, а й у геометрії, астрономії і музиці. Далі співали. Велетень вивчився грати на лютні, спинеті, арфі, флейті, віолі і тромбоні. Його навчали їздити верхи. Він володів різною зброєю: пікою, ескадроном для обох рук, шпагою, кинджалом. Полював на оленів, ведмедів, козуль, кабанів, зайців; плавав, метав дротик, каміння, спис. Перед вечерею його приводили в порядок. Він повторював цікаві місця з прочитаного, а потім сідав за стіл. За вечерею відновлювали у пам’яті обідній урок. Перед сном виходили на свіже повітря, дивилися на небо. Гаргантюа розповідав наставнику все, що він прочитав, побачив, дізнався, зробив, почув за день, потім обидва молилися, після чого лягали спати.
Рабле поклав в основу громадського виховання два принципи: 1) людина мусить отримувати не лише розумову освіту, а й фізично виховуватися, тіло і розум мають розвиватися гармонійно; 2) різні дисципліни обов’язково чергувалися з відпочинком. Вихованець не повинен був помічати, де починався відпочинок, а де закінчувалося навчання.
Рабле не сприймав середньовічної системи виховання. Він протестував проти методів, які гальмували розвиток мислення і ставили перепони для моральної досконалості людини. Автор засуджував зазубрювання старозавітних текстів. Релігійний догматизм, абсолютна неможливість зіставлення вивченого з реальною практикою — ось недоліки системи виховання, яку висміював письменник. Система Панократа заснована на найвпливовіших принципах виховання гармонійно розвиненої особистості. Природна зацікавленість того, кого навчають, — необхідні умови нової школи.
Рабле змалював картину ідеального суспільства на прикладі Телемського абатства.
• Головне місце займала церковна служба
• був статут
• все обмежено
• передбачено годинами (за розкладом)
• приймають потворних, калік, горбунів
• сувора дисципліна
• обітниця цнотливості, бідності, покори • немає навіть церкви
• ніякого статуту, девіз «Роби, що хочеш»
• все робиться у відповідності з потребами і зручностями
• приймають вродливих людей обох статей: жінок (12—15 років), чоловіків (12—18 років)
• свобода
• кожен може перебувати у шлюбі бути багатим, жити вільно, має право залишити монастир
Телемське абатство — це лише острівець радості, дар щедрості короля. Радісне, безтурботне життя забезпечувалося в ньому працею багатьох робочих рук. Мрія була досконала, але поки що залишалася лише мрією. У цьому суспільстві також не було гармонії.
На побут і організацію абатства Гаргантюа виділив 2 700 831 довгововняного барана (назва монет), і щорічно, поки все не було влаштовано, асигнував прибутки з ріки. Дав 1 669 000 екю з сонцем і стільки ж з Плеядами. На утримання абатства він подарував у довічне володіння 2 369 514 англійських ноблей, гарантованої поземельної ренти, яка мала щороку сплачуватися зі скарбниці монастиря.
У абатстві не було принижень, члени його жили, їли, грали, працювали, відпочивали. Серед них не було жодної людини, яка б не вміла читати, писати, грати на музичному інструменті, розмовляти п’ятьма-шістьма мовами.
Тема знань розкрита в образі Панурга. Він — студент, цинік, неук. У його голові хаотично змішалися різноманітні знання, як і у його 26 кишенях — купа різного мотлоху. Він міг у важку хвилину занепасти духом і перетворитися на жалюгідного боягуза, що випускав якісь нелюдські звуки. Це герой-авантюрист, але його образ не позбавлений привабливості. Він знав 63 способи заробити грошей, найнадійнішим із яких була звичайна непомітна крадіжка. Панург-бешкетник, гультяй і дурень, яких у Парижі багато. Він обожнював життя, і природа наділила його надзвичайним темпераментом. Лихо тій жінці, яка відмовляла йому. Його другом був Пантагрюель.
Пантагрюель — син Гаргантюа. У 524 році Гаргантюа прижив його зі своєю дружиною Бадбек, донькою короля амавротів. Бадбек померла під час пологів. Ім’я Панта — означало «все», а грюель — «спраглий». Розуміти це треба було так: у день народження велетня увесь світ відчував спрагу. Пантагрюеля годувало 4600 корів. Вчився він у Пуатьє і мав гарні успіхи, а потім виявив бажання відвідати інші французькі університети. З ним був його наставник — єпископ Епістемон. Батько мріяв, щоб син випробував себе у науках. Для цього потрібні були публічні диспути і зустрічі з вченими людьми. Гаргантюа хотів, щоб Пантагрюель любив своїх ближніх, поважав наставників, не занедбував своїх талантів. За спільною угодою між ними він повинен був повернутися додому, коли переконається, що все знає і вміє.
Гаргантюа довелося довго чекати на сина, оскільки Пантагрюель вирішив допомогти Панургу вирішити проблему: чи варто йому одружуватися? За відповіддю герої відправилися у подорож на острів Чарівної Пляшки.
Мандри їхні проходили прокладені через такі острови:
• Прокурації, де жили прокурори і державні наклепники
• Жалюгідний, де жив Постнік-»кротоїд», «напіввелетнь», який три дні плаче і ніколи не ходить на весілля. Він харчується лише шоломами, кольчугами. Одягнений в усе сіре. Розумових здібностей у нього стільки, скільки уяви в слимака.
• Дикий, де мешкали ковбаси
• Папефігів
• Папоманів
• Дзвінкий, де жили одні птахи-клірци, інокци, аббатуї, кардинци, а керував ними один птах — папець.
• Застінка, острів суду, де судили Пухнасті коти (натяк на судову мантію, ото-рочену кошачим хутром). Усі коти розважалися: вішали, спалювали, четвертували, кидали до в’язниці, руйнували і знищували.
• Чарівної Пляшки, яка дала Панургу таку пораду: «Дринк».
Описуючи острови, автор часто звертався до алегорії. Наприклад, описуючи Постніка, мав на увазі католицьку церкву. Всі її гасла суперечили здоровому глузду, уявленням про людину та її життя. Водночас вона існувала, володіла душами людей, містила значну матеріальну силу. Для Рабле і католики, і протестанти були, по суті, однакові. Для автора прекрасним було те, що йшло від природи, мало риси гармонійного.
Автор різко критикував релігійні війни. Він зобразив острови папефігів, які показували папі фігу, — тобто протестантів, і папоманів-католиків, які воювали з ними. Рабле висміював паразитів католицького духовенства, змальовуючи острів Дзвінкий. Він зробив випад проти ченців. Вони нічого не робили, окрім того, що били поклони та дзвонили у дзвони; сповідували бідність, а самі жили у розкоші, закликали до добра, а натомість займалися негарними справами. Але й серед ченців були чесні люди. Його улюблений герой — брат Жан Зубодробитель, який боронив батьківщину від ворогів, ніколи не сидів склавши руки.
Найбільша кількість сатиричних випадів була спрямована проти священиків, за ними йшли судді, адвокати, прокурори, судові чиновники, наклепники, сутяжники. Острів Пухнастих котів — це сміливе зображення Суду. Судові чиновники настільки неприємні, що навіть Люцифера знудило, коли він з’їв душу одного з них. Рабле створив образ судді-простака Брідуа, який протягом 40 років ходив на службу. За цей час він виніс чотири тисячі «остаточних вироків». Усі його рішення були визнані вищою інстанцією правильними. А діяв він дуже просто: довго збирав документи, які стосувалися судової справи: прохання, скарги, розпорядження, довідки тощо. Після цього кидав кості й у відповідності до очок вирішував справу.
Залишаючи острів Чарівної Пляшки, герої дійшли висновку: людина все життя може поповнювати свої знання, але ніколи не буде досконалою.