Українська та зарубіжна культура
Лекція 2. Культура первісного часу
- Загальна характеристика первісної епохи.
- Культура збирання та полювання.
- Неолітична революція та культура раннього землеробства.
- Первісна писемність.
- Первісні форми релігійних вірувань, їх специфіка та особливості.
Первісна культура відіграла значну роль у наступному розвитку людства. Звідси починається історія людської цивілізації, формується людина. Первісність - дитинство людства. Цей відтинок історії людства історики найчастіше називають первіснообщинним ладом або кам’яним віком.
Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства, більша частина якої припадає якраз на період первісності. За найновішими даними воно (суспільство) бере початок не менше ніж півтора мільйона років тому - від появи людини, а закінчується в межах останніх 5 тисяч років до виникнення перших цивілізацій.
Приблизно 5 тисяч років тому серед величезного моря первісних суспільств і архаїчних культур з’являються перші суспільства - цивілізації. Дві перші цивілізації виникли приблизно одночасно (на межі IV і III тис. до н.е.) на Близькому Сході (Шумер) і в Північній Африці (Стародавній Єгипет), третя - в Південній Азії (індійська цивілізація) в III тис. до н.е., четвертий і п’ятий цивілізаційні центри - відповідно в Китаї та в басейні Егейського моря (в II тис. до н.е.). В останні століття до н.е. і перші століття н.е. вони утворюють вже майже суцільну зону стародавніх цивілізацій. Вона простягалася від Атлантичного океану на Заході (Римська імперія) до Тихого океану на Сході (імперія Хань в Китаї). В Америці перші цивілізації виникли в І тис. н.е.
У період становлення первісного суспільства виникають початкові форми його організації, починає зароджуватись як матеріальна, так і духовна культура. Початкова форма організації суспільства називається «первісним людським стадом» або «праобщиною». Для первісного суспільства характерні три кам’яні віки: палеоліт (700-12 тис. років тому), мезоліт (Х-VI тис. до н.е.) і неоліт-І-III тис. до н.е.). «Палео» (грецького походження) означає давній, «мезо» - середній, «нео» - новий, «літ» - камінь.
Як видно, палеоліт - найбільш значний у часовому вимірі період історії людства. Саме тоді почалося масове розселення людини з Африканського континенту на нові території - в різні кінці ойкумени. Близько 40 тисяч років тому з’явився сучасний тип людини - «Ното заріеж» або «людина розумна», яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем. Фізичною будовою він нічим істотно не відрізнявся від сучасної людини.
Для первісного стада був властивий ще невпорядкований, так званий ендогамний шлюб, що укладався між членами однієї й тієї ж общини, в тому числі й між досить близькими родичами. Природно, що все це призводило до кровозмішування та фізичного виродження людства.
Пізньопалеолітична «людина розумна» створює родову організацію з більш впорядкованою системою екзогамного шлюбу. Вступати в шлюбні відносини тепер в межах одного роду заборонялось. Але екзогамія, як правило, не поширювалась на таку суспільну групу, як плем’я. В межах останнього людина була вільною вступати в шлюбний зв’язок.
За етнографічними матеріалами відомо, що екзогамія мала нерідко груповий характер, коди всі жінки одного роду виходили заміж за чоловіків іншого роду. Родичі визначались по материнській лінії, адже через групові статеві стосунки часто відома була тільки мати дитини. Жінка виступала також як берегиня сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Все це обумовлювало виникнення матріархату.
Величезне значення для життя стародавнього населення мало оволодіння близько 100 тисяч років тому вогнем. Він забезпечував надійний захист від холоду та звірів-хижаків, давав можливість освоювати нові райони, заселяти все більші території, які раніше були недоступними. Людина почала використовувати вогонь для приготування їжі. Вогнища горіли безперервно, вдень і вночі. Археологи знайшли місця, де вогнища горіли сотні років.
Основою життя найдавніших людей були такі дві галузі господарства, як збирання та полювання. Люди полювали на диких тварин, у тому числі великих: мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Збирали також рослинну їжу: плоди, ягоди, коріння. Тому й культура цього періоду називається культурою збирання та полювання. Такий тип культури спирався на привласнювальне господарювання.
Для культури збирання та полювання характерний розподіл праці між чоловіками і жінками. Чоловіки полювали й рибачили, жінки збирали рослинну їжу. Вони об’єднувались у групи до 40 осіб і вели кочовий спосіб життя. За один рік кожний рід міг у пошуках їжі чотири-п’ять разів змінити місце стоянки. Постійне пересування встановлювало жорстку залежність між числом мешканців і розміром освоєної ними території. Одержані в XIX ст. дані свідчать, що для підтримання життя однієї людини треба було близько двох квадратних кілометрів. Отже, до виникнення продуктивного господарювання - землеробства і скотарства - на території України, наприклад, могло жити не більше 300 тис. чоловік.
За низького рівня розвитку продуктивних сил способи добування їжі, які були відомі первісній людині, не завжди могли забезпечити її харчами. Люди часто голодували. Серед них була висока смертність. Майже 50 відсотків неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. Для збирачів і мисливців характерним було умертвіння дітей. Дитину часто вбивали, якщо вона народжувалася раніше, ніж попередня починала впевнено пересуватися сама. За оцінками антропологів, убивали половину всіх немовлят. Кочове плем’я мало дітей не більше, ніж палеолітичні матері могли нести на собі. Встановлено, що жінка- бушменка (бушмени - стародавнє населення Південної та Східної Африки) несла свою дитину 7-8 тисяч кілометрів, аж поки приблизно в 4-річному віці та вже могла покладатися на власні сили.
Коли їжі не вистачало, її припиняли давати спочатку старим людям, потім найменшим дітям - дівчаткам, нарешті - хлопчикам. Під час голоду тим, хто добував їжу, вона перепадала в останню чергу. Те, що життя зберігали переважно хлопчикам, свідчить про свідоме регулювання росту населення. Це є свідченням перемоги культури над природою.
Важливим етапом у формуванні людини як суспільної істоти стало виготовлення нею знарядь праці: рубил, гостроконечників, сокир тощо. Якраз через їх виготовлення найяскравіше бачиться еволюція людини, в якої зароджувалось мислення, формувалась воля, відбувався перехід до свідомої виробничої діяльності.
На зміну суто біологічним (статевим) зв’язкам між чоловіком і жінкою з дитиною, який ґрунтується на інстинкті, прийшов новий зв’язок - соціальний. В його основі - засвоєна поведінка. Він є, насамперед, моральним зв’язком, засвоюється людиною через наслідування та виховання, виступає неписаним законом. Така спільнота людей називається соціумом, общиною, родиною.
Одним із видатних відкриттів людства було винайдення лука і стріли - першої механічної зброї дистанційної дії. Це відбулося в мезолітичну епоху. Саме з мезолітичного часу лук і стріли стали основним знаряддям мисливця. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу можливість полювати здобич на відстані і вже не в колективі, а сама, до того ж у більшій кількості. У зв’язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів.
З часом привласнювальні форми господарювання почали себе вичерпувати. На зміну їм в епоху неоліту (VI-III тис. до н.е.) прийшли нові, прогресивніші, відтворюючі, продуктивні форми - землеробство і скотарство. Це був важливий етап в історії людства, своєрідний революційний переворот у системі ведення первісного господарства, виробничому житті. Первісна людина від експлуатації готових дарів природи прийшла до свідомого відтворення та поповнення харчових ресурсів. Деякі дослідники цей стрибок у розвитку первісної економіки називають «неолітичною революцією».
На зміну культурі збирання та полювання прийшла культура раннього землеробства. Це були два принципово різні типи культури. Продуктивне господарювання дало багато їжі, постійне житло і, як наслідок, ріст народонаселення. Матері могли дбати тепер про кількох дітей одночасно. В V тис. до н.е. кількість населення в світі досягла 20 мільйонів.
Більшість вчених вважає, що скотарство розвинулось у осідлих землеробів. Перша із приручених тварин - собака - була одомашнена ще в палеоліті, близько 15-10 тис. років тому, її диким предком був вовк. Дуже важливою подією в розвитку культури людства було приручення останнього представника великих сільськогосподарських тварин - коня, й використання його для верхової їзди. Значення цього було високо оцінено ще в стародавні часи. Виникає культ коня.
Приручені тварини давали людині м’ясо, шкуру, вовну, молоко, тягнули плуга, переносили різноманітні вантажі. Склад одомашнених тварин визначався природним середовищем. Корови і свині, наприклад, розповсюджувались на лісових територіях, вівці переважали в степах, а кози - в гірських районах. У багатьох місцях скотарство зайняло пануюче становище, і люди, які ним займалися, стали називатись кочівниками.
Землероби жили поблизу своїх полів. Людей, які жили постійно на одному місці, стали називати осідлими. Перехід до осідлості сприяв розвитку ремесел - виготовленню різних виробів. З’явилися нові типи кам’яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю: шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу - початок виготовлення керамічного посуду. Він служив для зберігання рідини, зерна і приготування їжі. За 8 тисяч років до н.е. припадає момент заснування найстарішого міста в історії людства - Ієріхону в Палестині.
Прогресувала найважливіша складова частина продуктивних сил - знаряддя праці. Дуже велике значення мали відкриття та освоєння корисних властивостей металів. Першим металом, яким оволоділа людина, була мідь. Це сталося в перехідному періоді від кам’яного віку до епохи бронзи - у так званому мідному віці, або ж енеоліті (IV-III тис. до н.е.).
Близько 3000-1100 рр. до н.е. - доба бронзи - першого штучно створеного людиною металевого сплаву. Бронза являє собою сплав міді та олова. Цей метал був твердіший та гостріший, ніж мідь. Крім того, він краще піддається обробці. Температура його плавлення значно нижча: мідь плавиться за температури 1056 градусів, а бронза - близько 700-900 градусів. Таку температуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах просто неба. Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. Найкраща бронза - 9 частин міді та 1 частина олова. Застосування мідної сокири втричі збільшувало продуктивність праці в порівнянні з кам’яною сокирою. Бронзові сокири давали ще більшу віддачу.
На початку І тис. до н.е. основним матеріалом для виготовлення більшості знарядь праці та зброї стає залізо. Воно зробило революцію в усіх ланках людського життя - в господарстві, побуті, військовій справі, соціальних відносинах. Людина навчилася робити із заліза тверді та гострі знаряддя праці, які допомогли їй оволодіти величезними просторами землі, вивільнити 'їх від лісів та боліт і засіяти зерном.
Винайдення бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ремісничої діяльності. З цих металів виробляли різноманітні знаряддя праці, речі домашнього вжитку, прикраси, зброю. Це сприяло розвитку обміну. Він проводився як всередині общини, так і на її межах.
Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами в соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. У відтворюючій економіці він посів головне місце, став не тільки основним виробником, але й господарем сімейного добра. Це свідчить про перехід від материнського до батьківського родового ладу - патріархату.
З розвитком матеріальної культури, знарядь праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мова та мислення. У процесі розкладу первіснообщинного ладу почалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами, в першу чергу, ставали вожді, жерці - професійні служителі культу, воєначальники.
Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованої писемності. Почало створюватись письмо. Виникнення писемності - це величезний стрибок у розвитку культури. Вона фіксує розвиток культури у часі та просторі. Про писемність часто говорять, що вона знаменує початок історії. Це пояснюється тим, що писемність дозволяє людям, записуючи інформацію, зберігати знання про своє минуле. Наука знає три головні типи письма. Вони історично змінювали один одного. Це - піктографія, ідеографія та фонографія.
Для первісного суспільства характерна піктографія (від лат. рісґш - розмальований, і гр. grapho - пишу). Піктографія - це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображають предмети та явища дійсності - людей, птахів, дерева, житло.
В первісному суспільстві зароджується мистецтво. Первісна людина була такою ж мірою художником, творцем, як і мисливцем, воїном. Мистецтво було з нею завжди - від народження до смерті. Воно було одним з природних проявів її власної людської суті. До первісного мистецтва належали наскельні зображення, ритуальні танці, різні дійства, стародавні форми міфологічної творчості, дрібна пластика.
Перші зразки образотворчого мистецтва сягають часів палеоліту. До найвідоміших скарбниць палеолітичного живопису відносяться печера Ласко у Франції, Альтамірська печера в Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі. Печеру Ласко було відкрито в 1940 р. Свою відомість вона одержала завдяки багатству і великій кількості знайдених тут малюнків первісних людей. Більша частина цих малюнків, а деякі з них відрізняються воістину величезними розмірами, прекрасно збереглася до нашого часу. В усіх залах печери, в переходах між ними, на стінах і стелі первісний художник зобразив у різних позах тих тварин, яких він бачив навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів. Всі малюнки різнокольорові. Використовувались три фарби: чорна, жовта і червона. На тілі тварин і поруч з ними були нанесеш насічки. Вони символізували політ дротика і поранення звіра. Багато малюнків носять сліди від метання в них справжніх списів і дротиків. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного.
Зрозуміло, що первісне мистецтво мало й практичне значення, обрядове чи магічне, але сама здатність до нього і спроможність створити складний духовний образ за допомогою обмежених матеріальних засобів вказують на високий рівень інтелектуальних здібностей людини.
У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояснення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Релігія зароджується та формується в таких перших, первісних, початкових, простіших формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Деякі автори називають їх елементами релігії, бо вони присутні і в сучасних розвинених релігіях.
Первісна людина вірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді явищ природи виступають предками-покровителями людини або цілих людських колективів - родів, пізніше етнічних груп, кланів і що між ними існує надприродний кровно-родинний зв’язок. Це становить суть тотемізму (від слова «тотем» - його рід). Люди вірили, що від тотема залежало їхнє життя, тому на нього намагались вплинути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ тварин.
Спочатку як тотемам поклонялись тільки тваринам, причому лише тим, які були об’єктом полювання. Пізніше, у зв’язку із збільшенням людських колективів, родинні відносини поширилися і на решту тварин, а в окремих народів - також на рослини і природні фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ і сонце.
Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму чітко прослідковуються в християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причастя, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина з’їдають тіло і п’ють кров Христа.
Первісна людина обожнювала речі неживої природи, вірила в надприродні властивості різних матеріальних предметів: каменів, дерев, а пізніше - ідолів, які якось можуть впливати на людину, допомагати їй. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін «фетишизм» утворено від слова «фейтісу», це те ж саме, що й «талісман», «амулет». Найпоширеніша форма фетишизму - носіння амулетів (від араб. «гамала» - носити). Конкретному предмету-амулету приписувалась надприродна магічна сила, здатність охороняти його власника від лиха, хвороб, поганого впливу. В пізніх релігіях фетишизм перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хресту, культовим спорудам.
У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі виникла магія - віра первісних людей у можливість впливу на навколишню дійсність, будь-яке природне явище, на інших людей шляхом певних символічних дій: замовлянь, заклинань, примов, обрядів, церемоній. Саме слово «магія» іранського походження і за змістом відповідає таким словам, як «чаклунство», «чарівництво».
Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам’яного віку. Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже у неандертальців, які жили 80-50 тисяч років тому. Щодо знайдених у XIX-XX ст. пам’яток верхньопалеолітичного періоду (пізній кам’яний вік - 4010 тисяч років тому), то вони, і з цим згодні практично всі вчені, свідчать про наявність у первісної людини вже розвинутих магічних уявлень та обрядів. Магія присутня в танці, що передує полюванню, в шептанні знахарки, що виганяє хворобу з тіла хворого.
Розрізнялись такі види магії: чорна магія - її мета завдати шкоди комусь; біла магія - її мета допомогти комусь; любовна магія - її мета - привернути або відвернути кохання; лікувальна магія - «шаманське» лікування хвороб; господарська магія - забезпечення врожаю або успіхів у полюванні; словесна (вербальна) магія.
Первісні люди мали уявлення про існування безсмертної, незалежної від тіла душі людини - анімізм. Вони вірили в те, що померла людина, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, переселяється в загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існування духів - надприродних фантастичних істот.
Існування душі після смерті уявлялось первісній людині аналогічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські потреби: в їжі, одежі. Цим пояснюється звичай одягати на померлого кращу одежу і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати на могилі їжу і воду.
Термін «анімізм» утворено від латинських слів «апіта» - душа, і «апітт» - дух. У науковий обіг цей термін запровадив відомий англійський етнолог Е.Б.Тайлор (1832-1917) в фундаментальній праці «Первісна культура» (1871) для позначення стадії в історії розвитку культури.
Словник термінів та понять теми
Анімізм (від лат. апіта - душа) - уявлення первісних людей про безсмертя душі й про можливість існування її окремо від тіла; наділення природних явищ людськими якостями. Антропогенез - виникнення людини, процес виділення людини з тваринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
Антропоморфізм - наділення явищ природи, тварин, предметів і фантастичних створінь людськими властивостями, а також уявлення божества в образі людини.
Ареал - зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, мов, діалектів.
Архетип (від гр. агв - початок і typos - образ) - прообраз, первісна форма.
Генезис - походження, виникнення, процес утворення.
Гомо сапієнс - людина розумна.
Етимологія (від гр. etymos - справжній і hgos - вчення) - розділ мовознавства, що вивчає походження слів. Народна етимологія - це намагання пояснити ту чи іншу назву за звуковою її подібністю до іншого, вже відомого слова.
Етногенез - походження народів як історико-етнічних спільнот.
Ідеографія (від гр. idea - поняття, ідея і grapho - пишу) - система письма, яка складається з ідеограм. Останні позначають зміст, суть слова, є його умовним знаком. У деяких народів ідеографія існує й досі, наприклад, китайське письмо. Досить досконалими ідеограмами є сучасні цифри і арифметичні знаки.
Інцест - одруження безпосередніх родичів (батько-дочка, мати-син, брат-сестра).
Культурогенез - виникнення культури.
Магія (від грецьк. «mageia» - чародійність) - віра в надприродну можливість впливу практичної дії людини на об’єктивну дійсність; ряд символічних дій та ритуалів із заклинаннями і обрядами.
Матріархат - форма первіснообщинного суспільства, в якому родові групи утворювалися на основі спорідненості за жіночою (материнською) лінією з провідним становищем жінки у господарськомуі суспільному житті.
Мезоліт - епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом. За мезоліту поширюються лук, стріли, плоскі гарпуни з рогу благородного оленя.
Міф - давнє уявлення народів про походження життя на Землі та явищ природи, про легендарних героїв, богів, про щось фантастичне, вигадане, неіснуюче.
Міфологія - форма суспільної свідомості, що несе в собі узагальнене та водночас персоніфіковане уявлення народів про світ речей та явищ. Відзначається нерозчленованістю світу реальності та уяви і реалізується в ритуалах і магії.
Моногамія - одношлюбність.
Неоліт - новий кам’яний вік, заключний період кам’яної доби. В цілому неоліт датується періодом від VI до II тис. до н.е., хоча у деяких районах - на Близькому та Середньому Сході, в Індії та Китаї - неоліт тривав лише до початку IV тис. до н.е.
Ойкумена - заселена людьми земля.
Палеоліт - давній кам’яний вік, перша, раніша епоха кам’яної доби. Датується від виникнення людини до 10 тис. років тому.
Петрогліфи - стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер тварин, птахів, людей, знаків.
Піктографія - один з перших видів писемності - зображення предметів, явищ і подій за допомогою умовних знаків, малюнків.
Полігамія - багатошлюбність.
Проміскуїтет (від лат. рromiscuus - змішаний, спільний) - термін для позначення нічим не обмежених статевих відносин, невпо- рядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками.
Ритуал - особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв’язок колективу з минулими нормами життя предків.
Соціогенез - виникнення суспільства.
Табу - у первісних народів заборона певних слів, дій, предметів, порушення якої нібито неминуче спричиняє тяжке покарання, щось заборонене, чого не можна торкатися.
Тотем - тварина, рослина, інколи неживий предмет або явище природи, які були об’єктом поклоніння роду або племені та їхнім охоронцем; герб племені із зображенням тотема.
Тотемізм - віра в існування прабатька окремого роду, людини - певної тварини, рослини; культ тварин і рослин.
Фетиш - неживий предмет, який, за уявленнями віруючих, наділений надзвичайною, чудодійною силою і служить об’єктом обожнення; об’єкт сліпого поклоніння; річ або людина, перед якою сліпо схиляються.
Фетишизм (від франц. «fetiche» - ідол, талісман) - віра в надприродні властивості матеріальних предметів, як природних, так і зроблених людиною.
Фонографія (від грецьк. «fhone» - голос, «grafo» - пишу) - система письма, яка складається із знаків (фонограм). Вони означають звукові елементи слова, тобто склади або звуки (фонеми). Є два різновиди фонографії - складове письмо (наприклад індійське) і буквене (наприклад українське).