Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження
1.2. Перелік художніх текстів для обов’язкового читання і вивчення напам’ять
Для вивчення напам’ять
Омар Хайям. Рубаї (на вибір);
Дайте. Уривок із «Божественної комедії» (на вибір);
Петрарка. Сонет (на вибір);
Шекспір. Сонет (за вибором);
Шекспір. Монолог Гамлета.
Художні тексти, рекомендовані для обов’язкового читання
1. «Пісня про Беовульфа».
2. Ірландський епос. Ісландські саги (за хрестоматією).
3. «Пісня про Роланда».
4. «Пісня про Нібелунгів».
5. «Пісня про Сіда».
6. Лірика трубадурів (за хрестоматією).
7. Куртуазний роман і повість. Кретьєн де Труа «Івейн, або Лицар Лева»; «Трістан та Ізольда»; Гартман фон Ауе «Бідний Генріх», «Окассен і Ніколет»
8. Поезія вагантів (за хрестоматією).
9. Фабльо. Шванки. Сатиричний тваринний епос. Алегоричний епос (за хресто-матією). Роман про Лиса. Роман про Троянду.
10. Балади про Робін Гуда.
11. Данте Аліг’єрі «Нове життя». «Божественна комедія».
12. Ф. Петрарка «Книга пісень».
13. Дж. Боккаччо «Декамерон».
14. С. Брант «Корабель дурнів».
15. Е. Роттердамський «Похвала Глупоті».
16. М. Наваррська «Гептамерон».
17. Ф. Війон «Балада прикмет», «Балада прислів’їв».
18. Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
19. В. Шекспір. Сонети. «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Угамування непокірливої».
20. М. Сервантес «Дон Кіхот».
Вивчити напам’ять
ОМАР ХАЙЯМ
Рубаї
Всі таємниці пильно зберігай,
Щоб не дізнався нелюд і шахрай!
І зваж: як з іншими ти поведешся,
Того від інших і собі чекай!
Любов-це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов — чудовий птах, що в квітнику співає. Її не знає той, хто плаче солов’єм,
Вона в душі того, хто мовчки умирає! (Переклад В. Мисика)
ДАНТЕ
Уривок з «Божественної комедії»
Жила я там же, де й на світ з’явилась,
Над морем тим, що в нього повтіка,
Котра супутниць тьмою збагатилась.
Кохання, що шляхетних обпіка,
Його зманило молодечим станом,
Який сточила тут печаль гірка.
Кохання, що кохать дає й коханим,
Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
Що став моїм він, як ти бачив, паном. Кохання нас вело в злощасну смерть.
«Каїна жде того, хто кров’ю вмився», —
І вже їх ворушила вітроверть.
Ці душі слухавши, я похилився І в болісну заглибився печаль.
Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
І я на це почав: «О лютий жаль!
Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
Їх завели в таку скорботну даль!»
А там звернувся до цієї пари
Й почав: «Франческо, від твоїх страждань
У серці чую болісні удари.
Але скажи: під час палких зітхань
Як вчило вас чаруюче кохання Спізнати мить жагучих поривань?»
Й вона: «Немає більшого страждання,
Як згадувати любий щастя час
В біду; твій вождь здає в тім справоздання.
Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
Початок був коханню, збудься спраги, —
Я плакать буду й мовить водночас.
Якось ми вдвох читали для розваги,
Як Ланселота взяв кохання пал,
Самоти не брали до уваги.
І часто, мов під дією дзеркал,
Нам під очима лиця пік рум’янець.
Але нас подолав миттєвий шал:
Ми прочитали, як тремтів коханець,
Бо вперше в губи цілував самі, —
І цей от, мій незмінний співвигнанець,
Мені вуста торкнув, з жаги німий, —
Твір і співця за Галеотто мавши,
Вже того дня більш не читали ми».
Так дух розповідав цей, споминавши,
А той ридав; і руки я простер
У даль за ними, від жалю вмиравши,
І впав, неначе той, хто нагло вмер.
(Переклад Є. Дроб’язка)
Ф. ПЕТРАРКА CXXXII
Сумніви щодо природи кохання
Кохання це чи, може, щось іначе?
Мене то палить. То морозить знов.
Коли в нім благо — що ж так студить кров?
А як болить, то й радує одначе.
Як я палаю, чом від палу плачу?
Як захопить, не жалься на Любов.
На біль подібний її райський зов.
Страждання, страсті — ось вона що значить.
Позвав когось чи я коритись звик Комусь?
Скитаюсь баркою малою
По гриві хвиль, розгублений стерник,
Не шеретований, на знання не багатий,
Не знаючи, куди мені пристати.
У сквар — тремчу. Зате горю зимою.
(Переклад Анатоля Перрепадя)
В.ШЕКСПІР
Ніщо супроти сонця її очі,
З коралом не зрівняєш губ жагу,
Не білосніжна шкіра перс дівочих,
Волосся ж — дріт, що сплівсь в косу тугу.
Я бачив роз пелюстки незрівнянні,
Та на її щоках не знайдеш їх.
Й нема нічого в запаху й диханні
Від аромату квітів лугових.
Приємний в неї голос, але нині
Звучить для мене музика миліш.
Не бачив ще, яка хода в богині,
Кохана ж по землі ступає лиш.
І все ж вона собою тих затмить,
Що ідеалом нам здались на мить.
(Переклад Віктора Марача)
В.ШЕКСПІР
Монолог Гамлета
Чи бути? Чи не бути? — ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти —
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім вагань причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ,
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до невідомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
Але тихіш! Офелія! Згадай
Мої гріхи в своїй молитві, німфо.
(Переклад Л. Гребінки)