Соціологія

Філософ

Тези соціологічного знання

Демокріт (460—370 рр. до н. е.)

• Вирізняє два види пізнання навколишнього світу: чуттєві органи і мислення.
• Концепція походження і розвитку людини через еволюцію матерії.
• Порядність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу.
• Кожна людина має набиратися мудрості, бо вона не так дається природно, як сумлінним навчанням.
• Суспільство виникає в лоні природи, людина наслідує природу.
• Потреба — учителька життя, люди розвиваються саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби

Геракліт (520—460 рр. до н. е.)

• Залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб, вони поділяються на тих, у поведінці яких розум панує над потребами, і тих, хто є рабами своїх потреб

Платон (427—347 рр. до н. е.)

• Кожній людині притаманні розум, афекти, пристрасті, проте їх співвідношення у кожної людини різне. Перемога розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням.
• Головне зло суспільства — людський егоїзм, що породжується комерціоналізацією людських відносин.
• Коли людина не може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закон.
• Ідеальний тип держави — це такий, за якого узгоджується особиста доброчесність із суспільною справедливістю.
• Найвищий щабель у структурі суспільства мають посідати верстви людей, у діях яких домінує розум, розсудливість.
• У суспільстві діє закон гармонійного розмаїття праці, згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильностей до праці і розмаїття видів праці.
• Спеціалізація праці є необхідною умовою поліпшення якості продукту праці

Арістотель (384—322 рр. до н. е.)

• Сенс життя людини — в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі якості роблять людину ліпшою, а їх розкриття в розумних діях.
• Монархічна та аристократична форми державного устрою є правильними.
• Спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом.
• Людське життя і доброчинність — вищі цінності.
• Людина — суспільна істота

Філософ

Тези соціологічного знання

Сократ (470—399 рр. до н. е.)

• Надзвичайне значення в житті людини має уміння спілкуватися.
• Важливо не передавати знання співрозмовникові, а допомагати самостійно дійти істини

Конфуцій (551—479 рр. до н. е.)

• Людина за своєю природою доброчесна, її псують життєві обставини, а отже, необхідно навчати людей засобів внутрішнього вдосконалення

Сюнь-Цзі (298—238 рр. до н. е.)

• Людина від природи недобра, і позитивних якостей може набути через виховання

Августин Блажений (354—430 рр.)

• Людина догоджає своєму тілу, забуваючи про ліпшу свою частину — душу.
• Існує два види любові: чуттєва (від тілесного людини), що віддаляє людину від Бога, і духовна (від душі), що наближає людину до нього.
• І фізична, і розумова праця є однаково цінними

А. Данте (1265—1321)
Ф. Петрарка (1304—1374)

• Людина як особистість є цінністю.
• Принципи рівності, свободи та справедливості — це норми взаємовідносин між людьми

Т. Мор (1478—1535)
Т. Кампанелла (1568—1639)

• Соціальна рівність, братерство, взаємодопомога можливі лише за умов суспільної власності

Т. Гоббс (1588—1679)

• Природний стан людини проявляється в її пристрастях — суперництві, підозрілості, користолюбстві, марнотратстві. Саме пристрасті роблять людей ворогами.
• Свобода — це право робити все те, що не заборонено законом

Н.Макіавеллі (1469—1527)

• Суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами.
• Матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, є основним для людини, він переважає над її турботами про честь і гідність
• Люди егоїстичні, більш схильні до зла, ніж до добра, яке вони роблять лише за необхідності. Тому потрібні закони для підтримки суспільного порядку.
• Закони створюються правителями, від мудрості яких залежить порядок у суспільстві. Спочатку правителів вибирали з найбільш сильних і хоробрих, а пізніше — з мудрих і справедливих

Філософ

Тези соціологічного знання

Ф. Бекон (1561—1626)

• Людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі.
• Для захисту від несправедливості потрібні закони.
• Коли закони загрожують інтересам більшості, більшість їх скасовує

Ж. Боден (1530—1596)

• Визначальним чинником розвитку суспільства є географічне положення, яке зумовлює навіть інтелектуальні якості

Б. Спіноза (1632—1677)

• Необхідність у державі і законах зумовлено суперечностями між пристрастями і розумом.
• Людина тоді вільна та могутня, коли керується розумом.
• Свобода — це пізнання, освідомлення необхідності

А. Сміт (1723—1790)

• Суспільна взаємозалежність людей зумовлена поділом праці та необхідністю обміну її результатами

П. Гольбах (1723—1789)

• Основні природні права людини — свобода, власність, безпека.
• Шлях до звільнення людей — освіта

К. Гельвецій (1715—1771)

• Вирішальну роль у формуванні людини відіграє навколишнє середовище.
• Суспільна система має будуватися на основі природної рівності людських розумових здібностей, природної доброти людини, взаємозалежності успіхів розуму і успіхів промисловості