Українська та зарубіжна культура
Лекція 6. Культура Стародавнього Риму
- Культура раннього Риму.
- Культура Риму часів аристократичної республіки.
- Культура епохи імперії.
- Вплив грецької культури на римську.
Часом заснування Риму традиційно вважається 753 р. до н.е. Ще до римлян на території Апеннінського півострова існувала Етруська цивілізація. Її основою були добре сплановані та укріплені міста, ця цивілізація досягла свого розквіту в період між 800 і 400 рр. до н.е. Етрускам належить винахід римських цифр. Етруського походження і латинський алфавіт. Етруски були вмілими ремісниками і володіли мистецтвом обробки бронзи, заліза і дорогоцінних металів. Етруськими майстрами був побудований перший у Римі храм - храм Юпітера на Капітолійському пагорбі. Шедевром етруської скульптури V ст. до н.е. є знаменита бронзова Капітолійська вовчиця.
З VIII ст. до н.е. починається перший, царський, період римської історії. До його завершення Рим склався як держава-місто грецького типу. За легендою, в Римі правили сім царів, з них троє останніх були етруського походження. Етруське панування закінчилось в 510 р. до н.е. в результаті повстання проти останнього царя Тарквінія Гордого (534/533-510/509 рр. до н.е.). Рим став аристократичною рабовласницькою республікою.
В епоху ранньої Республіки (кінець VI - початок III ст. до н.е.) Риму вдається підкорити собі весь Апеннінський півострів, у південній частині якого знаходились грецькі міста. Греки заснували їх під час Великої колонізації (VIII-VI ст. до н.е.). На цьому римляни не зупинилися і продовжили свою зовнішню експансію. Завдяки своєму військовому мистецтву вони незабаром створили величезну державу, поступово завоювавши всі елліністичні царства. Елліністична культура почала тепер існувати в умовах римського володарювання, але римляни опинилися під сильним впливом всіх сторін грецького життя, більш високої грецької культури. Говорячи словами римського поета Горація, «Греція, полонянкою ставши, переможців грубих полонила». Таким чином, грецька культура не загинула навіть із завершенням елліністичного періоду стародавньої історії народів.
Великого впливу з боку грецької релігії зазнала римська. Це особливо помітно з III ст. до н.е., коли почалася епоха пізньої Республіки (III - кінець І ст. до н.е.). Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їх імена на латинський лад. Відбулося ототожнення римських богів з грецькими: Юпітера - з Зевсом, Нептуна - з Посейдоном, Амура - з Еросом, Плутона - з Аїдом, Марса - з Аресом, Юнони - з Герою, Мінерви - з Афіною, Церери - з Деметрою, Ве- нери - з Афродітою, Вулкана - з Гефестом, Меркурія - з Гермесом, Діани - з Артемідою, Вести - з Гестією (покровителькою домашнього вогнища), Вакха - з Діонісом. Від греків до римлян прийшов Аполлон - бог Сонця, музики, але римського еквіваленту його імені не існувало.
Більшість римлян вірили, що кожним з них опікується свій особливий бог чи богиня. Вони вважали, що боги також опікуються різними явищами життя. Наприклад, Венері молилися, бажаючи завоювати серце коханого, до Марса звертались з молитвами про перемоги в битвах і війнах.
Богом часу, якому поклонялися у Стародавньому Римі, був дволикий Янус. Він зображався з двома обличчями - молодим, що дивилося вперед, у майбутнє, і старим, яке споглядало минуле. Януса вважали також богом всякого початку, входів і виходів. Згодом ім’я дволикого Януса набуло переносного значення - нещира, лукава людина.
У II—І ст. до н.е. в Римі утверджується грецька система освіти, правда з деякими особливостями. Діти з більш багатих сімей починали відвідувати школу, досягнувши шестирічного віку. Поступали вони в так званий лудус - початкову школу. Більшість дітей закінчували лудус у віці 11 років і подальшу освіту здобували уже вдома.
Досягнувши одинадцятирічного віку, деякі хлопчики переходили до граматика (середня школа), де вони вивчали такі предмети, як історію, філософію, географію, геометрію, музику і астрономію. Важливими предметами були також латинська і грецька мови. Твори римських і грецьких письменників вивчались дуже ретельно. Вважалось, що учні повинні вміти імітувати стиль знаменитих авторів. Грецька мова була необхідна римлянам тому, що більшість кращих книг з різних галузей знань були написані греками. На завершальному етапі навчання нерідко здійснювались освітні поїздки в грецькі культурні центри, особливо в Афіни.
На вищій стадії навчання особлива увага, на відмінну від Греції, приділялась не філософії, а риториці. В Римі замість математичних наук на перше місце вийшли юридичні. Одним із завдань середньої освіти була підготовка учнів до занять з учителем красномовства - так званим ритором. Кожний, хто хотів стати політичним, державним діячем або юристом, повинен був учитись умінню красиво і виразно говорити перед публікою. Навчання ораторському мистецтву починалось з 13 або 14 років і могло продовжуватись дуже довго. Так, наприклад, Цицерон учився цьому мистецтву до 30 років. У стародавньому Римі система ораторських шкіл, де виховували ораторів, філософів-полемістів, була дуже розгалуженою. До цих шкіл юнаки вступали після закінчення граматичної школи.
Сильного впливу з боку грецької зазнала римська література. Першими творами на латині були переклади з грецької мови. Першим римським поетом, основоположником римської літератури був грек Лівій Андронік (помер в кінці III ст. до н.е.). Разом з багатьма іншими полоненими греками він прибув до Риму після завоювання грецького міста Тарента у Південній Італії в 272 р. до н.е. Відпущений на волю сім’єю Лівіїв, він прийняв ім’я Тіт Лівій Андронік. Він був учителем і з навчальною метою переклав на латинську мову «Одіссею» Гомера - перший в європейській літературі переклад і одночасно перший пам’ятник римської літератури. Протягом двох століть «Одіссея» Лівія Андроніка залишалась в Римі шкільною книгою. Андронік перекладав на латинь також грецькі трагедії та комедії, переважно Софокла і Еврипіда. Причому його переклади були дуже вільними, допускали включення нових уривків, зміну імен. Сучасну ж йому елліністичну поезію Андронік знав мало і її вплив ніяк не позначився на його творчості.
На культуру Риму у великій мірі впливало грецьке мистецтво. Греки визнавали могутність гармонії, пропорційності та краси. Римляни не визнавали іншої могутності, крім могутності сили. Особисті таланти не висувались і не культивувались - соціальна установка була зовсім інша. Звідси і формула дослідників римської культури - «великі діяння були здійснені римлянами, але серед них не було великих людей» - великих художників, архітекторів, скульпторів, не було рівних за значенням геніям античної Греції. Римські скульптори та художники намагалися старанно копіювати грецькі зразки. Поети і драматурги переспівували сюжети грецької поезії і драми.
Починаючи з III ст. до н.е., широкого розповсюдження набув у Римі театр. Це сталося після того, як між Римом і Грецією встановились тісні зв’язки. Перша п’єса була представлена в Римі в 240 р. до н.е. Це була грецька драма, яку переклав на латинську мову Лівій Андронік. Спочатку вистави відбувались в примітивних дерев’яних театрах, але в 55 р. до н.е. Помпей побудував у Римі перший кам’яний театр, який вміщав до 27 тис. глядачів. Пізніше такі театри були побудовані по всій Римській імперії. В цілому римляни незмінно розглядали театр насамперед як засіб розваг, як предмет розкоші, а не частину внутрішнього світу.
Від греків римляни здобули більшість своїх пізнань у медицині. Гіппократ склав опис всіх відомих тоді хвороб і вказав, як їх потрібно лікувати. Його праці були покладені в основу медичної освіти в Греції, а потім і в Римі. В республіканську епоху в Римі були відкриті медичні школи і почалося організоване навчання мистецтву лікування.
Вплив грецької культури був настільки сильним, що на початку, після завоювання Еллади, римська наука стала двомовною. Лише з часом римські філологи розробили лексичну та синтаксичну систему латині настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі всебічно розвинутої грецької мови.
Грецького впливу не уникнув непримиренний противник грецької риторики, філософії та поезії Марк Порцій Катон Старший (234149 рр. до н.е.) - видатний римський державний діяч і письменник. У своїх творах він використовував грецькі джерела. Найдавнішим твором римської прози, який дійшов до наших днів, став його трактат «Про землеробство». Катон став першим істориком, який писав латинською мовою. Він зробив історичний опис життя римлян з найдавніших часів під назвою «Джерела». Ця книга не збереглася.
У духовному житті римлян значне місце посіла епікурейська філософія. Вчення грецького філософа Епікура найповніше викладене в поемі «Про природу речей» римського поета, філософа Тіта
Лукреція Кара (близько 98-55 рр. до н.е.). Це - єдиний твір античного матеріалізму, який повністю зберігся. Ця поема і сьогодні вражає багатьма науковими передбаченнями, привертає увагу своєю поетичною досконалістю. Лукрецій був великим оптимістом і вірив у прогрес пізнання світу, в могутність людського розуму, здатного оволодіти таємницями буття і, головне, перебороти страх індивідуальної смерті.
Займався грецькою філософією, теорією риторики, вивчав римське право і Марк Туллій Ціцерон (3.01.106-7.12.43 рр. до н.е.) - великий римський оратор, письменник, філософ і політичний діяч. Прізвисько роду Тулліїв «Ціцерон» (лат. - цицеро) означає «горошина». В роду Тулліїв ніхто не займав вищих державних посад, і тому, коли Цицерон досяг поста консула, представники знаті називали його презирливо «вискочкою», «новою людиною».
Цицерон вважається першим римським філософом. Він був прихильником стоїцизму й у своїх листах «Про обов’язки», «Про приязнь», «Про старість» й інших проповідував поміркованість та обов’язковість. Філософські трактати Цицерона свідчать про те, що він не був оригінальним філософом, мета трактатів - донести до римського читача досягнення грецької філософії, видатні представники якої зібралися в той час у Римі. В їхньому колі Цицерон ґрунтовно вивчив грецьку мову і літературу. Твори багатьох філософів, чиї погляди викладав Цицерон, дійшли до нас тільки у фрагментах. Тому саме його трактати зробили грецьку філософську спадщину доступною як його сучасникам-римлянам, так і майбутнім поколінням.
Як філософ і учений Цицерон був менш відомий. Він здобув славу насамперед як неперевершений оратор. Цицерон став засновником європейського ораторського мистецтва. І в наш час його промови вважаються високими зразками мистецтва слова, а його ім’ям стали загалом називати красномовних людей. Цицерон вивчав красномовність в Афінах, Малій Азії та на острові Родос. Свої промови він виголошував на народних зборах, у сенаті і в судах, а потім публікував як літературні твори. Збереглося повністю (або майже повністю) 58 промов Цицерона. Від 17 промов дійшли невеликі фрагменти, приблизно 30 промов відомі лише за згадками про них. У своїх промовах Цицерон виступає як великий майстер слова, який володіє всіма прийомами риторики. Його небезпечним супротивником у цій справі був Гортензій.
Цицерон розробив також теорію ораторського мистецтва, в якій перетворив і вдосконалив грецьку риторику. В ораторському мистецтві він відстоював думку, що досконалий оратор - це людина високих моральних якостей, яка ніколи не скористається могутньою зброєю свого красномовства з корисливою метою. Завдання оратора полягає в тому, щоб уміти підняти будь-яке окреме питання до рівня загальних принципів.
Цицерон є автором трактатів на юридичні теми: «Про державу», «Про закони», «Про обов’язок». У трактаті «Про державу» (54 р. до н.е.), де він звертає увагу на те, що кожний державний діяч повинен володіти мистецтвом оратора і великими знаннями. В діалогічній формі Цицерон висловлює свої погляди на ідеальну державу. Служіння державі, на його думку, не заважає самостійності та розвитку різноманітних талантів індивіда. Цицерон був найвизначнішим представником, майстром прози. Латинську мову він розвинув і довів до справді літературного рівня. Цицерону належать такі крилаті вислови: «Коли гримить зброя, музи мовчать», «Батько історії» (про Геродота), «Поетами народжуються, ораторами стають». «Кожному своє», «Папір не червоніє, папір все стерпить», «Дамоклів меч», «Друзі пізнаються в біді», «Що посієш, те й пожнеш», «Звичка - друга натура», «Нема нічого прекрасніше розуму».
Цицерон був сучасником і у великій мірі соратником видатного римського політика, полководця, оратора і письменника Гая Юлія Цезаря (13.07.100-15.03.44 рр. до н.е.). В 58-49 рр. до н.е. Цезар командував римськими військами в Галлії та Іллірії (прибережні райони сучасної Югославії) та зумів розширити кордони володінь Риму до узбережжя Атлантики і до протоки Ла-Манш. Він сам описав цей період свого життя і подробиці багатьох військових походів у семи книгах історичного твору, який одержав назву «Записки про Галльську війну». Суперечності з Помпеєм і сенатом примусили Цезаря в 49 р. до н.е. повернутися до Італії на чолі своїх армій. Здобувши перемогу над своїми суперниками, він став найвпливовішою і най- могутнішою людиною в Римі. Опис цих перемог міститься в трьох книгах, написаних Цезарем і озаглавлених «Записки про громадянську війну». «Записки про Галльську війну» і «Записки про громадянську війну» - видатні зразки римської художньої прози. Гаю Юлію Цезарю належить вислів, який став крилатим: «Прийшов, побачив, переміг!». Цезарю приписують й інший крилатий вислів: «І ти, Брут!». Ці слова вперше зустрічаються в трагедії Шекспіра «Юлій Цезар». За Цезарем закріпилась слава другого, після Цицерона, римського оратора.
У Римі з’явилась перша в світі газета. Її прообразом вважають давні рукописні зведення новин. У Венеції в XVI ст. за таке зведення платили дрібну срібну монету - «газетта», звідки пішла і назва. Найдавніше у світі зведення новин виникло у Римі в 168 р. до. н.е. Воно називалось «Акта популі романі діурна», що в перекладі з латинської означає «Щоденні діяння римського народу». Ця газета нагадувала сучасну шкільну дошку, була дерев’яною і на ній писали крейдою. Дошка виставлялась на найпожвавленіших майданах Риму і знайомила читачів з подіями, які відбулись за день. Зберігся єдиний номер цієї газети за 29 березня 168 р. до н.е.
В І ст. до н.е. у Римі з’являється сила творів з найрізноманітніших питань: географічні описи, історія, праці з природознавства і сільського господарства. Пишуть про трави, пташок і бджоли; про дельфінів, вершки, мармур, чорне дерево, вино; про вплив Місяця на рослини, глибину моря, лісові дерева. Були роботи з астрономії та землеробства, граматики, міфології, літератури. Тим самим римська культура в прискореному темпі надолужувала енциклопедичний тип засвоєння знань, властивий еллінізму.
Показова в цьому плані постать римського вченого і письменника Марка Теренція Варрона (116-27 рр. до н.е.). Його інтереси охоплювали широке коло предметів. Він написав близько 74 творів приблизно в 620 книгах, які стосувались майже всіх відомих тоді науці галузей. Варрон писав про архітектуру і медицину, астрономію, геометрію, музику, про римську історію, про знаменитих людей Греції та Риму, ввівши у європейську літературу жанр біографії, про різні філософські погляди.
Широта інтересів і літературна плодючість Варрона вражали сучасників і нащадків. Але з усього написаного ним зберігся трактат «Про сільське господарство» і 6 з 25 книг трактату «Про латинську мову», присвяченого Цицерону, з яким автор познайомився в Афінах, де вони обидва удосконалювали свою освіту. Цей твір цікавий даними про суперечки тодішніх учених з різних аспектів мови, а також великою кількістю цитат з архаїчних авторів. Трактат «Про сільське господарство» зберігся повністю. Він є безцінним джерелом даних про стан справ у сільському господарстві Римської держави, про методи господарювання, про культуру землеробства, про догляд за домашніми тваринами.
Основним джерелом відомостей про античну архітектуру є «Десять книг про будівництво». Їх написав римський архітектор і будівничий Вітрувій (приблизно друга половина І ст. до н.е. - початок І ст. н.е.).
В кінці І ст. до н.е. Римська держава із аристократичної республіки перетворилась в імперію. Ця імперія, яка включала в себе Східне Середземномор’я, Північну Африку, більшу частину Європи, проіснувала п’ять століть - від 27 р. до н.е. до 476 р. н.е. В епоху імперії робляться спроби «створити культуру, гідну величі Риму. Провідні політики Риму швидко зрозуміли, що без культурного панування державне, політичне панування не буде надійним. Не можна було посісти чільне місце, стати визнаним гегемоном, залишаючись «варварами».
З 27 р. до н.е. в період правління першого римського імператора, внучатого племінника Гая Юлія Цезаря - Октавіана, титулованого Августом, тобто божественним (63 р. до н.е. - 14 р. н.е.), настав час затишку класової боротьби. Прийшовши до влади, Август в першу чергу зупинив спустошливі громадянські війни, встановив мир, спокій та порядок. Цей так званий «римський мир» стимулював високий розквіт культури. Античні історики характеризують цей період як «золотий вік» Римської держави. З ним зв’язані імена архітектора Вітрувія, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія, Горація. В римській історії доба Августа мала для культури таке ж значення, як у грецькій - доба Перикла. Август заявляв, що прийняв Рим цегляним, а нащадкам залишає мармуровим. На печатці цього імператора був напис: «Поспішай повільно».
Навколо Августа та його близького приятеля і радника, відомого багатія, шанувальника поезії Гая Цильнія Мецената (близько 74-8 рр. до н.е.) приблизно в 40-37 рр. до н.е. сформувався гурток талановитих римлян, до якого входили поети Вергілій, Горацій, Проперцій. Гурток припинив своє існування після 23 р. до н.е. Август протегував літературі як за природним нахилом, так і за розрахунком. Меценат любив мистецтво, високо цінив його вплив на громадську думку, матеріально підтримував поетів, зокрема відомих нині у всьому світі Вергілія та Горація, дбав про те, щоб вони славили імператора та імперію взагалі, витрачаючи на це чимало грошей. Пізніше ім’я Мецената стало загальною назвою для покровителів мистецтва. Меценатами називали людей, які постійно матеріально допомагали художникам, письменникам, акторам.
Головою літературного гуртка Мецената був Публій Вергілій Марон (15.10.70-21.09.19 рр. до н.е.) - найвидатніший, найславетніший римський поет доби Августа. Над своїми творами Вергілій працював повільно і довго, ретельно обробляючи їх. Першим значним його твором була збірка з 10 віршів (еклог) «Буколіки» (близько 42-39 рр. до н.е.). Буколіка (від гр. bukolos - пастух) означає пастуша поезія, пастуші пісні. Як літературний жанр буколіка виникла в епоху еллінізму, коли в суспільстві (особливо в його забезпечених прошарках) з’явилась втома від міського життя і схильність до ідеалізації життя на лоні природи. Представником цього жанру в римській літературі став Вергілій. Його «Буколіки», де оспівано сільську ідилію, життя на лоні природи, започаткували всю європейську буколікну (пасторальну) поезію.
В 30 р., а за деякими даними в 29 р. до н.е., Вергілій закінчив наступну свою знамениту поему «Георгіки» («Про землеробство»). Її він присвятив Августу і Меценату в знак подяки за повернення раніше відібраного в нього маєтку. Поема складається з чотирьох книг, кожна з яких присвячена певній галузі сільського господарства: хліборобству, виноградарству і лісівництву, скотарству, бджільництву. В цьому віршованому сільськогосподарському трактаті Вергілій підкреслював моральні цінності землеробської праці, оспівував насолоди сільського життя. Поема написана за порадою Мецената, за яким стояла воля самого Августа. Останній хотів підкріпити поезією свої зусилля, спрямовані на відродження землеробства в країні.
Своєрідною священною книгою доби Августа, класичним зразком римської епопеї стала «Енеїда» Вергілія. Поет працював над нею останні десять років свого життя - 29-19 рр. до н.е. Величезна, в 12 книгах, «Енеїда» була задумана Вергілієм як римський варіант «Іліади» та «Одіссеї» Гомера. В поемі, про яку сам Вергілій писав Августу, що почав «громаду і не знає, як з нею справитись», розповідається про виникнення та зміцнення Римської імперії, мандри і подвиги троянського героя Енея - міфічного предка засновника Рима Ромула і, згідно з офіційною версією, родоначальника династії Юліїв, до якої належав і сам Август. В «Енеїді» оспіване трагічне кохання до Енея Дідони - легендарної цариці Карфагену. Коли він покинув її, вона завдала собі смерть.
Вергілій не встиг остаточно завершити «Енеїду». Він мав намір працювати над нею ще три роки. Цьому завадила його смерть. Помираючи, Вергілій просив своїх друзів знищити, спалити незакінчену поему. На щастя, його волю не виконали. Імператор Август наказав видати її, що і було зроблено.
«Енеїда» стала улюбленим твором багатьох поколінь освічених людей в античному світі і в середні віки. На цій поемі виховувалось юнацтво, її вивчали в школах, багато рядків з неї стали крилатими висловами. Вергілія називали «божественним» поетом, вважали найбільшим мудрецем, і коли через майже півтори тисячі років великий італійський поет Данте писав свою «Божественну комедію», він змалював Вергілія як свого мудрого провідника по потойбічному світу.
Сюжет «Енеїди» використав у своїй широковідомій поемі І.П.Котляревський. Зробив він це в бурлескному, гумористичному стилі, надавши обстановці та героям суто українського характеру.
Видатним римським поетом епохи Августа, молодшим сучасником і приятелем Вергілія був Горацій Квінт Флакк (65-8 рр. до н.е.). Обізнаність із творчістю римських поетів, зокрема Горація, Т.Г.Шевченко розглядав як ознаку ерудиції людини. Колись замолоду Горацій бився за республіку проти Октавіана. Після розгрому республіканських військ усе майно Горація було конфісковане, і він став заробляти собі на життя, переписуючи різні документи.
Поневіряння Горація закінчилися, коли він в 38 р. до н.е. зблизився з Меценатом, який подарував йому невеликий маєток, де поет міг без перешкод віддатись творчості, проявити свій талант. У творчості Горація латинська поезія досягла свого найвищого за формою розвитку. Він взяв за взірець грецьких ліричних поетів, особливо Алкея. Найбільшу славу здобули «Оди» Горація - короткі вірші на найрізноманітніші теми. В них він прославляв особистість та діяльність Августа, римську зброю, а також радощі кохання та дружби і спостережливе тихе життя поета-філософа. У Горація домінувала думка, що життя дуже коротке, аби позбавити його маленьких радощів: «Надто пізно жити завтра», - закликав він. Горацій, як і Вергілій, зовсім не був поетом, які сліпо прославляли Августа. Місію поета вона розуміли як високий обов’язок, який вимагав служіння справедливості, правді та людяності, як вони її розуміли.
Уславленим поетом - сучасником Горація був Публій Овідій Назон (20.03.43 р. до н.е. - 23.03.18 р. н.е.). На думку багатьох вчених, Овідій посідає серед античних поетів друге місце (після Гомера) за впливом на європейську культуру. Т.Г.Шевченко називав Овідія «найсовершеннейшим созданием всемогущего создателя вселенной». Як і Вергілій та Горацій, Овідій був наближений до імператора Августа і Мецената.
Найвизначнішим твором Овідія є поема «Метаморфози» - «золота легенда» античності. Це поняття означає видозміну, перетворення, перехід в інші форми розвитку, повну переміну. Про перетворення античні поети писали до Овідія і після нього, але опрацьовували, як правило, один-два сюжети, а в Овідія їх 250. «Метаморфози» складаються з 15 книжок. Усі міфи передбачалось об’єднати думкою про те, як із хаосу виникає гармонія. Починаються «Метаморфози» створенням світу, а закінчуються апофеозом Цезаря, який після смерті полинув на небо і перетворився на небесне світило. «Метаморфози» - грандіозна язичницька Біблія, за якою протягом віків читачі знайомились з греко-римськими міфами та легендами..
Овідія назвали співцем кохання. Він писав численні вірші про кохання. Своєрідною інструкцією закоханим про те, як домогтися любові, є його поема «Мистецтво кохання». Овідію належала також збірка «Любовні елегії», яка аж ніяк не пасувала до офіційного курсу Октавіана Августа, якому потрібні були солдати. Всупереч цьому, поет проголошував, що задовольняється таланом кохання та славою поета й не хоче бути ані військовим, ані урядовцем.
Слава прийшла до Овідія за життя. Проте доля поета склалась трагічно. Коли вже дочка подарувала йому онуків і здавалось, що дні поета будуть безхмарними до останку, він несподівано за наказом імператора Августа у 8 р. н.е. був відправлений на заслання в далеку римську провінцію, на узбережжя Чорного моря. Там у містечку Томи (поблизу сучасної Констанци в Румунії) Овідій і завершив своє життя. Існують різні припущення з приводу довічного вигнання поета, але певної причини дослідники й досі не знають.
Один із кращих творів Овідія - «Листи з Понту» (тобто з Чорного моря) - написані незадовго перед смертю. На засланні поет написав «Сумні елегії» (елегія - задумливий, журливий, пройнятий сумним настроєм вірш). Овідію належить вислів: «Крапля точить камінь не силою, а частим падінням».
Овідій став героєм легенд, записаних у середньовічних молдавських хроніках. На честь поета в 1795 р. назвали Овідіополем фортецю, засновану на півдні України (тепер райцентр Одеської області).
Поет-вигнанець - саме таким сприймав образ Овідія Т.Г.Шев- ченко. На засланні він не раз згадував про сумну долю Овідія в листах до друзів, порівнював її зі своєю. 19.06.1857 р. у «Щоденнику» Т.Г.Шевченко зіставив Августа, який заслав Овідія, зі своїм власним катом - Миколою І: «Август - язычник, ссылая Назона к диким гетам, не запретил ему писать й рисовать. А христианин Николай запретил мне то й другеє. Оба палачи. Но один из них палач-христианин?».
Овідій даремно благав, щоб йому дозволили повернутися із заслання. Так само марно поет просив, щоб тіло його упокоїлось на батьківщині. Навіть цього, останнього, прохання не задовольнили.
Досягає розквіту римська історіографія. Грандіозний екскурс в історію зробив один із шанувальників імператора Августа - Тіт Лівій (59 р. до н.е. - 17 р. н.е.). Він написав 142 книги «Історії Риму від заснування міста». Над цим твором історик працював протягом 40 років. Ця величезна історична розповідь свідчить про надзвичайні працездатність та працелюбність Тіта Лівія, який, якщо не зробив за день жодної доброї справи, говорив: «Друзі, я втратив день». З цим перегукується інший вислів історика: «Краще пізніше, ніж ніколи».
Історичні події в праці Лівія викладались від прибуття Енея в Італію до 9 р. до н.е., тобто до подій, сучасних автору. Але із 142 книг до нас дійшло повністю лише 35 (1-10-та і 21-45-та) і фрагменти решти. Ці 35 книг охоплюють період від заснування Рима до 293 р. і з 218 по 168 р. до н.е. Для всіх 142 книг (крім 136-ї і 137-ї) існують короткі переліки змісту (невідомо ким і коли складені).
За своїм жанром праця Лівія - аннали, тобто виклад подій за роками, причому історія стародавнього періоду дається конспективно, а більш близькі до автора події викладаються детальніше. «Історія Риму від заснування міста» містить багато цікавих історичних фактів і опис епізодів повсякденного життя Риму. В ній подано відомості також про Північне Причорномор’я.
Одним з найвідоміших давньоримських істориків був Публій Корнелій Тацит (близько 55 - близько 120 рр. н.е.). Він служив офіцером в армії, займав різні державні посади, в тому числі посаду консула, виділявся своїми ораторськими здібностями. Найбільшою популярністю з його творів користуються «Аннали». Аннали (лат. annus - рік) латинською мовою означають літописи, літописні записки, записи найважливіших подій за роками, взагалі записи чогось визначного. Ці записи велись жерцями і виставлялись на дерев’яних дошках для загального огляду. Вони служили довідковим матеріалом для римських істориків. У 130 р. до н.е. були перероблені і зведені у 80 книг. Деякі римські історики, в тому числі Тацит, своїм працям з історії давали назву «Аннали».
«Аннали» Тацита присвячені подіям римської історії, починаючи з правління Тиберія (імператор в 14-37 рр.) і закінчуючи смертю Нерона в 68 р., тобто мова йде про імператорів династії Юліїв- Клавдіїв (14-68). Тацит починає свої «Аннали» обіцянкою розповідати про події «без гніву й упередженості», але його симпатії були на боці республіки й аристократії. Інший відомий твір Тацита - «Історії». Вони розповідають про життя римських імператорів від Гальби до Доміціана (51-96 рр.; був імператором в 81-96 рр.), про боротьбу за владу після загибелі імператора Нерона (громадянська війна 68-69 рр.).
У повному обсязі дійшов до нас твір римського історика Гая Све- тонія-Транквіла (69-140 рр. н.е.) під назвою «Життєпис дванадцяти Цезарів». У ньому розповідається про життєвий шлях римських правителів від Гая Юлія Цезаря до Доміціана.
Римський історик Амміан Марцеллін (330/335 - близько 396 рр.) написав історичний твір «Діяння» в 31 книзі, де описав період з 96 р. (тобто продовжив «Історії» Тацита) до 378 р. Збереглися 14- 31-а книги, які охоплюють сучасні автору події (353-378). Ця праця є цінним джерелом з історії Римської імперії та варварського світу ІІІ ст.
У галузі філософії славу Риму приносить Луцій Анней Сенека (близько 4 р. до н.е. - 65 р. н.е.). Він народився в Іспанії, але більшу частину життя провів у Римі. При імператорі Калігулі, який був імператором в 37-41 рр., Сенека здобуває місце в сенаті і першу державну посаду. Але внаслідок придворних інтриг імператор Клавдій (імператор в 41-54 рр.) відправив його на заслання. Через вісім років племінниця Клавдія Агрипіна, на якій він в 49 р. одружився, повернула Сенеку до Риму і зробила наставником свого сина Нерона. Коли Клавдій Цезар Нерон (37-68) в 54 р. вступив на престол, Сенека став одним з керівників зовнішньої та внутрішньої політики імперії. В 57 р. він одержує найвищу в імперії посаду - консула. Пізніше Сенека відходить від політичної діяльності, попадає в немилість. В 65 р. його звинуватили в змові проти Нерона і він одержав наказ імператора покінчити з собою. Престарілий філософ мужньо зустрів несправедливий вирок і прийняв смерть, розрізавши собі вени.
Свої філософські погляди Сенека виклав у трактатах «Про скороминучість життя», «Про блаженне життя» та «Моральних листах до Луцілія». В дусі ідей стоїцизму філософ проповідував рівність людей, згоду, лагідність, смирення, милосердя, зневажання матеріальних цінностей, задоволення малим, готовність до смерті. Філософія Сенеки була одним із джерел раннього християнства. Перші християнські письменники охоче користувалися його аргументами.
Сенеці належить крилатий вислів: «Навчаючи інших, ми самі вчимося». Філософ зворушливо висловлював сентенцію: чомусь ніхто з сучасників не оглядається назад і даремно - «якраз минуле дає поради на майбутнє».
У природничих науках найбільшим авторитетом був Гай Пліній Старший (23-79 рр. н.е.). Він написав енциклопедичний твір «Історія природи». Тут містилися зоологія, ботаніка, мінералогія, фізика, астрономія, медицина. «Історія природи» вражає величезною ерудицією, допитливістю і працездатністю автора, котрий сам пише, що вивчив дві тисячі книжок. «Історія природи» складається з 37 книг і має посилання на 327 грецьких і 146 латинських творів. Пліній досліджував перший вибух Везувія в 79 р. і загинув при цьому від отруйних газів. Плінію належать вислови: «Жодного дня без рядка» та «Істина у вині».
Визначним вченим, який працював в Олександрії, був Клавдій Птоломей (близько 83 р. - близько 170 р.), У його головній праці «Альмагест», що представляє собою енциклопедичний звід астрономічних знань античності, представлена створена ним геоцентрична система світу. Суть її в тому, що Земля - центр Всесвіту, а Сонце обертається навколо Землі. Вона була спростована лише в 1543 р. геліоцентричною системою Коперніка. У творі «Географія» Птоломей систематизував тодішні географічні знання, навівши координати 8 тисяч відомих пунктів і поклавши їх на карту. Це багато дало для розвитку картографії.
Римляни були великими любителями книг. Держава, а також деякі багаті громадяни відкривали публічні бібліотеки. В IV ст.. в епоху пізньої імперії, в Римі нараховувалось 29 бібліотек.
У часи Стародавнього Риму ще не вміли робити папір. Замість нього римляни використовували матеріал, зроблений з єгипетської тростини, - папірус. Ще писали на оброблених шкурах тварин (пергамент), але перевага безумовно віддавалась папірусу, тому що він виготовлявся значно простіше. Листи папірусу склеювали між собою та згортали у сувої. Останні мали різну довжину, але частіше всього вона була близько 10 м.
В IV ст. н.е. сувій почав поступово уступати місце кодексу - книзі, в якій листи скріплювалися з одного краю. Кодекс став використовуватись в християнській церкві, тому що в ньому вміщувалось значно більше інформації, ніж у сувої, його набагато зручніше було зберігати, переносити і читати.
До періоду імперії відноситься спорудження двох найвідоміших римських архітектурних пам’ятників: Колізею та Пантеону. Колізей, або амфітеатр Флавіїв, одержав назву в середні віки за свої розміри (від лат. colosseum - величезний). Його було закладено в центрі Рима в 75 р. під час правління імператора Веспасіана і закінчено у 80 р. за часів імператора Тіта Андроніка. Колізей, найбільший амфітеатр античного світу, мав форму еліпсоїдної споруди довжиною 189 м, висотою 48,5 м. Арена амфітеатру мала також еліпсоїдну форму площею в 5200 квадратних метрів. Колізей вміщав близько 50 тисяч глядачів і призначався для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ. На арені амфітеатру одночасно могло розташуватися 3200 гладіаторів. Гладіаторські бої проводились тут до 400 р. Заходи, спрямовані на збереження Колізея як історичної пам’ятки, почали проводитись лише з середини XIX ст.
Інший шедевр давньоримської архітектури - Пантеон, тобто храм в ім’я всіх богів, покровителів імператорського дому, споруджений в 115-125 рр. в основному під час правління імператора Публія Елія Адріана (76-138 рр.; імператор в 117-138 рр.). Архітектором храму був грек сирійського походження Аполлодор Дамаський. Це - найбільший за розмірами і найдосконаліший римський купольний храм. Висота його - 42,7 м, внутрішній діаметр склепіння - 43,5 м. товщина стін - 6,2 м, товщина бетонного фундаменту - 7,3 м, а глибина його складає 4,5 м. Всередині храму небачена кількість світла. Світло падає із знаменитого «вікна Пантеону» - дев’ятиметрового отвору в куполі.
До нашого часу храм відносно добре зберігся. З VII ст. він став християнською церквою. Нині храм став національним музеєм (усипальницею), де серед інших знаходиться гробниця Рафаеля.
До II ст. н.е. відноситься монументальна бронзова кінна статуя римського імператора-філософа Марка Аврелія (121-180 рр.; імператор з 161 р.). Вона знову встановлена в XVI ст. за проектом Міке- ланджело на площі Капітолія в Римі. Образ імператора - втілення громадянського ідеалу і гуманності. Це образ філософа, представника пізнього стоїцизму, автора філософського твору «Наодинці з собою», байдужого до слави і багатства. Складки одягу зливають його з могутнім корпусом прекрасно відлитого коня. «Прекрасніше і розумніше голови коня Марка Аврелія, - писав німецький історик мистецтва І.Вінкельман (1717-1768), - не можна знайти в природі». Марку Аврелію належать слова про те, що нічого вічного у світі не існує, що людське життя є лише миттю між минулим та майбутнім.
На період імперії припадає і перша виставка моди. Відомості про неї знайшли археологи. Проведено її було в Римі за часів імператора Нерона. Нудьга змусила володаря пошукати нових розваг. Він зібрав найкращих кравців, які представили йому всі види тунік, пелерин, накидок, одягу воїнів.
У виставці брали участь 109 модельєрів із 109 римських провінцій. На велике здивування усіх присутніх переміг не особистий кравець Нерона, а Хавроній з Каппадокії, який одягав філософа Сенеку. Нагороду отримав той, хто зібрав найбурхливіші оплески присутніх патриціїв.
У 395 р. н.е. неозора Римська імперія, що охоплювала величезні простори на трьох континентах, розпалась на дві імперії: Західну зі столицею в Римі і Східну, або Візантію, з столицею в Константинополі. Західна Римська імперія проіснувала до 476 р. н.е., коли кіннота германців ущент розбила військо останнього римського імператора Ромула-Августула, жалюгідну тінь славетних легіонів Риму. Цей рік вважається роком завершення античного періоду в історії культури.
Він знаменує собою також завершення історії стародавнього світу і відкриває новий історичний період - період середньовіччя.
Древньоримська культура послужила джерелом і основою дальшого культурного розвитку Європи. Рим був її духовним центром протягом всього середньовіччя. Мова Стародавнього Риму - латинська - залишалась міжнародною мовою європейської культури більше тисячі років після падіння Західної Римської імперії. Вона на тривалий час стала мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії та літератури багатьох європейських країн. Латинське походження мають терміни: прокуратура, префектура, прогрес, консул, комітет, колегія, імперія.
Після падіння Західної Римської імперії не загинув римський спосіб життя. Він здобув широке розповсюдження і користувався великим авторитетом. Деякі елементи римської цивілізації збереглися і після падіння імперії та зробили могутній вплив на культуру наступних епох.
Словник термінів та понять теми
Авгури - жерці в Стародавньому Римі, які шляхом ворожіння вміли нібито вгадувати майбутнє.
Аврора - в римській міфології богиня ранкової зорі, світанку, Апсида (від гр. hapsis - склепіння) - виступ споруди, напівокруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або зімкненим півсклепінням.
Базиліка (від гр. basilike - царський дім) - приміщення для судових засідань і торгових угод у формі витягнутого прямокутника з великим залом, розділеним уздовж двома рядами колон на частини (нефи), які мали самостійні перекриття.
«Вірую, бо безглуздо» - вислів, який належав письменнику з Карфагену Тертулліану Квінту Септимію Флоренсу (60 р. - після 220 р.).
Дванадцяти таблиць закони - стародавній пам’ятник римського права. Закони записані в 450 р. до н.е. на 12 мідних плитах і виставлені на форумі в Римі. Вони вперше замінили звичаєве право письмовим законодавством, яке закріпляло приватну власність, рабство, соціальну нерівність.
Ірод (73-4 рр. до н.е.) - іудейський правитель (40-4 рр. до н.е.), ставленик римлян.
Календи - в римському календарі перше число кожного місяця, звідси походить слово «календар».
Капітолій - підвищення, пагорб у Римі, на якому розташовані палаци, музеї; в давнину на цьому підвищенні, яке мало значення фортеці, розміщувались храми, присвячені Юпітеру, Мінерві та Юноні.
Колізей - один з найбільших амфітеатрів у Римі, збудований імператором Веспасіаном (69-79) і Тітом (79-82). Значна його частина збереглася до наших днів.
Марс - у давніх римлян бог війни.
Марсове поле - територія на березі Тибру в Римі, місце народних зборів.
Меркурій - римський бог тваринництва, торгівлі та доріг, синонім посланця.
Морок - бог підземного царства (давньогерманська міфологія).
Пальміра антична - «місто пальм», побудоване в невеликому оазисі сирійської пустелі, через яке йшли торгові каравани, славилось у всьому тодішньому світі величчю та красою своїх палаців, арок і колонад, служило нібито зосередженням могутності Римської імперії на самому її краї.
Пастораль - твір (головним чином драматичний), що ідилічно зображує життя простих людей (первісно - пастухів).
Патриції - родова аристократія у Стародавньому Римі.
Педагог - раб, частіше за все грек, якого батьки-римляни зобов’язали спостерігати за їхніми дітьми в школі.
Плебеї— вільні громадяни незнатного походження в Стародавньому Римі.
Понтифік - жрець, у віданні якого був нагляд за всіма громадськими богослужбами, складанням літописів і календаря. Колегію понтифіків очолював великий понтифік (понтифікс максимус).
Понтій Пілат (роки народження та смерті невідомі) - римський прокуратор (намісник) Іудеї в 26-36 рр. За християнськими легендами, Понтій Пілат затвердив смертний вирок засновникові християнства Ісусові Христу, при цьому, символічно умивши руки, заявив, що його смерті прагне не він, а іудейські жерці (звідси вираз - «умив руки, як Понтій Пілат»).
Портик - крита колонада вздовж стіни. В Римі портики з’явились тільки в II ст. до н.е.
Сатурн - за римською міфологією, бог сівби і пір року, покровитель землеробства.
Сивіли - жінки в Стародавньому Римі, які пророкувати майбутнє.
Теракота - суміш з глини і піску, яка застосовувалась для виготовлення черепиці та невеликих керамічних статуеток.
Тиран - у Стародавній Греції, Римі, а також у містах-республіках Італії одноособовий правитель, що прийшов до влади насильницьким шляхом.
Тога - верхній одяг давніх римлян у вигляді плаща без рукавів.
Тріумвірат - у Стародавньому Римі союз трьох державних діячів, укладений з метою захоплення влади у державі.
Тріумф - у Стародавньому Римі урочистий в’їзд у столицю полко- водця-переможця; блискучий успіх, перемога, торжество.
Туніка - у Стародавньому Римі довгий чоловічий і жіночий одяг типу сорочки з короткими рукавами або без них, переважно білого кольору, який носили під тогою; костюм, що нагадує за своїм кроєм такий одяг.
Фарисеї - послідовники релігійно-політичної течії, що виникла в Іудеї в середині II ст. до н.е. та були непримиренними ворогами ранньохристиянського вчення.
Флора - у стародавніх римлян богиня квіток, рослинності, весни.
Форум Романум - центр торговельного і суспільного життя в Стародавньому Римі, центральна площа, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди і де скликались народні збори, відбувалися суди, влаштовувались ярмарки.
Церера - у стародавніх римлян богиня хліборобства і врожайності.
«Я людина, і ніщо людське мені не чуже» - фраза, яку висловив один з героїв комедії римського комедіографа Теренція Публія Афра (близько 195-159 рр. до н.е.) «Самокатівник».