• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія української преси

Іван Раковський та його органи

Нодібна ж доля спіткала й інші два часописи, а саме: "Церковную газету" та "Церковный Вестник" у Будині. Ще 1852 р., коли перед москвофілами стала небезпека втрати і "Зорі Галицької", Д. Зубрицький звернувся до І. Раковського в Угорщині з думкою, чи не взявся б він видавати журнал під назвою "Звездочка для Панонских Русинов"?

І. Раковський на цю думку тоді не пристав, висловивши надію на можливість "усовершивать" (тобто удосконалити) "Зорю Галицьку". Лише тоді, коли ця спроба не знаходила жодної симпатії, рішився.він видавати часопис, присвячений переважно церковним справам під назвою "Церковная Газета". Виходити почала "Ц. Г." з першого березня 1856 р. накладом мадярського католицького Товариства св. Стефана за редакцією ініціатора видання І. Раковського. Загальний напрямок цього часопису чи не найліпше визначав пропагатор думки слов´янської федерації на грунті католицизму В. Терлецький, кажучи, що "из него веяло духом православія й благорозположенія к Россіи".

Та й чи могло бути інакше за редакції одного із стовпів москвофільства в Угорщині при найближчій допомозі російського священика о. В. Войтковського.

Відгук на нове москвофільське підприємство можна простежити за передплатою. На початку, коли суспільство не мало ще в руках часопису, зголосилося 390 передплатників, з яких 200 припадало на Галичину. Та вже в другому кварталі, як стверджує сам І. Раковський у листуванні з Я. Головацьким, через напрям і вживання російської мови, відпало 140 передплатників. Року 1857 було 230 передплат, з яких на Галичину припадало вже лише 90. Врешті, 1858 р. Галичина дала тільки 60 передплат. І це все при тому, що єпископи в Угорщині рекомендували "Ц. Г." підвладним священикам з метою її поширення.

Та незважаючи на все це, І. Раковський при матеріальній допомозі мукачівського єпископа В. Поповича (після того як Товариство св. Стефана відмовило) намагався провадити видання часопису далі. Але у травні 1858 р. примушений був припинити видання з огляду на виразну вимогу уряду користуватися надалі у виданню народною мовою. Щоб не робити цього на сторінках "Ц. Г.", Раковський припинив її видання, а з червня почав видавати "Церковный Вестник для Русинов Австрійськой Держави". При цьому повідомляв, що "Церковный Вестник" виходитиме "на нашем области им язике". Та дійсність показала, що "Ц. В." мало чим різнився від свого попередника. Виходив недовго. Останнє 10-те число появилося 10 жовтня 1858 р.

З "Церковным Вестником" закінчується доба інтенсивної москвофільської акції серед українського суспільства, що тяжкою колодою лягла на шляху розвитку українського культурного життя взагалі й української журналістики зокрема в перше десятиліття українського пробудження на західних землях.