Дипломатичне представництво: організація і форми роботи
Розділ IV. ОФІЦІЙНІ КОНТАКТИ ДИПЛОМАТІВ І ДИПЛОМАТИЧНІ БЕСІДИ
Хороший дипломат завжди пам´ятає, що він повинен забути.
гарольд Макміллан, британський політик
ДИПЛОМАТИЧНІЙ НАУЦІ і практиці мистецтво встановлювати потрібні контакти, підтримувати і розвивати їх, а також мистецтво вести дипломатичні бесіди в різних умовах і на різних рівнях, як в діяльності зовнішньополітичного відомства своєї країни, так І в роботі дипломатичного представництва за кордоном, має неоціненне значення. Тому що лише в результаті встановлення потрібних та корисних контактів, з бесід під час цих контактів, з отриманих відомостей, пропозицій, заперечень, із висловлених поглядів і намірів створюється той загальний потік інформації, аналіз якої значною мірою допомагає закласти основу для вироблення пропозицій, які виносяться на розгляд директивних органів своєї країни. «Результат важливих справ,— писав Г. Нікольсон, — може залежати від того, які зв´язки він (посол чи дипломат.— авт.) має і підтримує під час свого перебування на посту, від того, наскільки йому довіряють в країні перебування і від його вміння і такту...» (І)
Вже цитований вище Жюль Камбон з цього приводу писав: «Дипломат... повинен ставитися з повагою до особи, з якою хоче мати справу, говорячи інакше, повинен рахуватися з почуттями країни, в якій він веде переговори».(2)
Можна тут навести і поради відомого радянського дипломата І. М. Майського, який писав, що для дипломата дуже важливо:
—добре знати історію, культуру, літературу, мистецтво, сучасне життя, пресу, телебачення, радіо, театр іт. ін. країни, в якій акредитований;
—добре практично знати країну (знайомитися з країною, здійснювати поїздки по ній, відвідувати міста і села, порти, підприємства, культурні заклади, пам´ятники старовини, політичні і громадські інститути);
- мати хорошу сітку зв´язків в найрізноманітніших колах країни перебування і не тільки серед чиновників МЗС і офіційних установ, але і серед політиків та журналістів, бізнесменів і громадських діячів, лідерів профспілкового руху і служителів церкви, діячів науки, культури і мистецтва, спортсменів. не боятися «інакомислячих». Дипломат повинен мати зв´язки, по можливості, зі всіма партіями, зі всіма групами, і чим ширші — тим краще. (3) Глибоке вивчення різноманітних факторів, що визначають внутрішньополітичне становище країни і впливають на ЇЇ зовнішню політику, тенденцій розвитку цих факторів, а також людей, які стоять біля керма великої політики, очолюють і беруть участь в різних опозиційних течіях і угрупованнях — всього багатогранного життя країни перебування, можливе лише в тому випадку, коли дипломатичне представництво здійснює це планомірно і комплексно, використовуючи всі законні форми і методи нагромадження інформації: офіційні зв´язки, ЗМТ, живі контакти з найвпливовішими особами країни перебування — тобто з тими, хто творить політику і бере участь у формуванні громадської думки.
Основні методи встановлення контактів загальноприйняті — це візити, прийоми і т. п. Але, використовуючи ці методи, треба враховувати найтонші нюанси людських стосунків і специфіку кожної країни.
Хотілось би у цьому зв´язку навести приклад зі свого особистого досвіду. Приступивши до роботи Генеральним консулом ще колишнього СРСР в Кракові (тоді —ПНР), я вніс пропозицію вищим інстанціям про бажання і доцільність нанести візит одному з найвідоміших і найвпливовіших діячів польської католицької церкви митрополиту Краківському, кардиналу Ф. Махарському, особі дуже близькій до Папи Римського Іоанна-Павла II, але отримав категоричну відмову. Мовляв, не варто радянському дипломатові зустрічатись з високопоставленим релігійним сановником, якщо достатньо контактів з партійними і державними діячами, які мають реальну владу. Але саме тоді ця «реальна влада» внаслідок незворотних процесів розвалу «комуністичної системи», в тому числі і занепаду соціалізму в Польщі, вислизала з рук правлячої комуністичної бюрократії. На свій страх і ризик я вирішив нанести цей візит, не погоджуючи його з вищими інстанціями. Візит відбувся в цікавій обстановці (перед аудієнцією в митрополита я пройшов через кілька залів, де «випадково» знаходились представники духовенства, інтелігенції, молоді). Аудієнція тривала майже годину, а по завершенні її кардинал вийшов зі мною до присутніх і урочисто оголосив, що за понад як 40 років існування в Кракові радянського генконсульства — це перший ген-консул СРСР, який наніс візит митрополиту Краківському і особисто провів мене до виходу з резиденції. Наступного дня центральна і регіональна польська преса широко інформувала про цю зустріч як про новий крок у діяльності радянського диппредставниптва. Я чекав на реакцію «верхів», але вона, на моє здивування, була вельми позитивною і, навіть більше того, оцінена як новаторський крок у розвитку радянське-польських відносин.
Потім були наступні зустрічі з ієрархами католицької церкви, контакти з керівництвом регіональної «Солідарності», з лідерами різноманітних молодіжних організацій, з представниками опозиційної преси, що давало можливість отримувати цікаву і неординарну інформацію.
Однак було б помилкою, якби контакти і зв´язки будувалися лише за одним чи кількома обмеженими напрямами, вони повинні бути багатосторонніми, давати можливість співставляти і перепровіряти інформацію з метою правильної оцінки і внесення обґрунтованих пропозицій. Брак таких зв´язків неминуче звужує базу отримання інформації і негативно впливає на її якість та пропозиції по тій чи іншій проблемі.
Завдання кожного посольства — визначити, виходячи з поставлених завдань та наявних можливостей, найнеобхідніше коло зв´язків і контактів з подальшим відслідковуванням їх стану. Звичайно, життя на місці не стоїть і в міру отримання нових завдань чи виникнення нових проблем постає необхідність встановлення все новіших і новіших контактів, але завжди основним повинно залишатись коло зв´язків, які належно продумані, давно встановлені і добре закріплені.
На першому місці серед контактів диппредставництва, зважаючи на його статус, стоять контакти з офіційними особами країни перебування на всіх рівнях.
Надзвичайно важливими для посла є особисті контакти з главою держави та прем´єром, з міністром закордонних справ і членами кабінету, главами найважливіших департаментів, ключовими чиновниками країни перебування. Подібні стосунки залежать у першу чергу від характеру відносин з державою, рівня взаємних контактів і довіри між керівництвом держав і урядів, від співпадання поглядів на оцінку тих чи інших міжнародних подій і, врешті-решт, від особистих симпатій. Треба враховувати і той факт, що в багатьох країнах їх глави важкодоступні для послів (скажімо, навіть вірчі грамоти, які адресуються лідеру Лівії приймаються не ним особисто, а секретарем Народного комітету Народного бюро по зовнішніх зв´язках Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії, який прирівнюється до міністра закордонних справ). Говорити про можливість контактів посла з главою держави в таких умовах досить проблематично. В демократичних країнах, за рідким винятком, це виглядає інакше. Автору цих рядків за чотири роки перебування на посаді Посла України в Республіці Польща довелося брати участь у підготовці і проведенні одинадцяти візитів і зустрічей президентів України Л. Кучми і Республіки Польща А. Кваснєвського, і при цьому особисті контакти з главою польської держави були досить частими.
Треба враховувати і наявність негативних факторів, які можуть мати місце у відносинах між країнами, що вимагає неабиякого дипломатичного хисту та дипломатичного мистецтва для подолання цих бар´єрів і налагодження добрих стосунків з офіційними особами держави. Наприклад, незважаючи на відоме ставлення багатьох держав до режиму С. Мілошевича в СРЮ, посол цієї країни у Варшаві Зоран Новаковіч і його сім´я мали велику популярність і повагу як серед офіційних осіб, так і дипломатичного корпусу Варшави.
Отже, регулярні позитивні контакти з офіційними особами країни перебування — запорука успіху в роботі кожного дипломатичного представництва.
Важливе значення, особливо в країнах з розвиненим парламентаризмом, мають контакти диппредставництва з лідерами парламенту — керівниками парламентських комітетів і комісій, головами партійних фракцій, активними парламентаріями. Бесіди з ними дають можливість глибше зрозуміти внутрішньополітичне життя країни, причини і суть протиріч та громадських процесів, краще збагнути соціальну, політичну і економічну механіку парламентського організму країни перебування. При встановленні контактів з парламентаріями треба бути уважним, щоб не дати підстав для звинувачень у надмірній підтримці тих чи інших партій, зокрема опозиційних, у розпалюванні негативних пристрастей, особливо стосовно складних питань міжнародних відносин. Суттєвою особливістю контактів з парламентаріями є те, що більшість з них пов´язана з діловими колами своєї держави, а тому під час бесід вони часто звертаються до обговорення економічних проблем двосторонніх відносин, що в умовах економізації дипломатичної служби України має далеко не другорядне значення. Такими контактами співробітники посольств можуть посприяти активізації економічного співробітництва. При цьому слід враховувати і активно використовувати членів так званих двосторонніх парламентських груп (наприклад, польське-українська, німецько-українська і т. д.) там, де вони існують.
Корисно мати тісні контакти з парламентаріями, що представляють найважливіші регіони країни, бо це значно розширює географію отримання інформації.
Для диппредставництва дуже важливо підтримувати добрі і регулярні контакти з лідерами і керівниками різних партій (в т. ч. і опозиційних), бо без цього неможливе прогнозування результатів парламентських виборів, голосування того чи іншого питання, особливо коли воно має значення для розвитку двосторонніх відносин, формування складу уряду та його можливої практичної діяльності тощо.
Треба мати на увазі, що важливими є не тільки контакти з партіями, які мають більшість в парламенті, але й з партіями, які представлені невеликою кількістю депутатів, бо інколи в кризових ситуаціях саме їх голоси мо жуть бути вирішальними для розв´язання тієї чи іншої гострої проблеми. Як уже зазначалося, важливу роль відіграють контакти і зв´язки з представниками опозиційних партій, бо саме вони можуть дати більше інформації стосовно прорахунків і проблем в програмній та практичній діяльності правлячої партії (чи коаліції партій).
Не можна собі уявити диппредставництва, яке не приділяло б належної уваги питанням розвитку науки, культури, освіти, охорони здоров´я, не цікавилося проблемами духовного життя країни перебування.
Виходячи з цього, необхідно особливу увагу приділяти представникам інтелектуальної еліти нації, до кола якої належать в першу чергу: професори вузів та керівники науково-дослідних інститутів, вчені-практики, письменники, художники, артисти, музиканти. З ними важливо мати добрі стосунки, адже вони відіграють важливу роль не тільки в інтелектуальному, а й політичному житті, часто входять до складу урядів, а то й очолювали або очолюють важливі міністерства і відомства. Наприклад, професор Б. Геремек — Міністр закордонних справ Польщі, композитор Р. Паулс — Міністр культури Латвії, актор Б. Ступка — Міністр культури і мистецтв України та багато інших. В сучасному світі роль діячів науки і культури та їх значення в державних справах будуть постійно зростати, і про це треба пам´ятати. Міждержавні контакти по лінії науки і культури є одними з найперспективніших, вони і в майбутньому будуть відігравати важливу роль у загальній схемі міжнародних відносин.
Особливе місце в діяльності диппредставництва займають контакти з представниками засобів масової інформації, т. зв. четвертої влади: головними редакторами газет та журналів, ведучими програм радіо і телебачення, відомими журналістами. Кожен дипломат повинен знати інформаційне середовище країни перебування, постійно контактувати з представниками ЗМГ, як з діючими журналістами, так і з «грандами журналістської ниви», які в певний час тимчасово перебувають в тіні, але можуть не раз давати надзвичайно цікаві аналітичні оцінки окремих подій і явищ, прогнозувати їх вплив на життя країни.
У зв´язку з глобалізацією світових економічних відносин виникає необхідність відповідної, якщо можна так сказати, економізації дипломатичної служби. Ось чому згідно з дорученням Президента України Л. Кучми вирішального значення у плані поглиблення і розширення торгове-економічного співробітництва надається контактам і зв´язкам диппредставництва з представниками ділових кіл країни перебування. Розширення і активізація зв´язків диппредставництв з промисловцями і банкірами, представниками торгівлі і бізнесменами, збільшують шанси викликати в останніх інтерес до розвитку ділових контактів з нашою країною. Тому, як правило, під час офіційних візитів Міністра закордонних справ України супроводжує велика група українських бізнесменів. Це зобов´язує наші посольства організовувати для них окрему програму контактів з представниками ділового світу країни перебування, що безумовно справляє тільки позитивний вплив на розвиток економічного співробітництва.
Встановлюючи контакти з представниками бізнесу, слід завжди пам´ятати, що вони помітно впливають не тільки на загальну економічну ситуацію, але й на політичний клімат у країні. Тому постійні, жваві контакти з ними суттєвим чином поліпшують не лише стан економічного співробітництва, але й двосторонніх відносин між державами взагалі. Взяти для прикладу щорічні економічні польсько-українські форуми за участю Президентів України та Польщі в Жешуві, форум «Польща-Схід» в Криниці. Такі форми спілкування ділових кіл проводяться не тільки в Польщі.
Всі співробітники диппредставництва, а особливо торговельно-економічної місії, повинні мати регулярні контакти в бізнесових колах і використовувати їх для підвищення результативності економічного співробітництва з країною перебування.
Контакти з лідерами і активістами профспілок — важлива складова зв´язків з громадськістю країни перебування. Вони допомагають глибше вивчати суспільно-політичну і соціально-економічну обстановку в країні перебування, становище тих чи інших верств населення, зрозуміти соціально-трудове законодавство країни.
Необхідно також налагоджувати відповідні контакти з громадськими організаціями, в першу чергу молодіжними і жіночими. В цьому середовищі можна отримати цікаву інформацію про молодіжну політику країни, про становище жінок і дітей, їх боротьбу за належне місце в суспільстві.
Величезне значення в роботі диппредставництва має встановлення добрих контактів з дипломатами інших країн на різних рівнях — від посла до аташе. Потрібно надавати цим стосункам якомога більш товариського, довірливого характеру. Під час таких контактів можна отримати цікаву інформацію про оцінку і ставлення дипломатів інших держав до тих чи інших важливих подій як внутрішнього, так і міжнародного характеру, а також інформацію про найважливіші моменти становища в країні, яку представляє диппрацівник. Спілкування з представниками дипломатичного корпусу дає можливість відчувати, як в місцевому «мікрокліматі» відбивається хід внутріполітичних і світових подій, як оцінюються перспективи їх розвитку, розглядаються позиції з найважливіших проблем міжнародного життя. Спілкування такого роду дозволяє співставляти різні точки зору і різні оцінки тих чи інших фактів, уточнювати отриману інформацію з метою вироблення найоб´єктивніших пропозицій і прогнозів.
Надзвичайно важливими і продуктивними можуть і повинні бути контакти дипустанов з українською діаспорою і громадянами України в кожній з країн перебування, а особливо там (в Канаді, США), де вони мають помітний вплив на формування суспільної думки, беруть участь у діяльності законодавчих, виконавчих і судових органів влади, впливають на прийняття важливих рішень. Українська громада в будь-якій країні, де вона існує, якщо з нею постійно і розумно співпрацювати, може надавати велику допомогу в роботі наших диппредставництв як в матеріальному, моральному, так і в інформаційному плані. Українські громади в Канаді, США, Великобританії практично допомогли у створенні належної матеріальної бази посольств України у цих державах. Працюючи з українцями за рубежами нашої держави, слід пам´ятати, що серед них є як громадяни країни, де знаходиться диппредставництво, так і особи, що, зберігаючи громадянство України, перебувають там постійно чи тимчасово, а тому форми роботи і контактів з ними потребують різного підходу. Інформація, яку можна отримати від спілкування з ними, допомагає скласти уявлення про деякі, так би мовити, підводні течії політичного і економічного життя в країні, про які не пише преса і не говорять офіційні особи країни перебування. Контакти з представниками україн ської громади повинні бути важливою складовою частиною загальної роботи диппредставництва.
Корисними для кожного диппредставництва можуть бути стосунки з представниками громадських організацій, діяльність яких спрямована на поглиблення зв´язків з Україною, наприклад різних товариств шанувальників України, дружби з Україною, допомоги жертвам Чорнобиля тощо.
Окрім встановлення, підтримки і розвитку вищезазначених контактів диппредставництву необхідно активно використовувати зв´язки з тими службами держави перебування, які покликані допомогати у нормальному його функціонуванні (відповідні підрозділи МЗС, МВС, митної, прикордонної та імміграційної служб).
Зв´язки такого роду допомагають у своєчасному отриманні віз, дозволів на проживання або тимчасове перебування в країні, у розгляді різного роду судових справ, розв´язанні інших питань, які виникають в ході консульської роботи. Іноді, на перший погляд, дрібниці у цих справах можуть створювати серйозні проблеми для нормального функціонування диппредставництва.
Велике значення мають контакти зі службами, що займаються питаннями захисту прав та інтересів громадян України, котрі постійно проживають або тимчасово знаходяться на території країни перебування, особливо у питаннях отримання спадщини, інших майнових справ.
Співробітникам консульських відділів посольств надзвичайно важливо мати добрі стосунки з адміністрацією аеропортів, залізничних і автобусних вокзалів, морських портів, митниць, готелів і т. п.
В сучасній міжнародній дипломатичній практиці зберігся і використовується так званий «історичний» етикет, який сформувався впродовж століть, але наш бурхливий час вносить свої корективи, викликані появою на міжнародній арені нових держав, загальною демократизацією, запровадженням в життя народної дипломатії тощо.
На сьогодні візит — найпоширеніша форма контактів у дипломатичній практиці. Стосовно них існує дещо штучний поділ: візити протокольні і ділові. Тривають візити, як правило, 20—30 хвилин, але ділові можуть інколи тривати і годину, Ініціатива завершення візиту завжди залишається за гостем. Тривалість візиту треба узгоджувати з нормами етикету і загальноприйнятої ввічливості. В жодному разі не слід поглядати на годинник, тому що це може бути трактоване як некоректність.
Візити всіх дипломатичних працівників — від посла до аташе — це важлива складова роботи дипломатичного представництва, бо вони дають можливість донести до співрозмовників те, що вважається за доцільне і потрібне, і водночас отримати необхідну інформацію. Порядок організації візитів у різних країнах складається по-своєму. Є держави, де всі візити організовуються тільки через протокольну службу МЗС, а є такі, де зацікавлені особи домовляються безпосередньо самі. За наслідками візиту чи зустрічі в обов´язковому порядку оформляється запис бесіди.
Іншою загальноприйнятою формою діяльності зовнішньополітичного відомства є дипломатичні прийоми. Вони проводяться, як правило, з нагоди національних свят (День незалежності України, День Збройних Сил України та ін.), з нагоди роковин встановлення дипломатичних відносин або підписання найважливіших міжнародних договорів, візитів глави держави або уряду, перебування в країні високих делегацій.
Невеликі прийоми для офіційних осіб країни перебування та для членів дипломатичного корпусу практикуються І в повсякденній діяльності дипустанови.
Останнім часом в дипломатичній практиці популярною є діяльність так званих клубів дипломатів (послів, військових аташе, молодих дипломатів). Так, наприклад, під час мого перебування на посаді посла України у Варшаві я був членом Клубу послів держав Нейтрально-Європейської ініціативи (12—15 чол.), Клубу польськомовних послів (40 чол.), співробітник нашого посольства очолював Клуб молодих дипломатів. Для членів цих клубів посольства почергово (зазвичай один раз на місяць) організовували сніданки, обіди або коктейлі з метою надання можливості неформального спілкування у дружній обстановці.
Дипломатичні прийоми сприяють налагодженню, підтримці і розвитку контактів. На прийомах дипломати роз´яснюють політику своїх країн, збирають інформацію про ситуацію в країні перебування, обмінюються думками з важливих міжнародних проблем. Кожен подібний захід, таким чином, несе певне політичне навантаження і має діловий характер. На великі прийоми запрошуються офіційні особи, представники наукових кіл, культури, ЗМІ, громадських організацій, ділового світу, дипломатичного корпусу країни перебування.
В прийомах, як правило, бере участь еліта країни, дипкорпус і кожен, хто вважає себе представником цієї еліти, але не запрошений, не раз почуває себе ображеним, належним чином не оціненим. Тому при складанні списків запрошених треба бути особливо уважним. А оскільки бажаючих завжди є більше, ніж можливості запросити їх, то, звичайно, тут доводиться застосовувати дипломатичний хист і такт.
Під час прийомів співробітники посольства «закріпляються» за певним гостем або групою гостей. Це робиться як з метою виявлення особливої уваги, так і обміну інформацією.
Періодично диппредставництва організовують коктейлі, які не обов´язково пов´язуються з якоюсь датою чи приїздом делегації, а присвячуються зустрічі з представниками однієї або кількох споріднених професій: письменниками, акторами, журналістами тощо. Списки запрошених на коктейлі також серйозно зважуються, щоб не знизити їх рівня, а отже, престижу посольства.
Порівняно з великими прийомами на коктейлях панує розкугіша атмосфера, не обмежена протокольними рамками, учасники їх мають можливість встановити більш тісні контакти між собою, а також з працівниками посольства.
Найвагомішими серед прийомів є сніданки і обіди, які влаштовуються або з якоїсь поважної причини, або просто для зміцнення стосунків. При цьому створюється найкраща атмосфера для контактів, в тому числі індивідуальних стосунків. Запрошені сприймають такий вид прийому як виявлену до них особливу честь. Сніданки та обіди — найдорожча форма прийомів, а тому ними користуються, як правило, посол, радник-посланник або аташе з питань оборони.
Ефективною і раціональною формою прийомів є організація переглядів цікавих відеоматеріалів про свою країну, концертів артистів і музикантів, виходячи з можливостей посольства (наявності залу).
Практикуються і такі форми контактів, як запрошення на чай, виїзди на природу, спортивні зустрічі, виступи в різних аудиторіях, особливо в студентських.
Особливою формою контактів є прийом в посольстві чи в консульському відділі відвідувачів з особистих питань. При цьому важливо проявляти ввічливе і чуйне ставлення до кожної людини, що звернулася. Треба робити все для того (і це вже верх дипломатичної майстерності і такту), щоб навіть у випадку неможливості позитивного розгляду того чи іншого питання відвідувача він залишав посольство задоволеним виявленою до нього увагою.
Корисною формою спілкування з громадянами країни перебування є листування. Разом з іншими формами контактів і зв´язків працівників посольства воно є важливою складовою загального плану роботи дипустанови.
Відомо, що надзвичайно важливим джерелом інформації є ЗМГ країни перебування, але досягнути повної ясності з того чи Іншого питання, яке висвітлюється (або замовчується), можна лише в процесі бесіди з офіційними особами, представниками преси, членами дипкорпусу.
Поняття «дипломатична бесіда» надзвичайно широке. Бесіди відрізняються між собою як тематично, так і конкретними умовами, в яких вони відбувалися, цілями, які ставилися, складом співрозмовників і багатьма іншими чинниками. Тому важко дати диференційовані рекомендації для кожного виду бесід, але є певні загальні закономірності, на яких доцільно зупинитися.
Зрозуміло, що результати будь-якої бесіди залежать від рівня професійної підготовки дипломата, його вміння мобілізувати і правильно спрямувати свої знання і досвід, уміння слухати співрозмовника, виділити головні аргументи положень, які він висуває, і бути готовим виставити свої контраргументи та доводи.
Конкретні умови, в яких відбувається бесіда, безумовно, впливають на її характер, тривалість. Навряд чи вдасться провести змістовну, глибоку бесіду на офіційному прийомі, на концерті, в театрі, коли навколо багато сторонніх людей і хтось може втрутитись у вашу бесіду. Тому в таких випадках відбувається короткий обмін інформацією (інколи достатньо і кількох речень, щоб вияснити якесь конкретне питання) або досягається домовленість про ґрунтовнішу зустріч з питань, які представляють взаємний інтерес.
Бесіда проводиться з метою передати співрозмовнику інформацію чи повідомлення або отримати інформацію від нього. Передача інформації офіційним особам часто здійснюється за дорученням Центру і проводиться вона, як правило, послом або одним із старших дипломатів.
Що стосується бесід з представниками неурядових кіл, то вони ведуться на всіх дипломатичних рівнях, і теми вибираються на свій розсуд. Правда, слід пам´ятати, що дипломат повинен уникати нудних і «порожніх» бесід, які не можуть принести бажаний результат.
Слід бути дуже уважним до співрозмовника, проявляти максимальну чемність, при необхідності переводити розмову на нейтральні теми.
Крім отримання інформації диппрацівник повинен уміти передавати і власну, вигідну для своєї країни інформацію. Необхідно робити це тактовно, щоб вона сприймалася не як нав´язування своїх поглядів, оцінок, переконань, а як доречне доповнення під час обговорення тієї чи іншої теми.
Як готуватись до запланованої бесіди? По-перше, визначивши для себе тему, треба уважно, в деталях вивчити всі обставини, документи, пов´язані з нею, щоб досягти чіткого власного бачення по ній.
По-друге, слід підготувати вагому аргументацію для захисту своїх думок та поглядів щодо тієї чи іншої події, одночасно готуючись до можливого спростування аргументів свого співрозмовника.
По-третє, доцільно заздалегідь опрацювати тактику ведення бесіди. Необхідно зважити на те, що співрозмовник, часто не зацікавлений в поглибленому розгляді питання, може уникати розмови і зводити вас на манівці.
Дуже важливо розраховувати час, щоб мати його вдосталь для обговорення основного питання і забезпечення ділової частини бесіди, а не тільки її протокольного оформлення.
Особливо важливо мати попередню уяву та необхідну інформацію про вашого співрозмовника, знати основні моменти йото біографії, політичні погляди, особисті інтереси, уподобання, склад сім´ї і т. п. Уміле використання цієї інформації безумовно сприятиме встановленню добрих особистих стосунків із співрозмовником.
Розробивши план проведення бесіди, треба домагатися його повної реалізації. Для цього потрібен досвід, що напрацьовується роками. Дипломат повинен добре відчувати «біг часу» під час бесіди, не спостерігаючи за годинником, уміти його правильно розраховувати від початку і до завершення. Дипломатичній практиці відомо багато курйозних випадків «перетяжок» або «недотяжок» в подібних ситуаціях.
Але бувають і протилежні крайнощі, коли співрозмовник розпочинає бесіду з «лобової атаки», відразу засипаючи партнера питаннями, які його цікавлять. Це, як правило, викликає негативну реакцію протилежної сторони, і розраховувати в такому випадку на позитивний результат більш ніж проблематично. «Класичний» дипломат вміє, враховуючи час, непомітно перейти від етикетної частини бесіди до ділової, зберігаючи такт і ввічливість при постановці питань, і за реакцією на відповіді відчувати настрій співрозмовника та його бажання чи небажання продовжувати бесіду.
Французький дипломат Франсуа де Кальєр, автор відомої праці «Проведення переговорів з монархами» пише: «Дипломат повинен мати швидкий і врівноважений розум, вміти добре слухати, бути уважним і ввічливим. Перш за все хороший дипломат повинен мати достатню витримку, щоб гасити в собі бажання висловитися до того, як сам обдумав те, що треба сказати». (4)
Ніколи не можна ставитися упереджено до свого співрозмовника, спираючись на інформацію, отриману від інших осіб, бо вона далеко не завжди буває об´єктивною.
Дуже важливо вести бесіду спокійним тоном, в жодному разі не підвищуючи голосу і не показуючи навіть ознак якогось незадоволення чи роздратування; не переривати співрозмовника. Нетактовність під час бесіди може бути використана проти вас.
«Спокій ідеального дипломата,— пише Г. Нікольсон,— повинен проявлятися в наступному: по-перше, він повинен бути в хорошому настрої або, в крайньому випадку, вміти не показувати свого поганого настрою, по-друге, він повинен бути винятково терпеливим». (5)
В той же час ввічливість і коректність не повинні заважати дипломату добитись реалізації поставленого завдання.
Для більш переконливого ходу бесіди важливо підкріплювати її посиланням на факти, джерела яких повинні бути тільки офіційними. Часто трапляється, що одне і те ж явище чи подія оцінюються по-різному, і тому важливо вміти довести правильність своєї оцінки.
В бесідах дуже часто вживаються формулювання «в неофіційному плані», «моя особиста думка» і т. п. Ці вирази сприймаються співрозмовником, як правило, умовно і трактуються скоріше як натяк на довірливість, бо дипломат будь-якого рангу — особа офіційна, і все сказане ним в тому чи іншому плані сприймається як офіційна точка зору.
Коли ж дипломат заявляє про те, що йому доручено зробити офіційну заяву, то цим тільки підкреслюється важливість інформації, яка має бути передана співрозмовникові. Це буває, наприклад, тоді, коли дипломат відвідує МЗС і робить «офіційну заяву» з приводу, скажімо, статті чи виникнення якогось інциденту, спрямованих проти його країни.
Дуже вміло і уважно треба користуватися категоричними формулюваннями відповіді «так» або «ні». З цього приводу навіть існує дипломатичний каламбур: «Якщо дипломат каже «так», то це значить «може бути», якщо каже «може бути», це значить «ні», якщо ж каже «ні» — це не дипломат». Якщо ж співрозмовник дуже вперто добивається однозначної відповіді, то можна відповісти «на мою думку» або утриматись від відповіді взагалі.
Треба бути дуже уважним і обережним щодо можливого отримання дезінформації. Ваш співрозмовник може це робити навмисно, і тоді з ним краще не спілкуватись, аби не стати знаряддям у чужих руках.
Можна спостерігати три типові випадки отримання інформації під час бесід з громадянами країни перебування:
1) коли співрозмовник все подає в позитивному плані;
2) коли він критично ставиться до оцінки ситуації в своїй країні, але обґрунтовує це конкретними фактами;
3) коди намагається очорнити загальну ситуацію або дії своїх політичних противників.
Перший випадок рідко може бути носієм джерела надійної інформації. Щодо другого і третього, то дипломату треба бути обережним, щоб його не звинуватили в недружелюбності, а то й у втручанні у внутрішні справи країни перебування.
Після проведення бесіди в обов´язковому порядку необхідно зробити запис бесіди або занотувати в документах іншої форми.
Підготовлений за результатами бесіди документ може бути корисним як засіб отримання оперативної інформації для МЗС та інших установ, зацікавлених у співпраці з даною країною. Він повинен містити докладну інформацію про зміст розмови, розкривати суть основних питань, що обговорювалися, показати досягнуті результати та існуючі розбіжності. Але виклад власної позиції під час бесіди дається стисло, без зайвої деталізації. Рекомендується запис бесіди оформити відразу після її закінчення, як виняток — наступного дня. Під час бесіди робляться нотатки, особливо тоді, коли йдеться про конкретні дати, прізвища, назви тощо. Нотатки робить або сам учасник бесіди, або ж спеціально призначений для цього працівник.
Запис бесіди повинен бути викладений ясно, чітко без двозначностей, перекручень і натяків, особливо коли це стосується суті отриманої інформації.
У супровідному (до запису бесіди) листі чи службовій записці робляться висновки та вносяться пропозиції щодо результатів розмови.
Якщо бесіда відбулася за межами України, то порушені на ній важливі і термінові питання за наявності відповідних технічних можливостей передають в Центр шифрованою телеграмою. Більш докладна інформація, яка не має термінового характеру, пересилається дипломатичною поштою.
Запис бесіди проводиться з дотриманням певної форми, згідно з якою в обов´язковому порядку необхідно:
а) вказати країну, місце, дату і тривалість бесіди, за чиєю ініціативою вона відбулася;
б) перерахувати кожного з учасників бесіди із зазначенням їх посад.
Доречно вказати, проводилася ця бесіда безпосередньо чи через перекладача; чи вручалися (передавалися) при цьому якісь документи, їх копії, інші матеріали.
Згідно з давніми традиціями запис бесіди оформляється як такий, що зроблений «з щоденника» дипломата. Свого часу від дипломатів вимагалося постійне ведення щоденника, в який заздалегідь записувався зміст бесіди, який згодом оформлювався для ознайомлення керівництва, інших дипломатичних установ. Всі записи бесід мають гриф «зі щоденника (прізвище дипломата)», який пишеться в верхньому лівому куті аркуша. Крім традицій, він свідчить також про те, що зміст документа не є в цілому терміновий, не призначений для негайного ознайомлення, хоч окремі його частини можуть розсилатися терміново. Як правило, бесіда записується від третьої або від першої особи.
Залежно від посадового рівня осіб, які вели бесіду, змісту і кола порушених питань, обсяг документа, який готується за її підсумками, може коливатися у межах від 1 до 5 сторінок. Чим нижчий посадовий рівень співрозмовників, тим коротшим має бути відповідний документ. У ньому має йтися лише про ті питання, які керівник доручав дипломату порушити під час бесіди.
Однією з робочих форм переговорного процесу е телефонна розмова, На відміну від виробничих, комерційних та інших структур, де у ряді випадків офіційні переговори проводити не обов´язково і домовленість може бути досягнута по телефону, у дипломатичній практиці телефонна розмова, як правило, проводиться для з´ясування чи уточнення окремих питань.
Телефонна розмова є специфічним видом усного мовлення: виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей та ін. Тому при веденні телефонної розмови особливо важливо широко використовувати лексичні можливості ділової мови. Слід брати до уваги, що досить часто неякісний зв´язок, зовнішній шум, дефекти вимови співрозмовника тощо ускладнюють спілкування, призводять до появи надлишкової інформації (перепитування, повторення). Спілкування може ускладнитися також через невміння співрозмовників висловлюватися стисло, простими реченнями. При спілкуванні по телефону слід намагатися говорити не дуже швидко і, по можливості, чітко, ясно. Тон має бути спокійним, витриманим, ввічливим.
Виклад справи слід здійснювати лаконічно, без зайвих подробиць. Короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі, тим більше ускладнені зайвими мовними конструкціями. Розмова по телефону не повинна перетворюватися у монолог. Викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію дозовано, вчасно робити паузи. Загалом, уміння вести телефонну розмову значною мірою полягає у тому, щоб своєчасно зробити паузу і тим самим дати можливість співрозмовнику висловити своє ставлення до питання, що обговорюється.
У розмові про третю особу її слід називати на ім´я та по батькові або за прізвищем (повторювати увесь час лише «він» — не ввічливо).
Ініціатива закінчення розмови належить, як правило, тому, хто зателефонував, але якщо дипломатичний ранг співрозмовника вищий, то слід дати можливість закінчити розмову саме йому.
У телефонних розмовах дипломати звичайно обмежуються короткими виявленнями ввічливості, які є обов´язковими. Розмова по телефону з офіційними особами іншої держави прирівнюється до особистої бесіди. До її запису ставляться ті ж вимоги, що І до запису бесіди чи інформації про бесіду.
Запис телефонної розмови, як і усної бесіди, повинен бути викладений ясно, чітко, без двозначностей, особливо щодо суті викладеного співрозмовником. Цьому мають сприяти нотатки, які робляться під час розмови, зокрема коли йдеться про конкретні дати, прізвища, цифри тощо. Він також супроводжується службовою запискою чи листом, що містять висновки та конкретні пропозиції щодо ефективного використання отриманої інформації в оперативній роботі.
Запис телефонної розмови проводиться з дотриманням певної форми, згідно з якою в обов´язковому порядку необхідно вказати:
- посаду, прізвище, ім´я, по батькові співрозмовника;
— країну, місце, дату, тривалість розмови, за чиєї ініціативи вона відбулася.
Бесіди дипломатів були і залишаються важливим інструментом дипломатичної практики, тому що мета дипломатії — усунення розбіжностей, протиріч і сприяння розвитку дружнього співробітництва між державами. За словами англійського дипломата Е. Сатоу— «це застосування розуму і такту до ведення офіційних відносин між урядами незалежних держав». (6)
Мистецтво дипломатичних бесід полягає в тому, щоб шукати розв´язання складних проблем міжнародних відносин мирним шляхом. В процесі дипломатичної практики кожен дипломат має виробити власну манеру ведення бесід з позицій високого професіоналізму та компетенції.
Використана література
1.Никольсон Г. Дипломатическое искусство.—С. 98.
2.Камбон Ж. Дипломат.— С. 19.
3.Див.: Майский Й. М. Воспоминания советского посла: Кн. 2. Мир йди война.— С. 52—53.
4.Никольсон Г. Дипломатическое искусство.—С. 82-83.
5.Никольсон Г. Дишіоматия.— С. 73.
6.Там же.— С. 38.