Дипломатичне представництво: організація і форми роботи

Розділ І. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН

Дипломатія —це мистецтво стримувати силу.

Генрі Кіссінджер

ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ є складовою частиною державної служби взагалі. Вона здійснюється конкретними державними органами та посадовими особами на засадах норм внутрідержавного та міжнародного права. Дипломатична служба «призначена забезпечувати практику реалізації зовнішньої політики держави, представляти і захищати її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни». (1)

Державні органи, які покликані займатися проблемами зовнішніх зносин, можна умовно поділити на дві групи: на центральні органи зовнішніх зносин держави і закордонні дипломатичні представництва та консульські установи.

В свою чергу центральні органи зовнішніх зносин держави за характером своїх функцій та правового обґрунтування поділяються ще на дві групи, а саме:

- органи зовнішньополітичного керівництва, статус яких визначається конституцією держави і які, як правило, виконують загальні зовнішньополітичні функції;

- органи спеціальних (галузевих, відомчих) зносин держави.
Органи спеціальних зносин - це так звана сфера «дипломатії спеціалістів», тобто фахівців, які працюють в різних міністерствах та відомствах і не є дипломатами в загальноприйнятому розумінні цього слова, але їх діяльність, особли во під час підготовки документів до міжнародних договорів та під час переговорів, все ж таки має певний дипломатичний відтінок, тим більше що здійснюється вона за координацією міністерства закордонних справ. Відділи міжнародних відносин галузевих міністерств і відомств створюються, як правило, для забезпечення договірних зобов´язань держави і свої функції здійснюють в рамках та в порядку, що визначається самою державою. Зазвичай порядок роботи такого підрозділу фіксується положенням про міністерство, відомство, чи будь-який інший орган державної влади, наприклад облдержадміністрацію.

Але провідну місію у забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні органи та посадові особи: вищий законодавчий орган, що обирається громадянами, глава держави — одноосібний або колегіальний, уряд і його глава (прем´єр-міністр), міністр закордонних справ.

У державах з республіканською формою правління основним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він вирішує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. Парламенти періодично заслуховують звіти урядів з питань зовнішньополітичної діяльності, приймають відповідні рішення, в яких дається оцінка діяльності уряду у сфері зовнішніх зносин і всієї зовнішньої політики уряду. Часто практикуються запити депутатів з проблем зовнішньої політики до уряду, окремих його членів, зокрема міністра закордонних справ.

Згідно з Конституцією України (ст. 85) до повноважень Верховної Ради України належать: «визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики» (п. 5); «затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням» (п. 14); «схвалення рішень про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України До іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил Інших держав на територію України» (п. 23); «надання у встановлений законом строк згоди на обов´язковість міжнародних договорів України» (п. 32). Безпосередньо питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України опікується Комітет у закордонних справах.

Сучасні парламенти досить активно застосовують практику міжпарламентських контактів, .як двосторонніх, так і багатосторонніх (зокрема в рамках Парламентської асамблеї Ради Європи, Міжпарламентського союзу Співдружності Незалежних Держав). Парламентські делегації відвідують інші держави з метою активізації, в першу чергу міжпарламентських стосунків; відбуваються робочі зустрічі парламентських груп (наприклад, українсько-турецької, українсько-польської і т. ін.); застосовуються інші форми міжпарламентських зв´язків (форуми, конференції, симпозіуми і т. д.). Парламенти виступають із зверненнями до парламентів інших держав, ухвалюють резолюції і виступають із заявами з питань зовнішньої політики, оцінками тих чи інших важливих міжнародних подій.

Вищим органом зовнішніх зносин держави є глава держави — одноосібний або колегіальний. Главою держави з республіканською формою правління є, як правило, президент. Він здійснює повсякденне керівництво зовнішніми зносинами держави. Це і зрозуміло, бо щоденне здійснення зовнішніх стосунків не може забезпечуватися парламентськими органами в силу специфіки їх діяльності (сесійний характер). Зовнішні зносини потребують не сесійного, а повсякденного і цілодобового забезпечення.

Є ряд традиційних повноважень, які може здійснювати лише глава держави, як, наприклад, призначати і звільняти послів і посланників своєї держави, приймати вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому послів і посланників іноземних держав. Крім цього, глава держави, навіть у випадках, коли його права в буквальному розумінні цього слова і не зафіксовані в конституції держави, може мати безпосередні контакти з главами інших держав, вести листування з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості із зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.

Згідно з Конституцією Президент України як глава держави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. Так, відповідно до ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Статус Президента України, визначений в цій статті Конституції, дає підстави вважати його уособленням державної влади в цілому, а не однієї з її окремих гілок, що обумовлено колом повноважень, роллю та місцем Президента України у політичному житті держави. Як її глава Президент є вищою посадовою особою, і саме він наділяється повноваженнями виступати від імені України, представляти її в усіх питаннях міжнародного життя. Як випливає із тексту зазначеної статті, Президент України діє як гарант Конституції щодо забезпечення відповідності внутрішньої і зовнішньої політики інтересам держави.

Ст. 106 Конституції України містить перелік конкретних повноважень Президента України в галузі здійснення дипломатичної діяльності та реалізації зовнішніх зносин. Так, Президент України «звертається з посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України» (п. 2); «представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України» (п. 3); «приймає рішення про визнання іноземних держав» (п. 4); «призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав» (п. 5); «вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України» (п. 19); присвоює виші військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини» (п. 24).

Глава уряду в рамках своїх повноважень також представляє державу в зовнішніх зносинах і здійснює щоденну оперативну діяльність у цій галузі. Глава уряду може брати участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН і її спеціалізованих установ та інших міжнародних організацій без жодних додаткових спеціальних повноважень. Уряд та його глава не тільки розробляють в цілому основні напрями зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції на розгляд парламенту та глави держави, але і самі організовують та контролюють хід виконання прийнятих з цих питань рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України». Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого уряд дає прямі доручення і контролює хід їх виконання.

Міністр закордонних справ — глава зовнішньополітичного відомства держави згідно зі своїми повноваженнями і функціями здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх зносин держави без будь-яких спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу і уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.

Таким чином, глава держави, глава уряду і міністр закордонних справ виконують свої функції в галузі зовнішніх зносин без спеціальних повноважень на це (вони автоматично випливають із їх статусу в державі). Ці високі державні особи при виїздах за кордон користуються всіма загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями, зокрема особистою недоторканністю, непідсудністю, правом шифрованого листування і спеціального зв´язку та іншими почесними привілеями, наприклад піднесення прапора своєї держави над резиденцією, де вони зупиняються, на автомашинах і т. д.

Щоденна оперативна діяльність, пов´язана із зовнішніми зносинами держави, здійснюється зовнішньополітичним відомством — міністерством закордонних справ. Це найбільш поширена у світі назва зовнішньополітичного відомства, хоча в різних країнах воно називається по-різному: у Великобританії — Форін офіс, в СІЛА — Державний департамент, у Швейцарії — Федеральний департамент закордонних справ, у Франції — Ке дорсе, у Бельгії, Аргентині — Міністерство зовнішніх зносин, у Лівії — Народне бюро зовнішніх зносин тощо.

Незважаючи на різні назви, зовнішньополітичні відомства виконують аналогічні функції і, як правило, складаються з центрального апарату і закордонних установ, де останні поділяються на постійні і тимчасові.

До речі, термін міністерство (відомство) закордонних справ уперше було вжито у Франції в 1589 р., хоча так звані «клерк дю секре» (таємний писар) були відомі тут ще з 1318р. В історії відомі випадки, коли на чолі зовнішньополітичного відомства стояло два, а то й більше керівників. Так, в Англії колись тривалий час було два секретарі закордонних справ — секретар північний і секретар південний. Північний секретар займався справами зносин з Росією, Пруссією, Данією, Швецією, Польщею, Нідерландами і Ганзейським союзом. А південний відав справами зносин з Францією, Іспанією, Португалією, Італією, Швейцарією, Туреччиною і країнами Північної Африки — Алжиром, Тунісом, Марокко тощо. Але поступово справи переходили в одні руки. З 1782 р. в Англії апаратом МЗС керує один міністр, який має заступників (часом у ранзі державного міністра) та помічників. В багатьох країнах при міністрі створюється рада або колегія з вищих посадових осіб відомства, вона, як правило, наділена консультаційними функціями. (2)

Отже, міністерство закордонних справ — це основна ланка механізму державного управління, яка безпосередньо займається поточними справами зовнішньої політики держави. МЗС в першу чергу захищає інтереси своєї держави і її громадян за кордоном. Воно представляє на розгляд главі держави та урядові найважливіші документи зовнішньої політики, направляє директиви і дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їх діяльність.

Міністерство закордонних справ підтримує контакти з представництвами іноземних держав у своїй країні, з іноземними делегаціями, готує проекти угод, концентрує та опрацьовує інформацію з міжнародної проблематики.

В багатьох країнах МЗС координують діяльність усіх відомств, які у своїй роботі стикаються з проблемами зовнішньої політики та контактують з відповідними органами поземних держав, надають їм необхідну допомогу в реалізації цих функцій.

Крім цього, МЗС веде підготовку дипломатичних кадрів, працює в тісному контакті зі ЗМІ (як національними, так і закордонними), займається розробкою архівних матеріалів зовнішньої політики та виданням офіційних документів з питань зовнішньої політики.

Нормативним документом, що регулює діяльність Міністерства закордонних справ України, є «Положення про Міністерство закордонних справ України», яке було затверджене Указом Президента України від 3 квітня ї 999 р. № 357/99. Згідно з п. 1 цього положення «Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує відповідно до наданих йому повноважень проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України».

У зазначеному положенні чітко сформульовані основні завдання МЗС України:

  • участь у забезпеченні національних інтересів І безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
  • сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;
  • створення сприятливих умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;
  • забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;
  • захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;
  • сприяння розвиткові зв´язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України». (3)

Далі у цьому документі деталізується механізм реалізації цих завдань, а також чітко окреслюються права МЗС.

МЗС України, записано в положенні, «очолює міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку». Міністр має заступників, «які виконують за дорученням міністра окремі його функції та замішають міністра в разі його відсутності або неможливості виконувати ним свої повноваження». (4)

В Положенні чітко фіксуються основні складові роботи міністра:

1) здійснює керівництво МЗС України, його представництвами на території України, Дипломатичною академією при МЗС України, іншими установами та організаціями, що відносяться до сфери його управління, а також забезпечує керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях;

2)входить до складу Ради національної безпеки та оборони;

3)представляє МЗС України у взаємовідносинах з органами державної влади України, органами державної влади іноземних держав, а також із міжнародними організаціями;

4)за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів України або Прем´єр-міністра України готує питання на розгляд Кабінету Міністрів України;

5)вносить у встановленому порядку пропозиції Президентові України про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України, глав державних делегацій та про присвоєння вищих дипломатичних рангів України;

6)присвоює дипломатичні ранги радника першого класу, радника другого класу, першого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, другого секретаря другого класу, третього секретаря, аташе;

7)за посадою без спеціальних повноважень представляє Україну у зовнішніх зносинах, на двосторонніх переговорах, підписує міжнародні договори України;

8)виступає з офіційними заявами з питань зовнішньої політики України та з ініціативами міжнародного характеру;

9)є розпорядником коштів МЗС України;

10) в установленому порядку затверджує кошториси і штатні розписи дипломатичних представництв України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

11)згідно з чинним законодавством призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату МЗС України та дипломатичних установ України за кордоном, консульських установ України за кордоном,
представництв України при міжнародних організаціях, а також ректора Дипломатичної академії при МЗС України, керівників інших організацій, що належать до сфери управління МЗС України;

12)організовує роботу колегії МЗС України і головує на її засіданнях;

13)представляє в установленому порядку працівників, які особливо відзначилися у роботі, до нагородження державними нагородами України і відзнаками Президента України;

14)здійснює інші повноваження, передбачені законодавством». (5)

Заступники міністра керують роботою відповідних підрозділів міністерства, а також закріпленими за ними дипломатичними представництвами і консульськими установами за кордоном.

Для погодженого вирішення найважливіших питань роботи МЗС утворюється колегія у складі міністра, заступників міністра, керівників підрозділів МЗС та ректора Дипломатичної академії.

Відповідно до конкретних завдань міністерством, сформовано і його структуру: керівництво міністерства (міністр і заступники) та його секретаріати, Прес-служба міністра; Група послів з особливих доручень та Група головних радників; Генеральна інспекція; департаменти; управління — територіальні (регіональні), функціональні, адміністративно-фінансові.

Департаментам підпорядковуються управління як територіальні, так і функціональні та адміністративно-фінансові.

Так, наприклад, до складу Департаменту з питань політики та безпеки входять Управління політичного аналізу та інформації, Управління Євроатлантичного співробітництва, Управління ООН та інших міжнародних організацій, Управління контролю над озброєнням та ВТС, До складу Департаменту європейської інтеграції, економічного та гуманітарного співробітництва входять Управління Європейського Союзу, Управління економічного та науково технічного співробітництва, Управління культурного та гуманітарного співробітництва.

Департамент двостороннього співробітництва включає всі територіальні управління. Департамент адміністративно-фінансових питань, документації та архіву— це Загальний секретаріат, Управління справами, Управління дипломатичних установ, Валютне-фінансове управління, фінансове управління, Історико-архівне управління. Окремо діють Департамент консульської служби та Правовий департамент. Департаменти створені з метою чіткішої координації діяльності груп управлінь, які діють у певному напрямі вирішення функціональних, територіальних, правових чи адміністративно-фінансових проблем.

Територіальні управління відають питаннями відносин з окремими країнами чи групами країн. В МЗС України — це Перше територіальне управління (Росія); Друге територіальне управління (країни Північно-Західної Європи, Південне-Західної Європи та Балтії); Третє територіальне управління (країни Центральної і Східної Європи, Балканські країни, країни Кавказу і Туреччина); Четверте територіальне управління (країни Північної і Латинської Америки та Карибського басейну); П´яте територіальне управління (країни Азіатське-Тихоокеанського регіону, Центральної та Південної Азії); Шосте територіальне управління (країни Близького і Середнього Сходу та Африки).

Через територіальні управління проходять, в основному, всі питання, які стосуються країни чи групи країн, за які вони відповідають, тут зосереджується і аналізується оперативна інформація про ці країни, їх відносини з Україною та іншими державами, про внутрішнє становище, на основі цього аналізу готуються пропозиції про ті чи інші кроки з боку України, що мають на меті зміцнення політичних, економічних і гуманітарних контактів з партнерами, а у випадку недружніх кроків стосовно України — розробляються пропозиції щодо протидії таким акціям. В свою чергу територіальні управління поділяються на відділи. Очолює управління, як правило, досвідчений дипломат, який добре знає особливості регіону.

Заступник начальника управління — це також висококваліфікований дипломат, який у межах управління може Детальніше займатися певним відділом (або відділами).

Завідуючий відділом -- старший дипломат (радник, перший секретар) забезпечує роботу безпосередньо за конкретним напрямком, організовує і направляє роботу дипломатів. Кожен дипломат у відділі займається проблемами однієї або кількох країн, в залежності від інтенсивності відносин з ними.

До функціональних підрозділів МЗС України належать: Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управління політичного аналізу та інформації, Управління державного протоколу, Управління Євроатлантичного співробітництва, Управління ООН та інших міжнародних організацій, Управління контролю над озброєнням та військово-технічного співробітництва, Управління Європейського Союзу, Управління культурного та гуманітарного співробітництва, до складу якого входить і Секретаріат Національної Комісії у справах ЮНЕСКО, Історика-архівне управління.

Слід підкреслити, що структура МЗС та назви функціональних підрозділів не є назавжди усталеними, а можуть перейменовуватись в залежності від зміни геополітичної ситуації чи зовнішньополітичного курсу держави, її стратегії і тактики. Так, у зв´язку з курсом України на інтеграцію з європейськими економічними структурами та структурами безпеки в останні роки виникли два нові управління: Європейського Союзу та Євроатлантичного співробітництва.

Окремі функціональні управління, зокрема Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управління політичного аналізу та інформації, Історико-архівне управління, забезпечують спеціальні напрями роботи в загальноміністерському розрізі, надають практичну допомогу всім іншим підрозділам міністерства та закордонним установам. Так, Управління дипломатичного протоколу - це своєрідний політичний інструмент дипломатії, оскільки саме через нього посли та інші представники іноземних держав встановлюють свої перші контакти з країною перебування і отримують першу інформацію про основи ЇЇ внутрішньої і зовнішньої політики. Через Управління державного протоколу керівництво МЗС має можливість доводити до дипломатичних представництв іноземних держав ті чи інші нюанси внутрішньої і зовнішньої політики, стосунків з тією чи іншою країною у доступній і прийнятній дипломатичній формі.

Найпершою турботою Управління державного протоколу є зустріч нових послів, надання їм всілякої допомоги в облаштуванні і налагодженні діяльності посольства. До вручення послом вірчих грамот всі Його стосунки з МЗС та Іншими офіційними установами здійснюються лише через протокольне управління.

Новоприбулий посол здійснює свій перший візит начальнику Управління державного протоколу, від якого довідується про порядок вручення вірчих грамот. Після цього він наносить візит міністру закордонних справ або його першому заступнику, щоб представитись і передати йому копії вірчих грамот, а також текст промови, яку він має виголосити під час вручення вірчих грамот Президенту.

Дуже урочисто проходить церемонія вручення вірчих грамот. До резиденції посла прибуває спеціальний автомобіль від глави держави, і начальник (або заступник) управління державного протоколу супроводжує посла до резиденції глави держави, де проходить церемонія вручення вірчих грамот. Перед резиденцією піднімаються прапори держави-господаря і держави, яку представляє посол, шикується почесна військова варта. Начальник варти вітає посла, і вони разом обходять стрій, посол вітається з почесною вартою.

Посол прибуває для вручення вірчих грамот в установленій формі (костюм, дипломатична уніформа, фрак) або в національному одязі. Посла супроводжують співробітники посольства — радники, секретарі в темних костюмах, а військовий аташе у парадному мундирі.

Вручення вірчих грамот відбувається у парадній залі резиденції глави держави (в Україні — Біла зала Марийського палацу) в урочистій обстановці. Після короткої промови посол вручає вірчі грамоти, а глава держави запрошує його для фотографування і короткої бесіди. Після Церемонії вручення можливе (якщо це передбачено протоколом) покладання квітів до одного з найшанованіших пам´ятників держави.

Акт вручення вірчих грамот вважається моментом офіційного початку виконання послом своїх обов´язків. Після цього він здійснює візити міністру закордонних справ та іншим офіційним особам, згідно з протокольними правилами держави перебування. Паралельно він наносить візити ввічливості послам інших країн, акредитованим в країні перебування, починаючи із старійшини (дуайєна) дипломатичного корпусу.

Управління державного протоколу забезпечує постійний зв´язок посольств з міністром закордонних справ з усіх (як організаційних, так і політичних) питань, допомагає (або організовує безпосередньо) встановленню контактів з державними установами та громадськими організаціями, сприяє влаштуванню дипломатичних прийомів, поїздок дипломатів по країні, екскурсій, відпочинку членів дипломатичного корпусу. Протокольне управління допомагає посольствам уникати будь-яких порушень встановлених в країні протокольних правил, вести свою діяльність, враховуючи специфіку країни.

Управління державного протоколу видає всім членам дипломатичного корпусу та їх сімей спеціальні дипломатичні акредитаційні картки, своєрідні посвідчення особи дипломата, які забезпечують їм дипломатичні привілеї та імунітет. Весь дипломатичний корпус реєструється в управлінні протоколу, яке періодично видає довідник-список всіх членів дипломатичного корпусу по кожному посольству, зокрема для інформаційного забезпечення посольств. Протокольне управління слідкує за дотриманням привілеїв дипломатичного корпусу згідно з міжнародним правом (особиста недоторканність і недоторканність приміщень та майна дипломатичного представництва, вилучення членів дипкорпусу з-під карної, цивільної та адміністративної юрисдикції країни перебування, податкові та митні пільги, право шифрувального листування та недоторканності дипломатичної пошти, право підняття прапора над резиденцією і на транспортних засобах та інші церемоніальні привілеї в залежності від рангу дипломатів).

Управління державного протоколу забезпечує відповідні церемонії у зв´язку з візитами іноземних делегацій до своєї країни.

Таким чином, Управління державного протоколу МЗС — це оперативно-дипломатичний підрозділ міністерства, який безпосередньо займається питаннями перебування іноземного дипломатичного корпусу, візитами іноземних делегацій різного рівня, проведенням різних протокольних та інформаційних заходів для членів дипкорпусу та іноземних делегацій, враховуючи характер і рівень відносин своєї держави з тією чи іншою державою світу Питаннями договірне-правового (юридичного) характеру МЗС займається Договірно-правовий департамент, що бере безпосередню участь у підготовці проектів договорів та угод, у переговорах по їх підписанню, оформляє ці договори та угоди, веде їх облік та контроль за виконанням, як з боку своєї країни, так і партнерів.

При підготовці міжнародних документів Правовий департамент слідкує за тим, щоб у документах, які підписуються, уникати будь-яких моментів або деталей, які могли б у даному конкретному випадку або в майбутньому, як прецедент, завдати шкоди зовнішньополітичним інтересам України.

Досить важливі функції в загальному плані роботи МЗС повинно виконувати Істерико-архівне управління: підготовка різних довідок та історичних матеріалів для територіальних та функціональних управлінь; наукова розробка зовнішньополітичних архівів; підготовка до публікації архівних дипломатичних документів; участь у видавничій діяльності.

Управління політичного аналізу та інформації забезпечує збір та аналіз інформації з посольств України за кордоном та засобів масової інформації (ЗМІ) інших країн і подання її керівництву міністерства та держави.

Завданням Управління політичного аналізу та інформації є опрацювання та узагальнення порушених іншими підрозділами політичних проблем у глобальній проблематиці сучасних міжнародних відносин та їх відповідності визначеним напрямам зовнішньої політики. У цьому контексті управління виступає як координуючий підрозділ МЗС, покликаний забезпечити всебічне опрацювання проблем та врахування тих аспектів, які лежать за межами компетенції керуючого управління, щоб уникнути можливих негативних наслідків суто прикладного підходу до комплексних питань зовнішньої політики. На це управління покладається завдання відслідковування тенденцій розвитку зовнішньополітичних ситуацій в світі, окремих регіонах і країнах (на основі інформації посольств та інших джерел) та аналіз діяльності МЗС в цілому, а також його окремих підрозділів та закордонних представництв, підготовка пропозицій щодо реакції на зміни ситуації або дій окремих країн,

Управління політичного аналізу налагоджує контакти та бере участь у співробітництві міністерства з науковими та політичними центрами, громадськими організаціями, товариствами та іншими установами, діяльність яких має безпосереднє відношення до галузі зовнішньої політики або торкається її.

Управління культурного та гуманітарного співробітництва розробляє та здійснює разом з відповідними міністерствами і відомствами зовнішньополітичну концепцію співробітництва України з зарубіжними країнами в культурній та гуманітарних сферах, що включає культуру, освіту, науку, інформацію, туризм, молодіжні і спортивні зв´язки, охорону здоров´я, соціальні проблеми. Управління забезпечує оформлення договірно-правової бази, бере участь у вирішенні важливих питань державної політики, таких, як захист прав української національної меншини у зарубіжних країнах, збереження її національної самобутності; повернення в Україну культурних цінностей, незаконно вивезених з її території; одержання гуманітарної допомоги із зарубіжних країн.

Управління здійснює зв´язки з ЮНЕСКО та іншими міжнародними і регіональними організаціями, забезпечує участь України в їх діяльності; використовує канали та можливості ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій для популяризації національної культури, науки, освіти, досягнень в соціальній та гуманітарній сферах. Воно також підтримує оперативний зв´язок з дипломатичними представництвами України за кордоном з питань культурного та гуманітарного співробітництва, аналізує роботу по цих напрямах; підтримує контакти з дипломатичними установами зарубіжних держав в Україні; проводить роботу по отриманню від ЮНЕСКО фінансової та консультативної допомоги у здійсненні українськими представництвами та організаціями заходів і проектів у сфері діяльності ЮНЕСКО.

Один з найбільших підрозділів МЗС — Департамент консульської служби — забезпечує за дорученням керівництва МЗС консульські відносини України з іноземними державами, захист прав та інтересів України, її громадян та юридичних осіб за кордоном. Департамент консульської служби: — активно сприяє в межах своєї компетенції органам виконавчої влади та місцевого самоврядування України, іншим установам та організаціям у встановленні та розвитку ділових зв´язків з партнерами за кордоном;

—бере участь в межах своєї компетенції в реалізації заходів, передбачених актами Президента України і Кабінету Міністрів, що спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та нелегальною міграцією;

—бере безпосередню участь у реалізації законодавчих актів України з питань громадянства;

—бере участь у роботі по зміцненню зв´язків із співвітчизниками за кордоном;

—бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з консульських питань, забезпечує паспортно-візове обслуговування українських громадян, візове забезпечення в´їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, проводить роботу по витребуванню та легалізації документів.

Департамент консульської служби разом з іншими підрозділами міністерства забезпечує правильне стягнення консульських зборів за здійснення консульських дій та надання консульських послуг, надання в окремих випадках матеріальної допомоги громадянам України, які знаходяться за кордоном.

Специфічну роль і завдання виконують інші функціональні управління. Наприклад, Управління ООН та міжнародних організацій займається політичними питаннями діяльності України в ООН та в інших міжнародних організаціях, аналізує ситуацію та вивчає позицію країн-членів ООН з метою інформації керівництва МЗС України. Управління координує дії міністерств і відомств України, які беруть участь у діяльності міжнародних організацій, надає їм необхідну методичну, консультативну та інформаційну допомогу, погоджує у встановленому порядку директиви, вказівки та технічні завдання офіційним делегаціям, уповноваженим брати участь в роботі сесій органів міжнародних організацій, конференціях, переговорах, консультаціях.

Управління відповідає за моніторинг і співробітництво з питань прав людини, в тому числі прав людини в інших країнах; функціональну взаємодію з механізмами системи ООН по забезпеченню прав людини, імплементацію документів ООН у галузі прав людини.

Управління економічного та науково-технічного співробітництва забезпечує реалізацію завдань зовнішньої політики України в сфері економіки, науки і техніки; ефективне використання та розвиток економічного та науково-технічного потенціалу; сприяння інтеграції України в міжнародний економічний та науково-технологічний простір.

Головним завданням Управління контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва є: забезпечення державної політики у сфері контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, виходячи з національних інтересів України та укладених нею міжнародних угод; забезпечення координації зовнішньополітичної діяльності в галузі нерозповсюдження, експортного контролю, військово-технічного співробітництва, контролю над роззброєнням та озброєнням.

Управління Євроатлантичного співробітництва відповідає за забезпечення максимально ефективного співробітництва України з ОБСЄ, РЄ, НАТО у зовнішньополітичній діяльності нашої держави, спрямованої на захист національних інтересів і реалізацію стратегічних завдань, а саме: забезпечення її суверенітету, незалежності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, утвердження України як демократичної правової держави, надійного і передбачуваного партнера.

Управління забезпечує надання експертної допомоги та координує роботу міністерств і відомств України, участь її представників у заходах, пов´язаних з діяльністю західноєвропейських структур безпеки, і співробітництво у заходах по запобіганню конфліктам, врегулюванню криз та постконфліктній реабілітації.

Компетенцією Управління Європейського Союзу є зовнішньополітичне забезпечення стосунків України з Європейським Союзом (ЄС), координація відносин органів виконавчої влади України з ЄС, надання інформаційної, методичної та організаційної допомоги учасникам зовнішньополітичних відносин у частині їх стосунків з ЄС.

До адміністративно-технічних підрозділів МЗС відносяться: Управління кадрів та навчальних закладів, Загальний секретаріат, Управління розвитку та забезпечення дипломатичної служби, Управління інформаційних технологій, Валютно-фінансове управління, Фінансове управління, Курси іноземних мов.

Вже самі назви підрозділів свідчать про їх основні напрямки роботи, але кожен з них має ще й свої специфічні особливості.

Загальний секретаріат забезпечує отримання і відправлення всієї кореспонденції міністерства, контроль за виконанням особливо важливих документів, взаємозв´язок між підрозділами МЗС,

Функції Управління кадрів і навчальних закладів мають в основному внутрішній характер; воно забезпечує підбір і підготовку кадрів дипломатичного і адміністративно-технічного персоналу як для центрального апарату, так і для закордонних установ, підтримує тісний оперативний зв´язок у цьому плані з закордонними установами.

Управління розвитку та забезпечення дипломатичної служби займається вирішенням широкого кола політико-правових і організаційних питань, пов´язаних із створенням належних умов для відкриття і функціонування дипломатичних представництв України за кордоном; організаційно-господарського забезпечення центрального апарату.

Управління інформаційних технологій надає допомогу закордонним установам у плані обслуговування зв´язку та електронної техніки.

Валютно-фінансове управління забезпечує фінансову діяльність закордонних установ, а Фінансове управління — центрального апарату.

Отже, з вищезазначеного видно, що вся величезна і багатогранна зовнішньополітична діяльність держави як поточна, так і перспективна, досить чітко розподіляється між відповідними підрозділами міністерства, які стоять на сторожі зовнішньополітичних інтересів нашої держави, її зобов´язань щодо іноземних держав і зобов´язань останніх стосовно України; забезпечують міжнародне співробітництво України в політичній, економічній, культурно-гуманітарній, військовій та інших галузях, захищаються інтереси держави в складних ситуаціях.

Загальне керівництво міністерством і спрямування його діяльності, розгляд загальних і конкретних міжнародних проблем, підготовка відповідних рекомендацій для вищого керівництва країни здійснюється міністром, його заступниками та іншими посадовими особами, які входять до складу керівництва зовнішньополітичного відомства.

Керівництво міністерства здійснює безпосередній вплив на щоденну діяльність підрозділів центрального апарату і закордонних представництв. Крім цих загальних функцій керівництво міністерства щоденно спілкується з послами держав, акредитованими в країні, бере участь в різних протокольних і офіційних заходах, веде переговори з представниками іноземних держав, відвідує міжнародні конференції, симпозіуми, семінари і т. п.

Прийом послів, посланників і тимчасових повірених у справах складає досить значний напрямок роботи керівництва міністерством, оскільки під час таких бесід через своїх послів уряди країн, яких вони представляють, ставлять перед урядом країни перебування питання, які стосуються взаємовідносин між державами з глобальних проблем, а також двосторонніх відносин. Часто керівництво держави доручає міністру закордонних справ чи його заступнику передачу важливих повідомлень чи пропозицій для країн-партнері в через послів відповідних держав. Важливе значення при цьому має особисте спілкування з послами, бо саме під час таких зустрічей можна отримати детальнішу інформацію, ніж ту, яку можна отримати з офіційних документів. Кожній такій зустрічі передує велика підготовча робота. Визначається коло питань, які можуть розглядатися під час зустрічі, продумуються відповіді на них, прогнозуються неочікувані (але можливі) проблеми. Вся підготовча робота ведеться разом з відповідними управліннями МЗС, іноді із залученням спеціалістів з міжнародних питань в сфері науки, ЗМІ і т. п.

Внаслідок таких зустрічей, як правило, готуються записи бесід. Вони можуть також фіксуватись у вигляді угод, комюніке, повідомлень для преси.

Важливим джерелом інформації є дипломатичні прийоми, які використовуються послами для того, щоб з´ясувати точку зору членів уряду і керівництва МЗС по тому чи іншому питанню, в неформальній обстановці попередньо погодити ті чи інші домовленості, зробити перший крок у підготовці певних важливих рішень.

Дуже часто у дипломатичній практиці під час переговорів, конференцій, форумів можна досягти більшого в так званих кулуарних бесідах, ніж під час офіційних засідань.

Управління міністерства вирішують окремі важливі проблеми міжнародного значення або двосторонніх відносин. Вони забезпечують:

—своєчасне інформування керівництва МЗС з метою реагування на важливі події, розробляють пропозиції з тих чи інших проблем міжнародного характеру чи двосторонніх відносин;

—дипломатичні контакти з посольствами і місіями, конкретні кроки щодо них в тій чи іншій ситуації; прийом послів та інших дипломатичних співробітників посольств і місій; поточне листування між міністерством і відповідними дипломатичними представництвами; відвідання дипломатичних прийомів і роботу під час їх проведення;

—повсякденні контакти з посольствами і місіями своєї держави за кордоном; спрямування їх інформаційно-довідкової діяльності, функціонування дипломатичного представництва (кадрові проблеми, матеріально-технічне і фінансове забезпечення, сприяння створенню нормальної психологічної атмосфери і т. п.);

— взаємодію між управліннями МЗС (функціонально- територіальні, перші і другі -- з адміністративно-фінансовими підрозділами і т. п.).

Говорячи про центральний апарат МЗС, треба завжди пам´ятати, що це установа, політичне спрямування якої, відповідальність і політична зрілість характеризують рівень державної роботи. «Професіоналізм, патріотизм і порядність» — так формулюються негласні вимоги до українських дипломатів. В апараті МЗС повинні працювати професіонально підготовлені і патріотично налаштовані люди з широким світоглядом, Із знанням кількох мов. Справжнього дипломата характеризують аналітичне мислення, оперативність, чіткість і точність в роботі, увага до, здавалось би, дрібниць, враховуючи, що в дипломатії дрібниць не буває.

Для здійснення зовнішніх зносин ще за сивої давнини правителі держав направляли в інші країни своїх послів. Згодом створювались постійні чи тимчасові дипломатичні представництва і місії, посилались делегації для ведення двосторонніх чи багатосторонніх переговорів, а також для участі у міжнародних конференціях, конгресах, урочистих церемоніях.

Впродовж століть сформувався юридичний статус постійних дипломатичних представництв, їх функції і обов´язки, правила і норми поведінки дипломатів, їх привілеї та імунітет. Але єдиним для дипломатів усіх часів було і залишається найважливіше правило — представляти і захищати інтереси своєї країни в інших державах, з якими вона має дипломатичні відносини. «Дипломатія,— писав відомий англійський політик Е. Сатоу,— це застосування розуму і такту до ведення офіційних відносин між урядами незалежних держав». (6)

Дипломатичну діяльність за межами країни здійснюють закордонні державні органи зовнішніх зносин, які поділяються на дві категорії: постійні та тимчасові.

Постійні органи — посольства і місії, представництва при міжнародних організаціях — ведуть повсякденну дипломатичну діяльність за кордоном, представляючи і захищаючи там інтереси своєї держави.

Тимчасові органи — це різного роду делегації, окремі представники за кордоном, спостерігачі при міжнародних комісіях, на конференціях і конгресах; делегації чи окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, інавгураціях, траурних церемоніях.

Постійні закордонні органи зовнішніх зносин за характером своєї діяльності можуть бути дипломатичними, як, наприклад, посольства або представництва при ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Європейському Союзі, вони мають представницький характер і виконують політичні функції. На відміну від них консульські установи за кордоном мають інший міжнародно-правовий статус і, в принципі, у повному розумінні цього виразу не вважаються дипломатичними представництвами.

Постійне дипломатичне представництво за кордоном — це особливого роду державна установа, завданням якої є підтримка і розвиток офіційних стосунків з країною перебування, захист прав та інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб. Посольство — найвище за рангом дипломатичне представництво, яке, як правило, очолюється послом або тимчасовим повіреним у справах. Посол акредитується при главі держави, а тимчасовий повірений у справах -- при міністрові закордонних справ. Посланники акредитуються при главі уряду. Глави дипломатичних представництв є найвищими офіційно акредитованими представниками держави в країні перебування.

В 1961 р. на Віденській конференції по дипломатичному праву була прийнята нова спеціальна конвенція про дипломатичні зносини, яка чітко окреслила функції дипломатичного представництва, склад дипломатичного персоналу, дипломатичні класи глав дипломатичних представництв тощо.

За Віденською конвенцією (ст. 3):

«Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:

а) у представництві акредитуючої держави в державі перебування;

b) у захисті в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

с) у веденні переговорів з урядом держави перебування;

d) у з´ясуванні всіма законними засобами умов і подій в державі перебування та повідомленні про них уряду акредитуючої держави;

е) у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та в розвиткові їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки». (7)

Для безперешкодного здійснення дипломатами своїх функцій Віденська конвенція передбачає надання для них дипломатичного імунітету і особливих привілеїв.

Дипломатичний імунітет гарантує:

1. Особисту недоторканність, а також недоторканність службових приміщень і майна.

2. Звільнення від місцевої кримінальної, цивільної і адміністративної юрисдикції.

3. Право шифролистування і недоторканності дипломатичної кореспонденції, яка перевозиться дипломатичними кур´єрами.

Привілеї:

1. Звільнення від сплати прямих податків.

2. Відміну мита.

3. Право піднімати прапор над офіційною резиденцією, право використовувати дипломатичну форму (там, де це практикується). (8)

Україна надає іноземним дипломатичним представництвам всі передбачені Віденською конвенцією пільги і привілеї, але на засадах повної взаємності.

Крім посольств Існують також дипломатичні представництва (місії) при міжнародних організаціях, зокрема Постійне представництво України при ООН, Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях в Женеві, Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні, Постійне представництво України в ЮНЕСКО, Постійне представництво України при Раді Європи, Постійне представництво України при координаційних інститутах СНД, Представництво України при ЄС, Місія України при НАТО. Ці представництва забезпечують участь України в системі багатосторонніх стосунків на рівні світових та європейських міжнародних організацій.

Крім посольств та представництв (місій) за кордоном діють також консульства, які представляють державу в питаннях захисту інтересів громадян та держави в галузі торгових та майново-правових відносин; видають паспорти громадянам своєї держави, що постійно проживають в країні перебування, а також візи іноземним громадянам і особам без громадянства.

Як правило, держава створює консульства там, де компактно проживає велика кількість її громадян або мають місце широкі економічні та культурні контакти, в міжнародних морських портах.

Представляючи державу переважно в плані майново-правових та громадянських відносин, консульства при відсутності інших дипломатичних представництв часто відіграють і важливішу роль, виконуючи деякі політичні функції.

Для виконання специфічних завдань (наприклад, переговорів по проблемах кордону, використання морських просторів) або участі в міжнародних конгресах, конференціях створюються делегації, які також мають певні тимчасові права в державних органах зовнішніх зносин.

Використана література

  1. Юридична енциклопедія: 2 том.— К.., 1999.—С. 182.
  2. Див.: БлащенкоН.П., Дурдиневскии В. Н. Дигоюматическое й консудьское право.— М.,1962.-С.90.
  3. Офіційний вісник України: Щотижневий збірник актів законодавства № 14.— К.,1999.-С. 16.
  4. Там же.— С. 19. 5. Там же.-С. 19-20.
  5. Сатоу З. Руководство по дипломатической практике.- М., 1947.-С.27.
  6. РуденкоГ.М. Україна дипломатична.— К.,1999-- С. 124.
  7. Там же.- С. 128-129.