1. Морально-етичний ідеал лірики трубадурів.

2. Основні жанрові форми, їх поетичні особливості.

3. Видатні трубадури і міннезингери Середніх віків.

1. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ ЛІРИКИ ТРУБАДУРІВ

До XT—XII ст. пануючий клас західноєвропейського феодального суспільства вже остаточно склався і одержав станове оформлення. Лицарство перетворилося на своєрідну санову організацію військово-феодальної знаті зі своїм неписаним статутом, звичаями і правилами поведінки, ідеалами санової честі. Лицар мав бути мужнім, чесним, щедрим, правдивим, захищати церкву, боротися з невірними, зберігати вірність своєму сюзерену, служити опорою для слабких і беззахисних (жінок, вдів, сиріт).

Склався певний тип лицарського кохання. Лицар мав пройти ряд сходинок, перш ніж панна серця приймала його до себе на службу:

1 — період поклоніння панні, боязнь відкрити їй свої почуття;

2 — благання;

3 — впевненість, що почутий;

4 — товариш чи захисник.

Лицар не припиняв носити кольори дами серця та її герб. Цим гербом дуже часто служив пояс, шматок одягу або стрічка, які лицар прикріплював на свій щит чи спис. Чим більше страждав цей символ у битвах, тим більше слави і честі було його представниці.

Любов лицаря носила платонічний характер, далі поцілунка мрія середньовічного шанувальника не просувалася.

Найбільшого розквіту лицарська література досягла в XІ—XH ст. у південній провінції Франції — Провансі. У XІ ст. Прованс був економічно найбільш передовою областю Франції. Тут раніше, ніж де-небудь, склався куртуазно-лицарський ідеал. Розкіш життя і тяга до освіти досягли надзвичайних розмірів.

Лицарська лірика народилася у Провансі як вияв зайвої життєрадісності, але разом з тим — як складне, вимогливе мистецтво, далеке від наївної безпосередності народної пісні.

Провансальських поетів називали трубадурами (від «прованс» — віршувати, знаходити). Ця назва відповідала будь-якому поету, незалежно від жанру та характеру його творчості. Це були різні за суспільним станом люди: серед них зустрічаємо королів, сюзеренів, лицарів, ремісників і ченців. Цікаво, що складали вірші і жінки (відомо 460 імен трубадурів), з них 30 — жіночі імена). Трубадури писали не лише вірші, а й мелодію до них, причому повторення використаної ким-небудь мелодії вважалося недоліком. Провідною темою поезії трубадурів було кохання до панни свого серця.

Любовній ліриці трубадурів була притаманна ідеалізація. Середні віки в сяйві земної краси вбачали відблиск краси небесної. Тому поети, оспівуючи земну красу куртуазної жінки, згадували обов’язково про янголів і небеса, таким чином наближаючи ідеал жінки до сонму янголів, проголосивши куртуазне кохання священним, поставивши його по той бік гріха.

З любовної лірики того часу можна скласти уявлення про зовнішність жінки доби трубадурів. Ідеалізована дама серця була ніжною, тендітною, ходу мала легку, ніжки у неї були маленькі, пальці довгі й тонкі, шия лебедина, золоті кучері спадали до стегон, обличчя зберігало дитячий вираз, погляд був сором’язливо потуплений. Руки тримала схрещеними на грудях, шкіра була білосніжною, щоки рум’яні, брови тонкі.

Любов стала певною наукою, знання її прав і законів були обов’язковими для закоханого, тим більше для трубадура, який писав вірші. Кохання для нього — сила, яка підносила душу, очищала, удосконалювала закоханого, змушуючи його страждати.

Таким чином, володаркою куртуазної поезії стала любов, а її супутницею — Прекрасна Дама. Вона посідала в поезії трубадурів таке місце, як у релігійній поезії Середніх віків Мадонна. Тільки Мадонна знаходилась в недоступних небесах кохання. Шануючи Даму як божество, поет у той же час був вірний їй, служив як васал своєму сюзерену, а Дама, зі свого боку, «покровительствувала» трубадуру, захищала його і нагороджувала традиційними подарунками (каблучкою, стрічкою або ритуальним поцілунком).

Існувала думка, що такий культ жінки вигадали й підтримали самі жінки, оскільки у світі насилля вони залежали від чоловіків, а також, що такий культ виник завдяки менестрелям, які, мандруючи від замка до замка, оспівували господиню (чоловік якої, як правило, був відсутній), розраховуючи на службу при її дворі чи хоча б на гарний прийом і подарунки. При такому культі жінка знаходила собі втіху за грубість чоловіка. Чоловіків теж захоплювала ця фікція, яка прикрашене кохання протиставляла простонародному.

Водночас вважалося, що любові між подружжям бути не може, оскільки любов вимагала таємниці, поцілунків крадькома, до того ж любов неможлива без ревнощів, тобто без тривоги про те, як би не втратити кохану, у шлюбі ж нічого такого не було. Шлюб у середні віки часто укладався з міркування суто ділових стосунків.

2. ОСНОВНІ ЖАНРИ І ФОРМИ ЛИЦАРСЬКОЇ ЛІРИКИ, ЇХ ПОЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Характерною рисою любовної лірики трубадурів було її жанрове різноманіття. Жанри куртуазної лірики створювалися відповідно до лицарського ритуалу освідчення в коханні. Серед них були такі види.

Канцона (від італ. canzone — пісня) — любовна пісня, обмежена інтимними або релігійними темами, відрізнялася вишуканістю і складною будовою строф, що об’єднувало вірші різної довжини.

Сирвента (прованс. sirventes) — вірш на політичну або громадську тему, який містив особисті виступи поета проти його ворогів.

Альба (від прованс. alba — світанок) — пісня, яка змальовувала розлучення закоханих уранці, після таємного побачення, нерідко набувала форми діалогу.

Пасторела (від лат. pastorates — пастуший) — лірична пісня, яка зображувала зустріч лицаря з пастушкою та їхню суперечку, у якій лицар часто зазнавав поразки.

Тенсона (суперечка) — віршований діалог двох поетів, який був диспутом на інтимні, поетичні або філософські теми.

Балада — танцювальна пісня, яка супроводжувалася приспівом.

Плач — пісня — туга поета, викликана смертю знатного сеньйора або близької йому людини.

Наприклад, Маркабрюн (близько 1140—1185 рр.)

Пасторела

Вчора в вечерню годину Стрів я дівча біля тину,

Просту пастушку невинну.

Ще й одягла та дівиця

Теплу клітчасту хустину,

Xутряну шубку козлину,

Синю картату спідницю.

Мовив я їй за хвилину:

Любко, мете без упину!

Вас занесе, мов билину.

Пане, — сказала дівиця, —

Змалку здорова, не згину.

Ярок малих не покину.

Xуга ж нехай собі злиться!

Іншими, любко, шляхами

Малося йти, та за вами

Слідом пішов я лугами.

Гарна ж яка ви дівиця!

Важко самій до нестями

З вівцями та баранцями.

Гурт їх ось-ось розбіжиться!

— Пане, не тільки словами,

Треба служити й ділами

Вашій довірливій дамі.

— Лицарю, — мовить дівиця, —

Тут я сама з ягничками,

З вами пустими речами

Бавиться нам не годиться.

Любко, для серця жадана,

Не від простого вілана,

А від вельможного пана

Мати родила дівицю!

Сповнений весь почування,

В личенько ваше кохане

Вік би волів я дивиться.

— Пане мій, — пізно і зрання

Ради шматка, з безталання,

Одна — тільки праця й зітхання.

— Лицарю, — каже дівиця, —

Окрім недолі, старанно

Кожного дня безнастанно

Й лицар повинен трудиться.

— Любко, та ж феї літали,

Як у колисці ви спали,

Вашу красу захищали!

Тільки, прекрасна дівице,

Ви б іще кращою стали,

Якби мені ви сказали

Ближче до вас притулиться.

— Пане, з нудьги я зітхала,

Поки хвалу ви співали:

Марно, мені набридали.

Лицарю, — мовить дівиця, —

Щоб ви мені не бажали,

Скільки б ви клятв не давали,

їдьте в свій замок — темницю.

— Любко, ви надто ляклива, —

Може привикнути діва

Навіть найбільш вередлива.

Бачу я, красне дівице,

Вельми були б ви щасливі,

Якби зі мною могли ви

Міцно любов’ю учиться.

— Пане мій, ніби та злива,

Ви клянетеся бурхливо,

Палко, завзято, чутливо.

Лицарю, — каже дівиця, —

Честь бережу я цнотливо,

Щоб від неслави, можливо,

Потім весь вік не журиться (...)

Трубадури прагнули досягти високої майстерності, вишуканості, вони утвердили риму у західноєвропейській ліриці, збагатили останню новим жанром. На цю особливість звернув увагу О. Пушкін: «Поезія прокинулась під небом Південної Франції — рима відгукнулась у романській мові; ця мова оздоба вірша... мала важливий вплив на словесність новітніх народів. Трубадури грали римою, вишукували для неї різноманітні зміни віршів, вигадували ускладнені форми...»

Особливості куртуазної поезії

• зацікавленість світом і людиною, яка здатна не тільки молитися та воювати, а й кохатися, милуватися красою природи;

• зв’язок кожного жанру з певним змістом, арсеналом художніх засобів;

• створення вишуканих та оригінальних висловлювань на визначену традицією тему;

• розгляд кохання як найвищого блага і показника душевної досконалості та гідності.

Прекрасна Дама стала окрасою земного буття, царювала в серцях закоханих поетів. Серце трубадура належало лише одній жінці, інших для нього не існувало. Не знатність походження і багатство, а краса і куртуазність Дами викликали його почуття.

3. ВИДАТНІ ТРУБАДУРИ І МІННЕЗИНГЕРИ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

Джауфре Рюдель де Блая (приблизно 1140—1170). Був князем Блаї — міста, яке в ті часи входило до графів Ангулемських. Мотив «кохання на відстані» став основою для створення легенди про кохання трубадура до графині Джауфре до Мелісандри — графині Триполітанської (графство існувало з 1103 до 1200 р.). Трубадур ніколи не бачив, але покохав за велику шляхетність, про яку почув від прочан Антіохії. Він склав про неї вірші з прекрасною мелодією й простими словами. Бажаючи побачити графиню, вирушив у Xрестовий похід і поплив морем. На кораблі тяжко занедужав. Всі вважали, що він помре, але все-таки його довезли до Триполі як мерця. Коли сповістили графиню, вона прийшла до його ложа і взяла в свої обійми. Джауфре подякував Господу Богу за те, що зберіг йому життя доти, доки він не побачив графиню. Відтак, на руках графині поет і сконав. Графиня наказала поховати його з почестями в будинку триполітанського ордена тамплієрів, а сама того ж дня постриглася в черниці від скорботи й туги по ньому.

Рюдель де Блая залишив для нащадків шість віршів, які не мали особливого успіху. Але в першій половині XIX ст. легенда про нього стала досить популярною. Гейне, Суінборн та деякі інші поети розповіли історію життя «князя Блаї». На початку XX ст. було близько 100 літературних обробок цього сюжету. Найвідомішою з них стала драма Едлеонда Ростана «Далека принцеса».

Канцона

Мені під час травневих днів

Приємний щебіт віддалік,

Зринає в пам’яті без слів

Моє кохання віддалік.

Навік я неспокійний став,

І не ростуть квітки між трав,

Як зимно у душі мені.

Я щастя у житті зустрів

В моїм коханні віддалік.

Немає в світі кращих днів

Ні поблизу, ні віддалік!

Коли б я лиш надію мав,

У царство б маврів я помчав,

Обдертий весь, в самотині.

Немає в світі кращих снів —

Примчать до неї віддалік,

І чуть слова її, мов спів,

І розмовлять не віддалік,

А віч-на-віч, щоб не шукав

Я більш її, щоб не страждав,

Щоб другом був її всі дні.

Щоб я від горя не смутнів,

Кохання тішить віддалік.

Далеко до її країв.

Даремно мріять віддалік!

Xоч цілий вік я мандрував,

50

Але я там ще не бував.

Безжальні думи навесні!

Господь не раз людей жалів

Святе кохання віддалік!

Та поки що я весь змарнів, —

Про неї мрію віддалік!

А до прочан би я пристав

І посох би з собою взяв,

Щоб бачить очі неземні!

Коли б Господь мене привів

Скоріш до неї віддалік,

Щоб я признатись їй посмів,

І більш не мучивсь віддалік,

Щоб кожен кущ і кожен став

Ще кращим біля неї став,

Щоб стали обрії ясні!

На мене жаль, на мене гнів,

Що я кохаю віддалік.

Я чистим принести зумів

Своє кохання віддалік.

Сумним я від кохання став.

Невже святий мене скарав,

Щоб мучивсь я в страшній борні?

Трубадури писали вірші не лише про кохання (канцони), але й оспівували військове життя лицаря, вихваляли його хоробрість, змальовували картини бою, опоетизували військові експедиції до далеких заморських країв.

Відомі пісні трубадура Бертрана де Борна (близько 1140-1215 рр.), який оспівував намети, списи, шоломи лицарів, військо яких під звуки сурми йде в бій, залишаючи після себе могили.

Малозаможний лімузенський барон був лицарем у Пейрегонському єпископстві, володар замку Латуфорт. Розквіт його творчості припадає на 1180-1195 рр.

Будучи типовим лицарем-феодалом, Бертран де Борн брав участь у феодальних суперечках, прославляв війну, а також не приховував своєї ненависті до селян і міщан.

Вигадані біографії приписують йому майже керівну роль у тогочасних війнах англійського короля Генріха ІІ Плантагенета зі своїми синами (це надихнуло Данте помістити Бертрана де Борна, який посварив короля-батька з сином, до 8-го кола пекла в «Божественній комедії». Там він тримав свою відрубану голову в руці «як ліхтар»).

Бертран де Борн воював зі своїми сусідами, був доблесним лицарем і воїном, чудово вмів служити дамам і складав пісні. Був розумним і здатним як на добрі, так і на погані вчинки.

Сирвента

Люблю травневий світлий час

І ніжні квіти весняні,

Люблю, коли чарують нас

Пташині радісні пісні,

І тішусь я красою

Рясних наметів і шатрів,

Розкиданих серед лугів,

Де гасла ждуть до бою

Ряди уславлених полків,

І вершників, і скакунів

Люблю я бачить, як погнав

Юрбу озброєний загін,

Як мчать отари серед трав,

А військо лине навздогін,

І видно над рікою,

Як замок між гірських горбів

Обложений з усіх боків,

І темною габою

Шеренги мерехтять бійців,

Що виглядають між ровів

До серця лицар той мені,

Що, першим кинувшись у бій,

Летить безстрашно на коні,

Запалює загін весь свій

Відвагою п’янкою.

Ось бій шалений закипів,

І мчить боєць серед полів,

Рискує головою —

Складу тому свій кращий спів,

XTO йде вперед на ворогів!

Тріщать шоломи і щити

Від палиць і мечів дзвінких.

Рідіють воїнів ряди,

Не стримать коней бойових

Уздечкою тугою.

XTO честь свою не поганьбив,

Той сповнений під час боїв

Турботою одною —

Щоб якнайменш стинать голів.

Xоробрих надихає гнів!

Не дороге життя мені,

І не люблю я пить і спать,

Люблю гук сурем на війні

І ржання коней познавать

З атакою новою;

Мене сп’яняє блиск мечів,

Як вороги із-за скарбів

Воюють між собою,

Приємно бачить між мерців

Шмати подертих прапорів.

Барони! Жить війною

Нам краще, ніж на схилі днів

Закладом селищ і ланів,

Мій Папіоль, з тобою

Я передам без зайвих слів,

Що Так — і — Ні у бій нас вів.

Папіоль — жонглер Бертрана де Борна.

Так — і — Ні — цим прізвиськом автор висміює короля Річарда Левине Серце за подвійність його політики.

У XIІІ ст. поезія трубадурів починає занепадати. Це було пов’язано з так званими альбігойськими війнами, що тривали 20 років і призвели до повної руйнації Провансу. Більшість трубадурів шукала притулку на чужині — в Іспанії, Італії, Німеччині, що сприяло поширенню їхнього мистецтва в цих країнах.

У Німеччині у другій половині XII ст. зародилася своєрідна куртуазна лірика — міннезанг (кохання, співати). У міннезангу виявилися два напрями — народний і аристократичний. Першому була властива простота, природність у відтворенні почуттів, близькість до народної пісні. Другому — оспівування високого кохання з традиційними ритуалами: вихвалянням дами, томліннями, стражданнями. У піснях Кюренберга дама зверталася до лицаря (або до його представника) з любовними посланнями, тобто жінка йшла назустріч чоловікові, чого не знала провансальська лірика). Визначними представниками міннезангу були Фрідріх фон Гаузен, Генріх фон Морунген, Гартман фон Ауе та багато інших. Виділяють 140 авторів відповідно Гайдемберзького рукопису, який складено в Цюріху 1330 року і доповнено в наступні десятиріччя. Серед чисельного сузір’я зіркою першої величини був Вальтер фон дер Фогельвайде.

Вальтер фон дер Фогельвейде (близько 1170—1230 рр.)

Син бідного австрійського дворянина, вів неспокійне життя шпільмана (бродячого спіця). Складати пісні вчився у Раймонда фон Гагенау при дворі австрійського герцога Фрідріха Католицького. Після його смерті, 1198 року, посварився зі спадкоємцем Леопольдом VI, залишив Відень, багато років мандрував Німеччиною, Італією, Францією, що дало йому можливість добре вивчити життя різних соціальних станів Західної Європи. Тільки на старість отримав він від імператора Фрідріха ІІ невеличкий маєток, який врятував його від злиднів. Прагнув, щоб людину судили не за зовнішність, а її душевні якості.

Любовь — что значит это слово?

Я так наскучен, скажите, господа.

Вы все, кому любить не ново:

Но почему любви присуща боль всегда?

Любовь печальная любовью быть не может,

Так верно ли она любовью названа?

Коль правильно моє сужденье,

О существе любви, скажите «да» в ответ.

Любовь — двух душ соединенье,

Без разделенных чувств любви счастливой нет.

Но груз любви неразделенной Для сердца одного невыносим.

Так помоги мне, госпожа, не будь неблагосклонной,

Мне тяжко жить с моим страданьем,

О, не тяни, ты можешь мне помочь.

И если ты глуха к рыданьям,

Я пересилю боль, но лишь скажи мне: «Прочь!» —

И я свободен буду вновь,

Но знай, ты не найдешь другого,

Кто б так сумел воспеть тебя, моя любовь.

Как! За любовь платить презреньем,

За радость горечью мне отравляя дни!

Но там не место восхваленьям,

Где унижением певцу грозят они.

Им верить ей не нужно было

Но ты, Любовь, мой слух и зренье отняла.

Что ж может видеть тот, кого ты ослепила!

Під липкою

Де липа хилить Свіжі віти,

Де ми лежали з ним удвох, —

Ті ж знайдете самі Траву і квіти,

Лежать, прим’яті, наче мох.

А на узліссі соловей —

Там тарадей —

Заливався у тьмі ночей.

Я не маю віри до людини

що згубила голову уже є шляхи, а є криві стежини, тож мене хай Бог побереже в добру путь за ним пішла б, а була б душа його правдива, я щаслива і спасенна з ним була б.

Тангейзер. Творчість припадає на 1228—1265 рр. Був прибічником «низького» кохання. Його твори близькі за формою до народної танцювальної пісні. За легендою 1515 року став коханцем пані Венери і жив з нею на казковій Венериній горі. Папа Урбан прокляв Тангейзера, який нібито розкаявся, заявивши, що як не може зазеленіти палиця в руці папи, так і не зможе нікчема міннезингер бути прощеним на землі. Засмучений тангейзер повернувся до Венериної гори, а палиця Папи тим часом вкривалася зеленню.

Не знался б ты с бедою,

Будь милая с тобою.

Плясал бы в буйном раже,

От счастья прыгал даже!

Любовь — прыгунья та же:

То есть она, то нет.

Ищи её получше,

Спеши за нею вслед.

Смотри, как водит нас,

Танцуя, кружа!

Ах, где-то сейчас

Моя госпожа?

Я прыгаю пред нею

И на неё глазею.

Смотрите, что за ножки

У этой милой крошки!

Как сладостны шажочки!

Как пламенеют щёчки!

Вагнер присвятив йому оперу «Тангейзер». У XIV—XV ст. відбувається поступовий занепад міннезингерів.

Провансальська лірика вплинула на розвиток європейської ліричної поезії в цілому. Саме вона створила ті поетичні форми, мотиви, образи і стиль, які визначили розвиток всієї подальшої європейської лірики до середини XIX ст. Трубадури дали перший в Європі зразок світської і професійної літератури народною мовою. Ця мова до XIV ст. залишалася міжнародною мовою куртуазної поезії: нею складали пісні не лише в Провансі, а й в Італії та Іспанії. Вона знаходилась біля витоків лірики Петрарки і всієї літератури доби Відродження. Вперше любов зображувалася як високе почуття, страждання за ідеалом. Любовні взаємини опоетизовувалися, любов розглядалася як вищий моральний критерій. Вона змусила поетів по-новому поглянути на оточуючий світ, загострила почуття прекрасного. Вперше зобразивши любов як високий сум за ідеалом, трубадури створили таку модель любовних хвилювань, яка залишилася домінуючою в європейській літературі до нашого часу.