Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження
Заняття 1. Данте "Божественна комедія" — філософсько-художній синтез середньовічної культури
ПЛАН
1. Історія написання комедії, її композиція, назва.
2. «Пекло». Мандри колами Пекла.
3. «Чистилище». Зустріч з Беатріче. Розповідь її про історію кохання з Данте.
4. «Рай». Опис.
5. Релігійно-філософські погляди творця комедії. Т. Шевченко та І.Франко про Данте.
Завдання для підготовчого періоду
1. Зверніть увагу на Харона. Як Данте розповідає про Перевізника душ? (110— 118 рядки).
2. Які душі перебували у місці, що називалося «Лімбом»? Чому вони не зазнали страждань, як інші (88—90, 121—145 рядки)?
3. Уважно прочитайте у ХІ пісні про устрій Пекла.
4. Прочитайте 33 пісню про «Вежу Уголіно», 30 пісню, рядки 22—23, 5—100, 144—146.
5. Познайомтеся з описом раю (пісні 1, 7, 31, 33, рядки 79—142 з 1-ї пісні, 37— 100 із 7-ї пісні, 61—75 із 33-ї пісні).
Література
1. Баткин Л.М. Данте и его время. — М., 1965.
2. Давиденко Г.Й. Навчальні матеріали з літератури доби Середньовіччя і Відродження.
— Глухів, 1998.
3. Давиденко Г.Й., Галка Т.П. Вивчення творчості Данте в школі. — Глухів, 2004.
4. Давиденко Г.Й. Історія західноєвропейської літератури раннього і зрілого Середньовіччя. — Суми, 2006.
Інструктивно-методичні матеріали
Перша початкова назва твору — «Комедія». У добу Середньовіччя так називали твори з сумним початком і щасливим кінцем. Дж. Боккаччо додав до її назви слово «Божественна», маючи на увазі її рідкісну досконалість, гармонію і величаву красу.
Велике значення в поемі відігравала релігійна символіка. Число «три» відповідало християнській ідеї про Троїцю. Поема складалася з 3-х частин, кантик, присвячених частинам потойбічного світу: «Пеклу», «Чистилищу», «Раю». У кожній з них по 33 пісні, а разом зі вступною — всього 100 пісень. Написана поема трирядковими строфами-терцинами. Вона відрізнялася гармонійною архітектонікою, геометричною чіткістю. У своїх описах Данте конкретний, про що свідчать діаметри кожного із кіл потойбічного світу. Відповідала окремим описам і деяким італійським пейзажам. Як художник-гуманіст, письменник не погоджувався із середньовічним аскетизмом, оспівував любов, уславлював людську пристрасть, активність, діяння, жадобу слави. Проходячи колами «Пекла», він співчував своїм героям. Поема - глибоко національний твір, у якому поет виступив як патріот Італії, який любив батьківщину і турбувався про її долю.
Сюжети і образи «Божественної комедії» знайшли відображення у світовому мистецтві (скульптурі Мікеланджело, ілюстрації Доре, музичній сюїті Чайковського «Франческа да Рюміні»). Образ Данте надихнув багатьох поетів: Байрона, Гейне, Блока.
Переклад «Божественної комедії», виконаний М. Лозинським, був відзначений в 1946 році Державною премією першого ступеня. Це був перший випадок, коли робота перекладача мала таке високе визнання. Значний вклад у вивчення творів Данте зробив видатний філолог І. Голенищів-Кутузов. Під час перебування в Італії в 1909 році Блок відвідав Равенну, могилу Данте. Він писав: «Тень Данте с профилем орлиным о новой жизни нам поет».
Дантове Пекло, розташоване у північній частині Землі, формою нагадувало конус, який заходив у центр планети і був розділений на дев’ять концентричних кіл:
1- е коло — нехрещені немовлята і доброчесні християни, мудреці;
2- е коло — порушники шлюбної вірності;
3- є коло — ненажери;
4- е коло — скнари і марнотратники;
5- е коло — гнівні, нудні;
6- е коло — єретики;
7- е коло — насильники всіх видів (над ближніми, над майном, над собою тощо);
8- е коло — святокупці, хабарники, злодії, призвідники розбрату, фальшивники;
9- е коло — зрадники.
У поемі Данте античні міфи вплелися в святі християнські догмати. Змішавши християнську міфологію з язичною, поет заселив потойбічний світ образами язич-ницького Тартару. Поряд з християнськими бісами і демонами з’явились античні гіганти, кентаври, мінотаври, гарпії, фурії, суддя Мінос, пес Цербер, перевізник мертвих Харон та ін. Також карту Дантового Пекла перетинали ріки язичницького потойбічного світу: Ахерон, Стікс, Коцит, Флегетон.
Підбираючи кольоровий фон для кожної кантіки поеми, поет йшов від старої символіки кольорів. Так, у Пеклі переважали червоні і чорні кольори — символи пристрасті і скорботи.
Данте вершив суд над тими, кого помістив у Пеклі. А там він зобразив цілу галерею живих людей, наділених пристрастями. Потойбічний світ не протиставляв реальному життю, навпаки, продовжив його, бо в ньому показано різницю відносин. Там грішники вели бесіди, сперечалися, відчували біль, страждали. Поет побудував бачення потойбічних сфер, звертаючись до образів, фарб, звуків живої природи. Життя увірвалося в пекельний світ вихором, заглушило шумом, криками, вигуками злоби, відчаю і болю. Все тут гуло, неслося, клекотіло.
Автор змалював кілька різних видів покарань грішників, які у нього належали до різних кіл Пекла. Проте показаний ним потойбічний світ не був схожий на той, що довелося побачити його попередникам.
«Пекло», згідно з етимологічним словником української мови, походить від слова «Ад», через старослов’янську мову запозичене з грецької, від міфологічної назви «Гаде», «Аїд» — Бог Смерті, володар підземного царства. Пізніше стало загальною назвою на означення самого підземного царства. Етимологія назви виводилася зі сполучення елементів: «не» та «бачити», тобто пояснювала як «невидимий». Зіставлялася разом з давньоіндійським «sam-vid» («перебувати разом», «об’єднуватися»), у тому числі й у підземному царстві.
Данте скористався легендою про Сатану, Люцифера, скинутого Богом з небесних висот. Падаючи, той пробив у землі глибоку лійкоподібну яму, в якій ніби й містилося дев’ять кіл Пекла. Поет переглянув тогочасну ортодоксальну класифікацію гріхів та покарань, практично замінюючи її власною. У його ієрархії гріхів найменшими виявилися ті, до яких спричинила нестриманість: перелюбство, обжерливість, скнарість, марнотратство тощо.
Зате найтяжчим порушенням морального закону для поета стали обман та зрада, для них він створив 8-е та 9-е кола з їхніми лихосховами та крижаним озером Коцитом.
У Данте Пекло має форму перекинутого верхівкою донизу конуса. Гострим кінцем цей конус виходив на протилежну півкулю, а основа його була відкрита у безкінечність. Прірва оперезана колоподібними уступами, що звужувалися в міру заглиблення.
Дантове Пекло походило на мушлю. Безодня його не розрізана, а з’єднана колами й має вигляд не лише конуса, а й спіралі. У цьому, на наш погляд, зашифрована символіка неперервності гріхів. Поет стверджував: усі людські вади і хиби — великі і малі — заслуговують на відповідну кару й об’єднуються нею у великому загальнолюдському Пеклі.
Поет, як можемо судити, зобразив чітку, страшну, але в той час же яскраву картину Пекла. Стиль його письма досить ясний, що допомагало читачу побачити те, що він хотів йому показати.
Якою б не була ця велетенська метафора — «Пекло» Данте, — але в ній йшлося про те, над чим так чи інакше мала замислитися кожна людина.
Т. Шевченко також бачив Пекло. Поет констатував це у вірші «Якби ви знали, паничі..». Несподівано для кожного Шевченкове пекло — страхітливе, прекрасне
— виглядало як «тихий рай», «хатиночка у гаї над чистим ставом край села». І з’явилося коло перше, і поводир Шевченка — Біль перший — спомин про власне народження (як тужіння, голосіння народне: «Для чого я на світ народився?»).
Мене там мати повивала
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину..
Далі, взявши в поводирі власний пекельний Біль, тими самими наступними колами, поволі занурюючись, поет проходив перше Пекло — родинне життя. Повторимо ще раз: «Я бачив пекло» — і починаємо рахувати. Отже, Біль другий, коло друге: «Там неволя..», коло третє — «робота тяжкая», четверте — «і помолитись не дають», п’яте — «там матір добрую мою ще молодою у могилу нужда та праця положила», шосте — батько «не витерпів лихої долі, умер на панщині..». Слідом, під сакральним числом сім — розпад родини, діти «розлізлися межи людьми, мов мишенята», восьме — рекрутство братів, і дев’яте — найтяжче — сестри: «А сестри, сестри, горе вам, мої голубки молодії..». Аж тут у поезії — пауза, тобто: усе сказано, Пекло пройдено, ніщо не забуто.
Змальовуючи своє перше родинне пекло, Т. Шевченко користувався поширеним в Україні фольклорним засобом — ступеневим звуженням образу.
Графічно він мав вигляд Дантової мушлі, спіралеподібні щаблі якої, дедалі звужуючись, вели до кульмінації переживань героя, у даному разі — самого поета.
Вірш «Якби ви знали, паничі..» написаний 1850 року. Саме в той час з’явився переклад Дантового «Пекла», виконаний Є. Кологривовою (1842 р.). Тобто читав Шевченко з «Божественної комедії» Данте саме «Пекло».
Існував і дослівний збіг думок.
У п’ятій пісні Данте є такі рядки:
Немає більшого страждання
Як щастя в горі споминать.
У Шевченка це звучало так:
Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать.
Дантове Пекло відлунювалося і в інших творах Шевченка. Так, у вірші «Буває, в неволі іноді згадаю..» (1850 р., Оренбург) читаємо про біль розбрату:
Не знаю, як тепер ляхи живуть
З своїми вольними братами?
А ми браталися з ляхами..
Аж поки третій Сигізмунд
З проклятими його ксьондзами
Не роз’єднав..
У вірші з’явився образ могили, наповненої порубаними козаками, що піднімалися з неї слідом за «якимось безголовим». У Данте, двадцять восьма пісня:
Усі, що єресь сіяли й розколи,
Посічені, вони тяжким стогнанням
Сповнять яму.
А далі:
Побачив труп тоді я безголовий..
Найдорожче для обох поетів — рідна країна: для одного — Італія, для другого — Україна. Цей спільний мотив прослідковувався у творах митців.
Поему Данте розглядали як психологічну драму однієї людини — самого поета, а за творчістю Шевченка по цей день стоїть драма цілого народу з його блуканнями і тугою.
Пекло Данте — це ніч, «беззоряна яма». Тарасове Пекло — день, але їхні Пекла об’єднувала тяжкість і яскравість зображуваних ними мук грішників. Біль в Дантовому Пеклі наростав, виходив за межі дев’яти кіл царства грішників. Не перелічити всі кола і Шевченкового Пекла. Не вистачить ні простору, ні часу, ні всього життя, щоб пережити його спів разом з поетом.
За Данте, Чистилище утворилось на протилежному від Пекла боці Землі — на Півдні. Воно являло собою велику гору, що з’явилася в результаті падіння Люцифера, який витіснив з надр планети землю, що й послужило матеріалом для створення Чистилища. Навколо нього розлилися води світового океану, утворивши таким чином гору-острів.
Гора Чистилища мала сім виступів, на яких очищалися душі з відповідними гріхами:
1 — пихаті;
2 — заздрісники;
3 — люті;
4 — сумні і похмурі;
5 — скупі і марнотратники;
6 — ненажери;
7 — любострасні.
У Чистилищі переважав сірий колір, напевно, тому, що він був символом перехідного стану — від гріха до святості. На вершині Чистилища — в Земному Раю — зелений — колір надії. А в Небесному Раї — золотий — сяйво світил (людських душ) і білий — колір очищення. В цих кольорах-символах Данте вбачав велику різноманітність переходів, переливів, півтонів.
Мистецтву колориту поет навчився у природі. Він передав сині переливи моря, ранкову свіжість листя, гру променів на світанку, танучі кольори заходу, срібло місячного сяйва і золоте мерехтіння зірок. Багато у нього відтінків червоного: рожевий, пурпуровий, багряний, червоно-жовтий, вогняно-червоний, темно-пурпуровий. Використовував і такі зелені відтінки, як: темно-зелений, колір свіжого листя, срібну зелень трави, вмиту росою; синювато-зелений. Навіть у безколірному сірому розрізняв багатство відтінків: колір чавуну, сухої землі, золи, каменя. Та найбільш багаті кольори золотого, розгорнуті в картині Раю. Райські пейзажі створювали загострене відчуття сприйняття реального світу. Все, що захоплювало людські почуття, все, що давало відчуття краси і радості земного буття: промені, фарби, звуки, аромати, — все було тут відображенням райських захоплень праведників. Все тут сяяло, іскрилося, співало, промені переходили в звуки, фарби переливалися в аромати.
Данте потрапив з Пекла в Чистилище, пролізши через щілину між надрами Землі і Люцифером.
Сторожем Чистилища була тінь давньоримського республіканця Катона. Він грізний і справедливий охоронець. Катон відправив Данте до моря, щоб той в приморській росі змив чорноту від пекельного вогню. Тут автор змалював переливи тихої поверхні моря. Сяйво сапфірно-синіх зірок і подих свіжого повітря — ця картина була прямою протилежністю картинам Пекла і нагадувала читачеві, що він разом з героями поеми вже знаходиться на іншому боці Землі. Це місце називається Передчистилищем.
За рівниною океану знаходилася земля, на якій мешкали живі люди. їхні душі, уникнувши мук Пекла, потрапили на острів Чистилища за допомогою човна, який перевозив їх через океан. Човном керував ангел, крила якого за кольором сліпучої білизни служили вітрилами. Душі на такому човні співали хвалебні молитви.
Всі душі у Передчистилищі безтілесні (на відміну від Пекла), мали лише прозору тінь людини, направлялися до гори Чистилища, але багато з них не поспішали туди.
Грішники в Чистилищі теж відбували покарання, але ці покарання душі приймали як належне, відбували їх з піснями і прославланням Господа. Душі з терпінням чекали тут на закінчення терміну свого покарання і права зійти в Небесний Рай. Перед підняттям душі на небеса вона потрапляла в Земний Рай, розміщений на вершині гори Чистилища, де відпочивала після мук серед яскравої зелені трав і співу птахів.
За Данте, щоб потрапити до Земного Раю, треба пройти через вогняну стіну. У Раю знаходилася ріка Лета, яка заспокоювала совість і присипляла пам’ять, а також протилежна за властивостями ріка — Евноя, яка повертала пам’ять. Душі тих, хто покаявся, занурювалися в річку Лету, щоб забути всі пережиті ними муки і покарання.
Провідником по Земному Раю стала для Данте жінка Метільда.
У Земному Раї знаходилося дерево добра і зла, з якого колись Єва дала яблуко Адаму. І саме з цього Земного Раю були вигнані перші люди, створені Богом.
Данте на вершині Земного Раю змалював святкову картину параду. Учасники процесії — це святі старці і молоді красуні, заквітчані білими лілеями і рожевими трояндами. Недаремно автор взяв кольори саме білого і рожевого: вони символізували чистоту, святість і недоторканість душ гріховними пориваннями. Ці образи уособлювали кращі якості людини. Вся процесія світилась яскравим сяйвом і освічувала все навкруги. У ній лунали хвалебні пісні Богу, її учасники танцювали. Від сяйва душ навколо неї утворилося місячне коло, сяйво якого заступало навіть сяйво місяця. Через всю процесію перекинуто арку веселки, яка символізувала міст від гріха до очищення. В центрі такої композиції — колісниця — символ християнської церкви, в яку запряжено грифа (одночасно лев і орел), який був символом Ісуса Христа. Поряд з колісницею танцювали найближчі помічниці церкви: червоне Кохання, зелена Надія і біла Віра, що стали символами кохання, надії і віри.
На противагу такій картині святості, віри і добра Данте змалював картину, що символізувала гріховні ворожі сили. Так, він показав, як на колісницю процесії нападає «птиця Дія» — символ ворожої імперської влади і єретичний лис — символ гріховності; як від них дерево добра і зла залишилось понівеченим, а колісниця обернулася на чудовисько, на якому розмістилося облудне папство, а його, в свою чергу, бив якийсь велетень, що є символом короля тогочасної Італії.
Отже, як бачимо, поет розкрив гріховне загарбання влади королем і папством, які самі потонули в гріхах і можуть привести до загибелі всього святого в державі.
Та автор не захоплювався показом політичних подій в Італії, а нагадував, що головний герой поеми продовжував свій шлях у потойбічний світ. Тепер поет подорожував з Беатріче, жінкою, яка була його коханням за життя, а його попередній провідник Вергілій зник, бо йому, як язичнику, заборонений вхід до Небесного Раю.
Данте в «Божественній комедії» змалював картину потойбічного світу, спираючись на католицьке учення Середньовіччя про долю людей після смерті. Так, він зобразив Пекло місцем покарання грішників, які не покаялися, у Чистилище помістив тих грішників, які покаялися перед смертю. Після очищувальних випробувань вони отримували доступ до Раю — місця перебування чистих душ.
У християнському вченні теж існували такі частини потойбічного світу, як Пекло, Чистилище і Рай. їх трактування схоже на трактування Данте. Так, Рай і Пекло, за релігійними уявленнями, — місця перебування душ померлих залежно від їхньої поведінки у земному житті. Рай — це нагорода, блаженство за слідування приписам своєї релігії і духовенства, місце перебування чистих святих душ. Пекло — покарання за недотримання приписів релігії і незмінне місце перебування грішних душ, що не покаялися. Християни вірили у безсмертя душі і смерть тіла. Після смерті душам праведників і грішників було притаманне почуття задоволення або моральні докори сумління. Рай завжди асоціювався з чимось світлим, чистим, небесним, свіжим, а Пекло — з чорним, похмурим.
У православ’ї Чистилище — це віра в митарство душі грішника протягом сорока днів після смерті, після чого над нею нібито відбувався частковий суд, і вона відправлялася в Рай або Пекло аж до страшного суду над нею, який мав вершити Бог. Душа з Чистилища проходила в Рай тільки тоді, коли її добрі вчинки переважали над злими. Цьому могли також допомогти її рідні, які протягом сорока днів мали відслужити померлим служби в церкві, відспівати молитви, давати милостині, годували і напували душу. А якщо все ж душа мала більше гріхів, ніж добрих справ, і її рідні не могли допомогти поповнити добрі починання, то тоді вона затримувалася в Чистилищі на деякий час і тільки потім направлялася в Пекло. А душа, яка не покаялася, без затримки з Чистилища потрапляла в Пекло.
Отже, за християнським вченням, душа померлого завжди потрапляла спочатку в Чистилище, звідки могла бути направлена як в Рай, так і в Пекло. За Данте, душа потрапляє в одне із місць потойбічного світу, а якщо вона потрапляла в Чистилище, то вже в Пекло не поверталася, а після довгих років очищення потрапляла до Раю.
У поемі Данте зустрічаємо образи античних героїв, таких як перевізник Харон, собака Цербер, Мінос, кентаври, мінотаври, гарпії — вони уособлюють сили зла, а в християнському вченні можна зустріти лише чорта або янгола.
У поета головним дияволом Пекла був Люцифер, який застряв у центрі Землі після того, як Бог скинув його з неба. Він мав три голови, якими терзав душі грішників.
За християнським вченням, Люцифер — диявол або сатана (від староєвр. «протидіючий») — злий дух або глава злих духів, які були винуватцями зла у світі, штовхали людей на гріх, володарювали у Пеклі. Слугами диявола також були демони, біси, джини, чорти. Чорта ще називали дідьком, нечистим. Він мав звірячу подобу: вовна, ріжки, рило, ратиці, хвіст. Біблія розповідала, що Люцифер був старшим янголом на небі, але повстав проти Бога, і тому той скинув його в безодню. Падаючи, Люцифер потягнув за собою деяких янголів, які сумнівалися у силі Бога, і стали служити дияволу. У Біблії про падіння Люцифера сказано так: «І бачив я Янгола, що сходив з неба, і схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зав’язав його на тисячу років та й кинув його до безодні і печатку над ним поклав (св. Іван Богослов)».
Протилежними до злих янголів диявола були добрі янголи. Янголи (від грецьк. Angelos — вісник) — створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляли людям його волю. Християнство виділяло дев’ять ступенів, або чинів добрих ангелів, об’єднаних у трьох іпостасях, залежно від їх наближеності до Бога: вищі (серафими, херувими, престоли), середні (панування, сила, влада), нижчі (начала, ангели, архангели). Добрі ангели і праведники перебували у Раю, який знаходився поза Космосом, а злі і грішники — у Пеклі й Чистилищі.
За християнським ученням, як і в поемі Данте, теж існував Земний Рай, який знаходився в саду Едемі, за географічним положенням — це між річками Євфрат і Тигр: «І насадил Господь Бог Рай в Эдеме на Востоке, и поместил там человека, которого создал».
Всесвіт у поемі Данте був побудований у відповідності з уявленнями Середньовіччя. В його центрі знаходилася Земля, навколо якої оберталися дев’ять планет. Вони своїм рухом створювали дев’ять кіл, на яких був розміщений Небесний Рай, де перебували у вічному блаженстві душі праведників. Десяте коло — Емпірей, храм божеств. У північній півкулі глибока заглибина заходила своїм гострим кінцем у самий центр Землі — це Пекло, на дев’яти колах якого каралися душі грішників залежно від тяжкості злочинів, зроблених ними за життя. У південній півкулі піднімалася гора Чистилища, оточена з усіх сторін океаном. На семи її колах душі очищувалися від семи смертних гріхів. Разом з Передчистилищем і Земним Раєм, який розміщений на вершині гори, тут також було дев’ять кіл.
Данте в поемі вершив суд над померлими. Але він жалів самогубця П’єра де Винья, хоча самогубство християнська церква відносила до найтяжчих гріхів. А найтяжчий гріх, за Данте, — це зрада.
Зображуючи Пекло, поет показав у ньому цілу галерею живих людей, не позбавлених тіл, але наділених пристрастями. Потойбічний світ не протиставлявся реальному життю, а продовжував його. Грішники там вели бесіди, сперечалися, відчували біль, кричали, страждали. Душі в Пеклі каралися різними муками: кружляли в густій імлі пекельного вихору; перебували у брудному болоті, в якому жорстоко билися одна з одною; плескалися в киплячій крові, тікали від вогняного дощу і т.д.
За Біблією, Пекло теж знаходиться в надрах Землі, але там завжди стоїть страшна спека, і грішні душі смажаться на вогні. їх вартують чорти.
Чистилище Данте зображено у вигляді гори, вкритої зеленою травою, яка знахо-дилася на півдні Землі, а за Біблією ця частина потойбічного світу розміщена в небесній висоті. І за християнським ученням Чистилище має 20 відділів і розміщене у східному повітряному просторі.
Душі для очищення потрапляли залежно від їхніх гріхів у такі сфери Чистилища:
1- а сфера — за гріхи нерозумних бесід, безчесних і непотрібних;
2- а сфера — за кожне обманне слово, а саме: кривоприсягу, даремне згадування імені Божого, невиконання даних Богові обітниць, за неправдиві свідчення на ближніх, нещире й неповне визнання гріхів на святій Сповіді, неправильне призивання Бога за свідка та за пусті балачки;
3- я сфера — за осудження;
4- а сфера — за обжорство і п’янство;
5- а сфера — за лінощі;
6- а сфера — за крадіжки;
7- а сфера — сріблолюбних і скупих;
8- а сфера — лихварів і хабарників;
9- а сфера — несправедливих суддів, які з користі виправдовували винних, а засуджували невинних, і тих, що не давали людям обумовленої плати в торгівлі, уживали неправильну вагу і міру;
10- а сфера — за заздрощі, братоненависть, недружність і ненависть;
11- а сфера — за гордощі, самохвальство, самовпевненість, пихатість і зневагу до інших, а також бажання слави на землі, за високу думку про себе, надмірну самооцінку своїх справ та ін.
12- а сфера — гніву та злості;
13- а сфера — злопам’ятства;
14- а сфера — убивств, найменшої рани чи удару, відштовхування ближніх;
15- а сфера — чародійства, ворожбитства, отруєння;
16- а сфера — розпусти, перелюбу і думки перелюбу, нечистих і пристрасних поглядів;
17- а сфера — протиприродної розпусти;
18- а сфера — кровозмішування;
19- а сфера — сектантів і єретиків, неправедне визнання віри, відступ від вселенського вчення;
20- а сфера — немилосердя й жорстокості серця.
У Чистилищі всі гріхи душ записані в божественні книги, починаючи з приходу душі на землю. Служили в Чистилищі (за Біблією) злі духи, а в Чистилищі (за Данте) — ангели.
Співставляючи Рай Данте з християнським, можна сказати, що місце розташування їх однакове — це повітряний простір навколо Землі. Але якщо Рай Данте знаходився на 10 райських сферах — планетах, то біблійний — це скупчення божественних осель, де живуть праведні душі.
І в Данте, і за Біблією розповідається про існування єдиного Бога, але в трьох іпостасях — Бог-отець, Бог-син і Бог-Дух Святий. За поемою Данте Бог знаходився на вершині Небесного Раю і змальовувався у вигляді сяючого світла. За християнським же вченням Бог на землі — скрізь. Він подарував людям 10 заповідей, які потрібно виконувати, щоб потрапити до Раю:
1. Хай не буде тобі інших Богів переді мною.
2. Не роби собі подоби Бога.
3. Не згадуй ім’я Господа, Бога твого, даремно.
4. Пам’ятай день суботній (недільний), щоб святити його.
5. Шануй свого батька та матір свою.
6. Не вбивай.
7. Не чини перелюб.
8. Не кради.
9. Не свідчи неправдою на ближнього свого.
10. Не заздри.
Отже, ті, хто не виконували цих заповідей і не каялися у відступі від них, потрапляли до Пекла.
У поемі Данте можна зустріти багато біблійних мотивів, так, наприклад, образ Адама, першої людини на Землі; учнів Ісуса; Іуду, який зрадив Ісуса. Також в усіх частинах потойбічного світу присутній образ спасителя, який у призначений час, коли відбудеться страшний суд над мертвими і живими, спуститься як в Пекло, так і в Чистилище і звільнить душі, які розкаялися, очистилися, і перенесе їх до Раю. Змальовано образ біблійного героя Соломона, який знаходився в Раю у сфері справедливих правителів і мудреців. За Біблією, Соломон — це правитель, який попросив у Бога мудрості для правління.
Отже, можна зробити висновок, що поема Данте написана на основі не лише католицького вчення Середньовіччя, у ній багато запозичено і з християнства, з Біблії.
Ця поема стала не лише результатом розвитку ідейно-політичної і художньої думки Данте, а й зразком грандіозного філософсько-художнього синтезу всієї середньовічної культури.
Важко переоцінити значення творчості Данте і його «Комедії» не тільки для італійської, а й для всієї світової культури.
Велику зацікавленість викликала творчість флорентійця в Росії. «Суворий Данте» навчав мистецтву сонета О. Пушкіна; його читав М. Гоголь, і в задумі «Мертвих душ» можна знайти багато спільного з «Божественною комедією». До образу Данте не раз зверталися В. Бєлінський, О. Блок, В. Брюсов, А. Ахматова, М. Заболоцький та ін.
Перші російські поетичні переклади із «Комедії» належали А.С.Норову, П. Катеніну, С. Шивирєву. Перший російський прозовий переклад «Пекла» Ф.Фан-Діле вийшов у 1842 році у ньому вдало передана експресивність оригіналу. Найкращий в ХІХ ст. віршовий переклад «Комедії» Д. Міхаєва, незважаючи на окремі недоліки, і досі не втратив свого значення. Та найкращим із численних російських перекладів «Божественної комедії» є переклад М. Лозинського, за який він отримав Державну премію СРСР.
Російська дантологія ХІХ ст. представлена дисертацією Шивирєва «Данте і його століття» (1833—1834 рр.), історично-культурною монографією П.М.Кудрявцевої «Данте, його століття і життя» (1855—1856 рр.). А. Веселовський досліджував джерела «Комедії», Л. Шепелевич в «Етюдах про Данте» (1891 р.) дав короткий огляд літератури «видіння» від античності до ХІІ століття.
Найбільш цінні праці про Данте: дослідження І. Глібова (Б. Асаф’єва) — «Данте і музика» (1921), де «Комедія» порівнювалась із симфонією і навіяними нею творами російських композиторів, лекція А.В.Луначарського «Історія західноєвропейської літератури» (1930 р.), стаття А. Ефроса «Молодий Данте», а також книга М. Алпатова «Італійське мистецтво епохи Данте і Джотто» (1939 р.) та монографія А. Дживелегова «Данте Аліг’єрі» (1946 р.).
Поетична розповідь про Франческу да Раміні (героїню «Божественної комедії») надихнула двох російських композиторів — Чайковського і Рахманінова на створення симфонічних творів, присвячених їй.
Окремі пісні «Божественної комедії» перекладено білоруською мовою Я. Семяжоном.
Перший переклад поеми українською мовою зробив Іван Франко 1878 року, переклавши білим віршем пісню «Пекла».
1892—1896 рр. у Львівському журналі «Правда» Володимир Самійленко надрукував перші 10 пісень «Пекла», які незабаром вийшли окремим виданням.
1898 року Леся Українка переклала частину пісні «Пекла». Цей переклад був опублікований у 1945 році.
1913 року Іван Франко наприкінці монографії «Данте Аліг’єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії» подав досить докладний переклад з усіх трьох частин поеми.
1956 року вийшов перший повний переклад «Пекла» П. Карманського і М. Рильського. А в 1976 році вийшов повний переклад «Комедії» Є. Дроб’язка, який був відзначений Республіканською премією імені М. Т. Рильського.
Інтерес до творчості поета відображений в поезії (поема «Іржавець») та прозі (повість «Варнак») Тараса Шевченка, творах і літературно-критичних статтях Лесі Українки.
Про Данте складали вірші. Так, Леся Українка присвятила йому вірш «Забута тінь», Юрій Клен — твір «Терцина» і «Беатріче», Ліна Костенко — «Під вечір виходить на вулицю він...».
Великий вплив «Комедія» мала і на мистецтво. Для багатьох живописців і графіків, скульпторів і граверів поема стала школою високого реалістичного надбання. По ній вчились малюнку і композиції, пізнавали таємниці світлотіней і передачі руху.
Геній Данте був настільки всеохоплюючий, майстерність його така багата, що кожний майстер знаходив у великій поемі те, чого потребувала саме його сфера: мистецтво, його творча особистість, вік.
«Комедія» надихнула мужні пензлі Мазаччо, життєрадісну майстерність П’єро Делла Франческа, який переніс на полотно сяйво сонячних променів, що засліплюють у пейзажах Дантового «Раю»; Сандро Боттічелі, який працював довгі роки над малюнками до поеми, писав прекрасних жінок: божественних, як Беатріче, і в той же час земних, як грішна Франческа.
Іскра Дантового гені. передана в дивних бронзових рельєфах на дверях флорен-тійського християнського храму Сан-Джованні — творіння геніального Гіберті. А в творчості самого Мікеланджело найвищого втілення набуло все, що заповідав автор «Комедії» новому мистецтву.
Неперевершеними залишилися гравюри німецького митця Дюрера, який ілюстрував поему.
Отже, як бачимо, Данте захоплювалось багато митців з різних галузей мистецтва. З його «Божественної комедії» черпали натхнення багато поколінь і ще стільки ж захоплюватиметься нею в майбутньому, тому що це твір високої довершеності, який займає почесне місце в світовій літературі.
1. Історія написання роману, його сюжетна основа.
2. Педагогічні ідеї.
3. Осміяння загарбницької війни. Король Пікроколь.
4. Ідеальне суспільство. Телемське абатство.
5. Символічна подорож. Церковна реакція.
1. Уважно перечитайте розділи І частини, в яких описуються педагогічні ідеї. Поміркуйте над питаннями: хто з викладачів у романі сприяв формуванню Гаргантюа як гармонійно розвиненої людини? Які елементи системи навчання і виховання, запропоновані Рабле, присутні в сучасній школі?
2. Знайдіть опис Телемського абатства. Що означає його назва? Чим абатство відрізнялося від монастирського способу життя?
3. Перечитайте сцени опису подорожі Пантагрюеля і Панурга у фантастичні країни. В яких країнах побували подорожні? Чому вони розташувалися неподалік острова Чарівної Пляшки?
1. Бахтин М.М. Творчество Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. — М., 1990.
2. Евнина Е.М. Франсуа Рабле. — М., 1948.
3. Давиденко Г.И. Навчальні матеріали з літератури доби Середньовіччя і Відродження. — Глухів, 1998.