Історія української преси
"Харьковский Демокрит"
Представником другої течії в молодій українській журналістиці був часопис — "Харьковский Демокрит", що виходив у Харкові 1816 р. Назву цього журналу, можна думати, було запозичено від сатиричного місячника "Демокрит", що 1815 р. виходив у Петербурзі.
Свою появу "Харьковский Демокрит" завдячує одному з перших вихованців Харківського університету В. Масловичу (1793—1841), який був і його редактором. Батько Масловича був за походженям серб. Мати — українка з роду Познанських, приятелів відомого етнографа грузина Цертелєва, що посвятився українським етнографічним студіям. Ще за студентських часів виявив В. Маслович нахил до літературних студій і творчості (зокрема його студії над історією байки).
Приступивши до видання "Харьковского Демокрита", в передмові до нього він зазначив: "За особливий свій обов´язок вважаю, щоб цей журнал поповнювався творами нашої країни".
За змістом журнал цей можна поділити на такі відділи: 1) гумор, байки, епіграми, оди тощо; 2) оповідання, казки, подорожі; 3) різні пісні; 4) забави, шаради.
Матеріали цих відділів появлялися мовами українською та російською.
Масловича постійно тягнуло до української поезії, до української мови й літератури. Українська мова стала його рідною мовою і він заповнював своїми творами сторінки часопису, що часом прозраджували його гострий язик.
З тих творів згадати хоч такі, як поема про Харька, засновника Харкова, на підставі народних переказів під заголовком "Засновання Харькова"; сатиричну поему на українське життя "Утаіда", в якій можна помітити вплив Котляревського; "Песнь Семейству", що поза російським заголовком написана була доброю українською мовою, та інші.
Крім самого Масловича містили тут свої твори Г. Квітка-Основ´яненко, Срезневський, Гонорський та інші.
Вийшло "Харьковского Демокрита" шість чисел. Перестав виходити в зв´язку з виїздом Масловича з Харкова;
Повстання декабристів 1825 р., польське повстання 1830 р., рух за кордоном — все це занепокоїло російський уряд. Маючи за собою вже досвід і традицію в боротьбі з українством, звернув він увагу на українське життя і став на шлях його чергового приборкання, бо побоювався розвитку його національного вияву і розвитку. Наслідком цього стає те, що понад тридцять років не бачимо вже на східноукраїнських землях жодного українського часопису.
Заступники часописів - альманахи
Тим часом українські літературні і наукові кола не думали про підготовку до смерті. Навпаки, в боротьбі з реакцією вишукували вони інших шляхів, щоб промовити до українського суспільства. Таким шляхом стає видавання різного роду альманахів та збірників, що заступають собою журнали.
Першим з цих альманахів появляється 1831 р., за редакцією проф. О. Шпигоцького, "Украинский Альманах", в якому бере найближчу участь тепер призабутий вже поет Л. Боровиковський (1806—1889) з його засадою, що мовляв, "неправдивою є думка, нібито українська мова придатна лише для вислову смішного і низького".
Другим альманахом була "Утренняя Звезда", де містили свої твори Квітка-Основ´яненко, Гулак-Артемовський, Є. Гребінка та інші.
Зокрема звертає того часу увагу "Запорожская Старина", яку почав видавати збірниками син співробітника "Украинского Вестника" проф. Ів. Срезневського — Ізм. Срезневський.
У сорокових роках XIX ст. появилися чотири альманахи-збірники.
В першу чергу, це цінні збірники, що їх 1840 р. почав видавати М. Максимович під назвою "Кіевлянин". Перші дві книжки вийшли у Києві в 1840 і 1841 рр. Третя - у Москві 1850 р. Як мотто дано: "Да ведают потомки православних Земли родной минувшую судьбу".
У програмовій передмові першої книжки видавець зазначив завдання видань такими словами: "...дослідження і приведення до належної відомості всього того, що стосується Києва і всієї Південної Руси — Київської і Галицької".
Завдання це було виконане якнайкраще з доповненням змісту історичного, на теми мови, бібліографічного і творами красного письменства.
В цей же час появляється альманах під назвою "Ластовка" (формат 13,5 х 10,5, стор. 382).
Вийшов цей альманах у Петербурзі 1841 р. у виданні і за редакцією Є. Гребінки.
Ще в 1830 р. Є. Гребінка робив заходи, щоб дістати дозвіл на видання українського часопису, але безуспішно. Так само безуспішні були його старання дістати дозвіл на український додаток при петербурзькому журналі "Отечественные Записки". Після цього взявся він до видання, бодай, літературного альманаху, який і появився під згаданою назвою.
Зміст його склався з творів українських письменників. Деякі з них стали широко популярними, доживши й до наших днів. (Є. Гребінки "Ні, мамо, не можна нелюба любити", Л. Чужбинського "Скажи мені правду, мій любий козаче" та інші).
Залетіла "Ластовка" і на західноукраїнські землі, де зустрів її Маркіян Шашкевич такими словами у своєму листі до М. Козловського, якому він 1842 р. її посилав: "Рідні, любезненькі! Несеться воздухами до Вас, мої миленькі, шпарка "Ластовка". Ой ластівка ж то ластівка! Такої ще зроду ніхто не бачив, бо не то, що гарно виспівує та щебече та так, мов промовляє, а то ще і на зиму не ховаєся, і все снуєся, і все літає, і все виспівує, що забудеш і біду, і горе, і смуток, і журбу і здається тобі, що завсігди весна. От така-то летить до Вас "Ластовка..."
У прикінцевому слові альманаху — "До зобачення" звертається Є. Гребінка до земляків з такими словами: "...Полюбіте же, земляки, нашу ластовочку, читайте її швидко, бо незабаром може прилетять солов´ї, тоді хто стане слухати "Ластовку"!?
Помилився видавець "Ластовки". Ще довго довелося чекати українському суспільству на солов´їв.
Того ж 1841 року появився ще один альманах, що його видав Ол. Корсун під назвою "Сніп". А в 1843—1844 рр. появився альманах "Молодик", якого вийшло чотири книжки. Видавцем його був І. Бецький. Видано було у Харкові, а потім у Петербурзі мовами українською й російською на користь харківського дитячого притулку для сиріт.