Історія української преси
Поширення зв´язків зі східноукраїнськими землями. Журнал "Правда"
І. Нечуй-Левицький, що вперше виступив в західноукраїнському часописі ("Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть" та інші). Крім того, статті Костомарова, поезії Шевченка.
Серед співробітників західноукраїнських земель: О. Федькович, Д. Млака, О. Партицький, Ф. Заревич, B. Шашкевич та інші.
Тут же заведено відділи: "Огляд літературний", який вів О. Барвінський, та "Із уст народніх".
"Правда" стає лучником поміж всіма частинами українських земель. Це не могло бути байдужим для староруського-москвофільського табору. Становище, яке чи не найліпше освітлює А. Вахнянин (один з редакторів) у листі до П. Куліша: "Єсть у нас каста людей і таких, що коли доведеться їм побачити де "Правду", зараз і лютіші стануть гірш чорта, схоплюються за голову і бігають наче напосіжені по кімнаті, одним словом вони люті на "Правду", а найбільш через те, що негодні її повалити. Дали б вони половину свого мерзенного віку, щоб закопати нас у землю, бо і не знати, справді, що скаже їм ґазда їх Катков" (відомий україножер, публіцист, редактор "Русского Вестника" та "Московских Ведомостей").
Та не так тії воріженькі... Найгірше — брак зацікавлення серед своїх. Звідси і брак засобів. А до того ж наспіло ще й охолодження до "Правди" з боку П. Куліша, який чимало допомагав та через якого йшла матеріальна допомога зі східноукраїнських земель.
А. Вахнянин та молоде галицько-українське громадянство прикладали всіх сил, щоб не допустити до упадку часопису. Ще 1870 р. появилося шість чисел. В останньому звертається видавництво до читачів і передплатників із закликом про точність та вирівняння залеглостей, попереджує про тяжкий матеріальний стан часопису, заповідає по літній перерві випуск трьох чисел в одній книжці і закінчує: "Побачимо кілько дійсно помічних другів ми маємо в Галичині".
Та минули літні місяці, минув і вересень. "Правда" не появилася. Настала перерва, що затяглася до квітня 1872 р.