Гроші та кредит

Теорії кредиту

Кращому розумінню особливостей використання різних форм і видів кредиту сприяє дослідження історії кредиту та вивчення наукових теорій, що відображають розвиток економічної думки взагалі, та тлумачення кредиту, зокрема.

Студенти мають оволодіти знаннями основоположних засад натуралістичної, капіталотворчої, фондової теорії кредиту та перерозподільної й відтворювальної концепцій кредиту.

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту з´явилося лише наприкінці XVIII ст. як результат досліджень його суті і тривалих дискусій, що продовжуються і в сучасних умовах. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

• об´єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;

• кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

• позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

• кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

• банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.

За уявленнями А.Сміта, об´єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому. На думку А.Сміта, кредит залежить від виробництва. Банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не сталося б за відсутності банків. Отже, не визначаючи важливої ролі комерційних банків у формуванні кредиту і активної участі кредитних відносин у сприянні розвитку розширеного суспільного відтворення, прихильники натуралістичної теорії кредиту переважаючу роль відводили перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Натуралістичний підхід до ролі кредиту властивий був також Ж.Сею, А.Вагнеру, А.Маршалу та іншим економістам.

Натуралістична школа кредиту не тільки внесла визначний вклад в теорію кредиту, а й помітно вплинула на банківську і грошову політику своєї доби. Це стосується обмеження випуску банкнот в Англії рамками золотого забезпечення, визнання первинності виробництва у порівнянні з кредитом, обґрунтування доводу, що кредит сам не створює реального капіталу, тому що останній виникає тільки в процесі виробництва. На цій підставі обґрунтовано взаємозв´язок позичкового капіталу з прибутком. Зокрема, прихильники натуралістичної форми кредиту трактували позичковий процент як частину прибутку, що створений в процесі виробництва і визнавали залежність норми процента від норми прибутку.

Отже, прихильники натуралістичної форми теорії кредиту активно сприяли вдосконаленню теорії і практики кредиту. Водночас, цей підхід мав багато суттєвих недоліків. Зокрема:

• не до кінця було з´ясовано особливості позичкового капіталу та його відмінності від реального капіталу;

• нагромадження позичкового капіталу помилково розглядалося як відображення реального капіталу;

• визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не зрозуміли його зворотний вплив на сферу виробництва, не з´ясували оборот реального капіталу;

• одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило з´ясувати їх активного впливу на процес відтворення;

• помилковим було тлумачення суті процента, який виводився з норми прибутку, та ігнорування залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал, його пропозиції та відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон´юнктури.

Оскільки вказані обмеження можливості кредиту суперечили реальній активній ролі банків у грошово-кредитній сфері, з´явилися нові теорії, в тому числі експансіоністська відтворювальна і фондова, які склалися на основі капіталотворчої теорії кредиту.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту, а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж.Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував.

Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися, ідеї Дж.Ло далі розвивали Г.Маклеод, Й.Шумкетер, А.Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економічного зростання.

На думку Г.Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал. Тому між емісійними банками і депозитними суттєвої різниці немає. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі за рахунок емісії депозитної.

Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

• помилковим було ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей - з багатством;

• розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильники капіталотворчої теорії. Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтвердила й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сторони, її положення:

• стимулювали розвиток теорії кредиту та застосування напрацьованих ідей у практиці;

• Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

• в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безробіття.

Ще й нині деякі економісти пропонують розширити державне регулювання економіки і побудови регульованої ринкової економіки на основі капіталотворчої теорії.

Дослідження їх надбань допомагає краще засвоїти відповідні практичні аспекти функціонування кредитних відносин, вільніше орієнтуватися в сучасних процесах і труднощах застосування кредиту.

Завершальним у вивченні проблеми загальної теорії кредиту є з´ясування економічної суті, місця і ролі в товарно-грошових відносинах різноманітних кредитних знарядь. Виникнувши на основі оформлення кредитних операцій, кредитні знаряддя є знаками вартості, використовуються як засоби обігу і платежу, функціонують як цінні папери, що значною мірою наближаються до грошей. Здатність кредитних засобів замінювати в обігу повноцінні гроші дозволяє кредитні засоби тлумачити як кредитні гроші.

Студенти мають засвоїти місце і роль кредитних грошей у нормальному функціонуванні сучасного грошового обігу, оволодіти розрахунками видачі векселів, банкнот і чеків, мати уявлення про розвиток кредитних знарядь в процесі формування стабільної грошової системи України. Водночас потрібно вказати не лише загальні властивості кредитних знарядь і грошей, а й їх особливості та переваги над грошово-паперовою емісією.