Психологія спілкування
6.3. Маніпулятивна та актуапізаторські моделі спілкування
Існує ряд конфліктів, які можуть сприяти успішному спілкуванню, тому конфлікти ще можна поділити на дві великі групи: маніпулятивні та актуалізаторські.
При маніпулятивному конфлікті в учасників виникають перекручені уявлення про свої і чужі цілі, дії, мотиви та позиції. У ситуації маніпулятивного конфлікту можуть бути такі перекручені сприйняття (Є. Мелібруда, 1986):
1. "Ілюзія власної шляхетності" — уявлення про те, що істина та справедливість цілком на нашому боці, а моральні норми порушує лише інша сторона.
Ілі Пошук порошинки в оці іншого" — перебільшене уявлення про похибки іншого і неусвідомлення недоліків у себе.
3. "Подвійна етика"— при здійсненні і навіть при усвідомленні однакових взаємодій власні дії сприймаються як припустимі, а дії опонента — як недозволені та нечесні.
4. "Все ясно"— небажання вислухати іншого, упереджене спрощення ситуації на користь собі. Людина переконана в тому,
що саме вона має повне і правильне уявлення про конфлікт.
Ці помилки загострюють конфлікт і перешкоджають конструктивному виходу з нього.
При актуалізаторському конфлікті його учасники сприймають ситуацію більш адекватно, без рожевих окулярів з погляду на себе і без чорних — на опонента. Вони усвідомлюють неповноту свого бачення конфлікту і готові вислухати іншу сторону. З однакових позицій підходять щодо власних і чужих дій, не обіляють себе, не очорняють суперника, шукають можливості дізнатися про думку і сприйняття іншого та побачити те, що в їх власній поведінці було не дуже гарним. Вони відкриті для чесного конструктивного обговорення.
Маніпулятори схильні свої негативні дії виправдовувати зовнішнім локусом оцінки, а подібні дії опонента— внутрішнім. Актуалізатори, оцінюючи більш об´єктивно і себе, і інших, можуть вживати обидва локуси контролю в однаковій мірі до обох учасників конфлікту, намагаючись наблизитись до об´єктивного відображення ситуації.
Друга важлива відмінність між двома типами конфлікту — готовність взяти відповідальність на себе, а не перекладати її на іншого. Маніпулятори схильні звинувачувати партнера, ображатися на нього, підкреслюючи свою начебто непричетність, невинність, знімаючи з себе всіляку відповідальність. Для них визнати свою поведінку неправильною — значить програти, виявитися неозброєним перед небезпечним ворогом. Актуалізатори уникають засуджувати інших, вони не ображаються, якщо щось відбувається, на їх погляд, "не так", а шукають шляхи для виправлення становища, беручи на себе всю міру відповідальності за наслідки. Тобто з двох сакраментальних питань вони надають перевагу питанню "Що робити?", а не "Хто винуватий?". Це робить їх справжніми господарями ситуації і в кінцевому рахунку — всього життя.
Маніпулятивні конфлікти не будуть розв´язані доти, доки учасники засліплені взаємними ілюзіями, доки в них відсутнє об´єктивне сприйняття ситуації і, головне, бажання рухатися назустріч один одному. Щоб конфлікт міг вирішитися, слід зробити його актуалізаторським, шукаючи шляхи взаєморозуміння.
Існують позиції і взаємовідносини між людьми на дві категорії: "Я—Ти" і "Я—Воно". Якщо відносини "Я-Ти" існують у кожного учасника спілкування, то вони свідомо чи несвідомо, передають один одному приблизно такі повідомлення: "Я— особистість, і ти — особистість. Я — важлива людина, і ти — важлива людина. У мене є почуття, і у тебе є почуття. Я хочу, щоб мене вислухали, і ти заслуговуєш на те, щоб бути вислуханим. Я хочу, щоб мене розуміли, і ти хочеш, щоб розуміли тебе". Відносини категорії "Я-Воно" зовсім інші і виражають діаметрально протилежну позицію: "Я — особистість, а ти — об´єкт. Я — важлива людина, а ти неважлива. Мене слід вислухати, а на те, що ти говориш, можна не звертати уваги. Мої почуття цінні, а твої почуття нічого не варті".
Спілкування в системі "Я—Ти" можна назвати суб´єкт-суб´єктним або актуалізаторським, воно передбачає рівноправність сторін. Таке спілкування є двобічне, тому що в ньому виникає справжній діалог. Діалог — це розмова між двома або кількома особами, які прагнуть зрозуміти один одного. Вони цінують один одного, вражають партнера особистістю, вартою поваги. Якщо у одного або в обох учасників спілкування спосіб мислення, котрий спонукає діяти за схемою "Я-Воно", то таку модель можна назвати суб´єкт-об´єктною або маніпулятивною, адже до партнера ставляться, як до речі, яку можна використати, і він як особистість не має жодного значення. Діалог заміняється монологами, тому таке спілкування можна назвати однобічним, воно нагадує розмову двох глухих.
Чому людина вдається до маніпуляцій? Які причини маніпуляцій? Е. Шостром вказує на п ´ять таких причин.
Перша причина — це недовіра. Людина не довіряє собі, вважає себе залежною від інших. Але іншим також не довіряє. Тому стає на слизький шлях маніпуляцій, щоб інші завжди були у неї на прив´язі, під контролем, і за таких умов довіряє їм більше. Це схоже на поведінку одного з батьків у сім´ї, котрий ухиляється від виховання дітей, а натомість намагається вказувати іншому, як треба виховувати.
Друга причина (за Еріхом Фромом): нормальні стосунки між людьми — це любов. Любов передбачає сприйняття людини такою, якою вона є і повагу до її істинної суті.
Біблія закликає людей любити свого ближнього як самих себе. Але пересічна особистість не розуміє цієї заповіді, тому що не має уявлення про те, що значить любити. Більшість людей не люблять самих себе, тому не можуть любити ближнього. Вони помилково вважають, що чим досконаліші вони будуть, тим більше їх будуть любити; чим більше вони зможуть дати, тим більше отримають. Але справжня любов безкорисна і безумовна. Вона не залежить від вигоди і приймає людину без будь-яких умов. Навіть чим більша готовність особистості зізнатися в людських недоліках, тим більша вірогідність того, що її будуть любити. А хто не хоче або не може визнавати свої слабкості, той відчайдушне прагне повної влади над іншою людиною. Ця влада примушує партнера робити те, чого хоче маніпулятор, думати, як він хоче, почувати те, що він хоче.
Третю причину маніпуляції пропонують екзистенціалісти: всюди нас оточують ризик і невизначеність. Щохвилини з людиною може трапитися будь-що, тому людина почувається безпомічною, незахищеною. З гіркотою усвідомлюючи непередба-чуваність життя, маніпулятор впадає у відчай чи інерцію, у маніпулятора з´являється тенденція уникнути ризику, прагнення до більшої визначеності і гарантованості. Тоді він перетворює себе на об´єкт і інших сприймає як об´єкти, як речі.
Четверта причина відображена у роботах Джея Хейлі, Еріка Берна. Д. Хейлі під час тривалої роботи з шизофрениками помітив, що вони найбільше боялися тісних особистісних контактів. Е. Берн вважає, що людина починає фати в ігри і уникати бути собою, щоб краще керувати своїми емоціями і уникати близькості.
П´яту причину висуває Альберт Блліс. Він відзначає, що протягом життя людина засвоює ряд аксіом або ірраціональних переконань. Одна з таких аксіом: нам необхідно одержати схвалення всіх і кожного. Людина прагне подобатися іншим, справляти на них приємне враження і для цього вживає маніпуляції.
Під маніпуляцією Е. Шостром розуміє не одну гру, а цілу систему ігор, і ще більше — стиль життя, псевдофілософію життя, спрямовану на те, щоб експлуатувати і контролювати себе та інших.
Людину, протилежну маніпулятору, А. Маслоу назвав самоак-туалізованою особистістю, яка живе повним життям. І це не везіння чи випадок, а уміння використовувати свій внутрішній потенціал. Е. Шостром таких людей називала актуалізаторами.
Які риси відрізняють маніпулятора від актуалізатора? Стиль життя маніпулятора грунтується на брехні, песимізмі, контролі і цинізмі. Кити, на яких стоїть актуалізатор, — чесність, оптимізм, свобода і довіра. Грунтуючись на працях гуманістичних психологів (К. Роджерс, 1961; В. Сатір, 1992), можна додати ще одну відмітну особливість у маніпулятора і актуалізатора.
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАНШУЛЯТИВНОЇ ТА АКТУАЛІЗАТОРНОЇ МОДЕЛІ ПОВЕДІНКИ
| Маніпулятор | Актуалізатор |
| 1. Обман (фальшивість у спілкуванні, грає своїми почуттями та емоціями та свого співбесідника) | 1. Чесність (проявляє справжні чесні почуття, здатен бути самим собою, щиросердечний) |
| 2. Песимізм (невіра в життя, апатія, часто нудьгує) | 2. Оптимізм (життєрадісність, бадьорий настрій) |
| 3. Контроль (прагне контролювати ситуацію, прагнучи домінувати) | 3. Свобода (відкрита до спілкування людина) |
| 4. Цинізм (недовіра ні до себе, ні до інших) | 4. Довіра (віра в себе та інших, вірить в добро) |
| 5. Низька самооцінка (низька самоповага). Погано ставиться до себе та до інших, має догматичне мислення, боляче реагує на критику | 5. Висока самооцінка (самоповага, почуття власної гідності). Сприймає себе таким, який він є, позитивно ставиться до себе та оточуючих. Визнає свої та чужі помилки |
Е. Шостром вважає, що актуалізатор знаходиться в більшій безпеці, ніж маніпулятор, тому що розуміє свою унікальність і сприймає ЇЇ як цінність. Він шукає в собі самобутність, в той час як маніпулятор ховає свою самобутність і повторює, наслідує, копіює чиїсь поведінкові моделі. І чим більше значення він надає своїй масці, тим більше знецінює себе і тим глибше відчуває незадоволеність.
Е. Шостром у праці "Анти-Карнегі..." змалювала такі основні типи маніпуляторів:
1. Диктатор. Перебільшує свою силу, прагне керувати своїми жертвами — домінувати та наказувати.
2. Ганчірка. Протилежність Диктаторові та його жертва. Перебільшує свою чутливість, прагне забувати, не чути, пасивно мовчати, уникати.
3. Калькулятор. Перебільшує необхідність контролювати все; робить вигляд, що володіє прихованою інформацією, ухиляється, коли намагаються перевірити його самого.
4. Прилипала— протилежність Калькуляторові. Перебільшує свою залежність, прагне, щоб про нього дбали, дозволяє і спонукає інших виконувати за нього його роботу.
Хуліган. Перебільшує власну агресивність, прагне контролювати людей за допомогою погроз.
Гарний хлопець. Перебільшує свою дбайливість, любов, паралізує неприродною добротою. Протилежність Хулігану.
Суддя. Перебільшує свою критичність, нікому не вірить, завжди сповнений обурення, висуває масу звинувачень, не схильний прощати.
Захисник. Перебільшує свою готовність до підтримки, поблажливість до чужих помилок; надмірно співчуваючи тим, ким опікується, не дозволяє їм стати на власні ноги і паралізує ініціативу. Протилежність Судді.
Маніпулятор повинен прагнути відмовитися від маніпуляцій і стати актуалізатором. Тоді з Диктатора може розвинутися прекрасний Лідер, котрий не диктує, а веде; із Ганчірки — Чуйний; із Калькулятора — Уважний; із Прилипали — Вдячний, із Хулігана — Наполегливий, із Гарного Хлопця — Дбайливий, із Судді — Виразний, із Захисника — Провідник.
Маніпулятор, як правило, підпадає під класифікацію якогось одного із розглянутих маніпулятивних типів, в той час як актуа-лізатор не обмежується лише одним актуалізаційним типом, а інтегрує в собі декілька. Він і Чуйний, і Дбайливий, і Уважний, адже тонко реагує на внутрішній стан інших, уважний до їх проблем і поглядів, турбується про людей.
Як же подолати в собі маніпуляції? По-перше, необхідно усвідомити власні маніпуляції, визнати їх у собі, побачити нещирі, удавані почуття і розгледіти за ними справжні почуття. Наступний крок — насмілитися виразити їх. Мета актуалізаційної моделі — розвинути в собі здатність чесно проявляти свої щирі почуття. Придивимося ближче до них. Скористаємося для цього класифікацією форм вираження почуттів, запропонованою польським психологом Є. Мелібрудою.
Розрізняється опосередкована і безпосередня форми передачі інформації щодо емоційних переживань. До опосередкованих способів належать риторичні запитання, накази і заборони, картання і прокльони, догани і претензії, насмішки, похвали і засудження, приписування іншим людям удаваних рис. До без посередніх способів передачі почуттів належать визначення власних почуттів, вживання порівнянь, характеристика свого фізичного стану і визначення можливих дій, до яких спонукають почуття.
Розглянемо кожну форму детальніше.
Опосередковані способи:
1. Риторичні запитання ставляться не через прагнення одержати розумну відповідь, а через наявність бажання викликати у співрозмовника певну реакцію, за яким приховані почуття роздратування, прикрості, нетерпимості.
Типові приклади риторичних запитань: "Хто дав вам право так поводитись?", "І в кого ти вдався?", "Коли ти залишиш це неподобство?".
2. Накази і заборони: "Ти повинен негайно вибачитися", "Не поводься так зухвало", "Припини сперечатися" — за допомогою подібних висловлювань людина, що стоїть при владі, намагається обмежити дії інших, щоб тим самим позбутися деяких почуттів. Але самі почуття приховуються. Замість сказати: "Не роби цього, тому що я почуваюся так-то і так-то", людина говорить; "Не роби цього, тому що так не можна". Обмеженнями можна досягнути поведінкових змін, але не полегшити взаєморозуміння.
3.Картання і прокльони. Така форма дозволяє декому звільнитися від люті і гніву. Однак це має тяжкі наслідки. Відносини з партнером стають більш напруженими і конфліктними. Лайкою і прокльонами людина закривається від своїх почуттів і не дає зрозуміти їх іншим. Наприклад, відчуваючи побоювання, почуття провини, людина лається і замість реальних почуттів показує брутальність і силу, котрих їй насправді не вистачає.
4. Догани і претензії: "Від тебе ніколи не дочекаєшся чуйності", "Ти зовсім не дбаєш про дітей", "Знову ти за старе", — часто використовуються для опосередкованого вираження незадоволення, роздратування, жалю. В претензіях часто містяться неправомірні узагальнення — "завжди", "знову", "зовсім". Як правило, вони викликають протест у партнера: "Зовсім не завжди, а тільки іноді".
| Ознаки правдивості | Ознаки брехливості |
| Повернуті догори, розкриті до 5 співбесідника долоні, пальці розставлені, руки розімкнені с | Совання рук за спиною, в кишенях, хрещення їх на грудях, на животі, за спиною, стискання підлокітників крісла |
| Прямий погляд не нижче за рівень ( очей співбесідника іі | Співбесідник менше 1/3 часу спілкування дивиться партнеру в очі, часто відводять погляд: чоловіки— на підлогу; жінки — на стелю; погляд, що вислизає |
| Нахил корпуса вперед в бік співбесідника; руки та ноги трохи розведені, плечі вільно опущені | Нахил корпуса в протилежний від співбесідника бік, зціплення кінцівок, напруженість плечей |
| Торкання пальцями обличчя (але не органів почуттів— рота, носа, вух, очей) | Торкання пальцями носа, рота, кутів губ, щік, потирання пальцем повіки, брови, почісування підборіддя |
| Скорочення відстані між партнерами | Збільшення відстані між партнерами |
| Часта доброзичлива посмішка | Штучна або безглузда посмішка, яка щезає раптово; зціплені зуби |
| Розстібнутий піджак, нога витягнута в бік партнера, долоні протягнуті вперед | Відтягування, поправлення комірця, потирання долонею шиї нижче від потилиці |
| Невимушена жестикуляція | Перебільшена жестикуляція або її повна відсутність; незвична жестикуляція та хаотичні рухи |
| Зваженість добору слів та пружний ритм мовлення | Багатослів´я та обмовки, вигуки |
| Наявність чітких формулювань та увага до деталей | Відсутність чітких формулювань та нехтування важливими подробицями |
| Моментальна реакція на питання | Паузи перед відповідями, занадто довге обдумування відповіді |
| Вмотивовані змістом розмови зміни модуляції, гучності та висоти голосу | Невмотивована зміна модуляції, гучності та висоти голосу (співбесідник говорить тихіше, замислюючись, із характерним розтягуванням слів) |
| Коректний вираз емоцій | Невмотивована радість (адже емоційно брехун відчуває особливе захоплення від того, що обдурювання вдається) |
| Нормальне забарвлення обличчя та природна міміка | і Неприродні рум´янець та блідість; мигання, неприродна міміка та асиметрія обличчя; тривалість гримаси більше ніж 5 секунд |
5. Насмішки, метою яких є викликати почуття незручності і сорому у співрозмовника. У цьому випадку сам автор зауважень відчуває якісь неприємні емоції. Іронізуючи, людина не лише хоче поглузувати з партнера, а й замасковано показати, що вона са^ ма переживає. Це витончений напад на іншого, який відволікає увагу від особистості того, хто висловлюється.
6. Похвали і засудження дуже розповсюджені: "Ти нестерпний", "Це блискуча ідея", "Ти — найкращий". В загальних рисах можна собі уявити, як автор цих слів ставиться до адресата. Проте такі уявлення часто занадто узагальнені і недостатньо визначені, щоб напевне судити проте, що відчуває той, хто висловлюється.
7. Приписування іншим удаваних рис. Відчуваючи певні почуття в присутності іншої людини, ми можемо приписувати їй риси, які викликані цими почуттями. Партнер знаходиться в центрі уваги, а наші почуття залишаються неусвідомленими.
Безпосередні форми вираження почуттів дозволяють більш відверто і прямо висловлювати свої переживання, допомагають краще зрозуміти, що саме на душі, які почуття, і стверджують актуалізаторську модель спілкування.
{.Визначення власних почуттів: "Мені сумно", "Я у відчаї", "Я почуваюся впевнено і спокійно", "Мені радісно". Людина дає можливість партнеру зрозуміти, що з нею відбувається, а така відвертість викликає довіру і покращує спілкування. Людина не ховається за маскою, а знімає її.
2. Вживання порівнянь. Відчуваючи труднощі в прямому висловлюванні почуттів, можна звернутися до порівнянь і метафор: "Я почуваюся так, немов збираюся плигнути в холодну воду", "У мене таке відчуття, немов би я образив невинну дитину", "Почуваюся, як зацькований звір" тощо. Це збагачує емоційно виразну палітру спілкування.
Зарубіжна й вітчизняна психологія давно й плідно працює з визначення й класифікації вербальних і невербальних ознак, за якими можна розпізнати брехуна.