• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Економіка епохи первісного нагромадження капіталу: загальна характеристика

Епоха Великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу — це приблизно трьохсотрічний період від кінця XV ст. (початок епохи Великих відкриттів) до кінця XVIII ст. (промислова революція в Англії). Він охоплює так зване Високе Відродження (1450—1650) і Століття Просвітництва (1650—1785).

Спроба кількома ключовими словами охарактеризувати цю епоху веде до слів динаміка і гроші. Усе починає рухатися, усе змінюється: люди, ідеї, державні кордони, суспільні інститути. Гроші обслуговують усі ці зміни.

Після відкриття морських шляхів у Індію, Америку, Південно-Східну Азію грошовий голод у Європі змінюється могутнім припливом золота й срібла і починається так звана революція цін — загальне зростання цін майже в чотири рази порівняно з XVI ст.

Використовуючи свою перевагу в озброєнні й організації, європейські держави починають захоплення та колоніальне освоєння великих регіонів в Азії, Африці, обох Америках. Грабіж і експлуатація колоніальних та залежних територій стали одним з основних джерел первісного нагромадження капіталу і ресурсів для промислового перевороту.

У XVI ст. відбувається розкол у католицькій церкві — Реформація. Країни, що прийняли нову ідеологію, — протестантизм, отримують додатковий імпульс для свого економічного розвитку. Реформація і революція цін прискорюють процес розшарування європейських держав на економічно розвинуті — Англія, Голландія, Швеція, Швейцарія і відсталі — Іспанія, Австрія, південнонімецькі землі, Польща, Османська імперія.

З винаходом техніки друкарства процес накопичення знань стає надкумулятивним, а освіта дістає істотний імпульс у своєму розвитку. Зростає потреба в нових знаннях і навичках, необхідних для успішної діяльності у світі, що ускладнюється. Це приводить до створення поряд із церковними {початковими і вищими) світських шкіл: муніципальних, торгових, ремісничих — так званих середніх спеціальних навчальних закладів.

Зміна структури харчування — збільшення частки м´яса і молочних продуктів, з одного боку, і зростання потреб у шкірі та вовні, з іншого, приводять до зміни структури сільського господарства. Зменшується частка земель, зайнятих переважно під зернові культури, і збільшується частка земель, що відводяться під пасовища. В Англії цей процес дістав назву обгороджування. Методи, якими воно проводилося, вважалися жорстокими навіть у той не надто гуманний час.

Поліпшення структури харчування, поява нових для європейців продуктів, насамперед картоплі, приводять до стійкої позитивної динаміки населення. Між 1500 і 1800 pp. населення Європи як мінімум подвоюється і досягає 150 млн осіб (без урахування Росії і Туреччини), хоча смертність, особливо дитяча, залишається дуже високою, середня очікувана тривалість життя ледь досягає 35 років, починається поступова міграція європейців у колонії.

Зміни поступово охоплюють також інститут шлюбу. Починає складатися так званий європейський, чи буржуазний, тип шлюбу, для якого характерні:

— більш пізній, порівняно з католицьким типом, середній вік вступу в шлюб (28—36 років для чоловіків і 22—28 років для жінок);

— відносно велика частка осіб, що зовсім не вступають у шлюб (9—15 % для чоловіків і 11—18 % для жінок);

— істотно менша кількість дітей (у середньому 5—7), народжуваних з великими інтервалами (2—4 роки).

Епоха характеризується також значними соціальними зрушеннями.

По-перше, з 85 до 75—70 % скоротилася частка селян у загальній чисельності населення. Усередині самого селянства відбулося розшарування на заможну частину (фригольдери, гросбауери та ін.), що становила 10—15 % селянської маси, і безземельну групу: батраки, поденники, здольщики, котери тощо (20—25 %).

По-друге, розшарування торкнулося також дворянства, з якого виділилася служива частина, що стала потім основою адміністративних та управлінських структур, як внутрішньодержавних, так і колоніальних.

По-третє, істотно зросла абсолютна й відносна чисельність міського населення. Воно диференціювалося на такі верстви:

— верхня частина — купці, заможні ремісники, мануфактурники та ін., які стали основою для формування стану буржуазії, що домоглася у найбільш розвинутих країнах політичної рівноправності з дворянством;

— середня частина — службовці, юристи, лікарі, вчителі, крамарі та ін., які стали основою міського середнього стану;

— нижня частина — поденники, підмайстри, наймані робітники, слуги, зубожілі ремісники та ін., які стали основою для формування промислового пролетаріату.

Соціальні зрушення супроводжувалися запеклою міжгруповою боротьбою та призвели до істотного розшарування за рівнем і умовами життя. Унаслідок цього верхні соціальні шари домоглися істотного поліпшення якості життя, тоді як для значних мас нижніх соціальних груп ці умови погіршилися навіть порівняно з середньовіччям. Проте особливо несправедливим видавався багатьом зростаючий розрив між рівнями життя верхів і низів.

Усе викладене стосується переважно країн Західної Європи, та й то не всіх. В інших регіонах цивілізованого світу тривала епоха класичного середньовіччя.