Історія української преси
Літературно-наукові органи. "Нова Громада". Перехід до Києва "Літературно-Наукового Вісника"
На початку 1906 р. появляється у Києві літературно-науковий орган під назвою "Нова Громада". Був це місячник, історія якого тісно в´яжеться з особою Є. Чикаленка та виходом "Громадської Думки". Прохання на дозвіл подано було разом з проханням на "Громадське Слово", причому назву журналу було подано як "Нове Життя". Дозволу не одержано. Після того В. Леонтович, подаючи прохання .: на "Громадську Думку", разом з тим просив дозволу і на літературно-науковий журнал, на цей раз вже під назвою "Нова Громада", який і дістав. Таким чином, з початку 1906 р. появилося перше число за редакцією Б. Грінченка і В. Леонтовича. Впродовж року, внаслідок різних внутрішніх непорозумінь, редакція мінялася тричі. По Б. Грінченкові перейшла вона до С. Єфремова, а потім до Є. Чикаленка. Проте ці зміни, як щодо програми, так і змісту, завдяки вмілому поводженню Є. Чикаленка, майже не відчулися.
Вже з перших чисел "Нова Громада" виявила себе речником національно-культурних змагань. На її сторінках почали з´являтися найновіші твори В. Винниченка, М. Коцюбинського, А. Кримського, М. Вороного, В. Самійленка (В. Сивенького), С. Черкасенка, X. Алчевської. Леся Українка дає тут свої драматичні шкіци ("Три хвилини", "В дому роботи, в країні неволі") та цікаву розвідку "Утопії в белетристиці". тут же — статті та огляди на теми поточного життя (Б. Грінченка, С. Єфремова), рецензії, бібліографія. З журналістів західноукраїнських земель взяли тут участь М. Лозинський і В. Кушнір.
Незважаючи на те, що була "Нова Громада" в цей час єдиним літературно-науковим органом на українських землях під Росією, не пощастило їй викликати ширшого зацікавлення. Впродовж року придбала вона лише 400 передплатників, що не могли забезпечити видання. Наприкінці року Є. Чикаленко порушив справу необхідності з нового 1907 р. сполучення "Нової Громади" з "Літератур-но-Науковим Вісником", який з цього року мав розпочати своє видання вже в Києві. Думку цю було реалізовано. З нового 1907 р. "Нова Громада" перестала виходити, її місце зайняв "Літературно-Науковий Вісник", який у збільшеному форматі під веденням М. Грушевського та його ближчих співробітників (В. Гнатюк, О. Олесь, Ю. Тищенко, П. Лавров) числив на ширшу підтримку. Але на перших часах зустрівся він із застереженням та неохотою деяких частин суспільства. Одною з причин такого явища було те, шо в ньому вбачали вплив так званого галицизму, що виявлявся у правописі. Але більша частина української інтелігенції зустріла "Літературно-Науковий Вісник" з глибокою симпатією, а подекуди навіть з ентузіазмом.
Сприяло тому, з одного боку, вже усталена традиція журналу, з другого — той прекрасно підібраний зміст і багатство матеріалу, що охоплював інтереси і потреби всіх українських земель.
"Органом, в котрім відбивається спільнота цілого нашого народу по сім і по тім боці кордону в теперішніх обставинах, — писало того часу "Діло", — е один-одинокий "Літературно-Науковий Вісник". До цього мусить звернутися кожний, кому залежить на збереженню і скріпленню національної свідомости, хто хоче користати з найсерйозніших творів української літератури і публіцистики та вдержати контакт з українською науковою творчістю. "Літературно-Науковий Вісник" є тепер справді єдиним всеукраїнським органом..."
Сповняючи свої завдання, "Літературно-Науковому Віснику" довелося поборювати чимало перешкод як з боку самого суспільства, так й адміністрації. Серед суспільства — за його поступовість і "вільнодумство". Були і такі, що вважали себе навіть ображеними в своїх "моральних почуваннях" через деякі вміщені в ньому літературні твори. Доходило навіть до заклику бойкотування. Наслідком цього було те, що на всю Наддніпрянщину не міг цей орган зібрати навіть тисячі передплатників. За свідченням завідувача редакційними справами Ю. Тищенка (П. Лаврова, Ю. Сірого) на всіх східноукраїнських землях знайшлося в ці часи лише 812 одчайдухів, що передплачували цей журнал. Приблизно стільки ж передплатників давала Галичина.
В 1912 р. створено було редакційну комісію, до складу якої ввійшли, крім самого М. Грушевського, О. Олесь, Л. Старицька-Черняхівська та Ю. Тищенко, якого, як завідувача редакційними справами, заступив потім І. Лизані вський, та інші.
Так проіснував "Літературний Вісник" до світової війни 1914 р. У жовтні того року вийшла ще остання, подвійна, книжка за дозволом військової цензури.