• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Соціологія

§ 47. Опрацювання та аналіз первинної соціологічної інформації

Мета опрацювання й аналізу зібраної первинної соціологічної інформації полягає в кількісній оцінці впливу різних чинників на розвиток соціальних процесів у різних сферах суспільства. Первинну соціоло-
гічну інформацію можна опрацьовувати вручну і за допомогою ЕОМ з використанням різних методів економіко-математичної статистики: простих і комбінованих групувань, розрахунків середніх величин, регресивного, кореляційного і факторного аналізу. Опрацьовану інформацію може бути подано в таблицях, графіках, діаграмах, рисунках, схемах, які дають змогу інтерпретувати зібрані дані, аналізувати й виявляти певні залежності, робити висновки, розробляти рекомендації.

Однак статистичне опрацювання можливе лише за умови кількісного вимірювання ознак досліджуваного явища. У більшості ж соціальних явищ за винятком таких ознак, як вік, стаж роботи, кваліфікаційний розряд, розмір заробітної плати, рівень виконання норм тощо, кількісної визначеності бракує. Наприклад, як виміряти сумлінність, ініціативність, відповідальність, ентузіазм, задоволення? Адже соціологу важливо знати не тільки про наявність чи брак таких, а й про інтенсивність їх вияву. Для цього використовують соціологічне вимірювання.

Соціологічне вимірювання — це процедура, за допомогою якої якісні ознаки соціального явища чи об’єкта, що вивчається, порівнюють з певним еталоном і одержують числовий вираз у певному масштабі.

Еталоном виміру є шкала, що її створює сам соціолог у процесі дослідження.

Шкала — це інструмент для виміру оцінок соціологічної інформації, що збирається в процесі аналізу документів, спостереження, опитування. Шкала складається із системи індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, з допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількісної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. З її допомогою можна вимірювати будь-які явища.

Залежно від форми шкáли поділяють на вербальні (словесні), числові та графічні. У вербальних шкалах позиції шкали подано різними словесними твердженнями, у числових — балами. Графічні шкали являють собою пряму лінію, 9—15 см завдовжки, поділену на частини з позначками. Респондент має вибрати позначку на шкалі відповідно до свого вибору.

Шкалування як вимірювальна процедура здійснюється вже на початковому етапі дослідження під час розробки його інструментарію. Питання, поставлене в анкеті в закритій формі, — це ніщо інше, як шкала.

У процесі шкалування спочатку виявляють зовнішні ознаки досліджуваного явища (об’єкта), тобто ті властивості й характеристики, які підлягають спостереженню й вимірюванню.

Кожна ознака характеризується певною сукупністю змінних, що віддзеркалюють її варіювання за конкретних умов. Наприклад, трудова активність як одна з ознак сумлінного ставлення до праці характеризується такими змінними: перевиконання норм виробітку, поліпшення якості продукції, участь у раціоналізаторстві та винахідництві тощо. Показники варіювання кожної із цих змінних є індикаторами ставлення до праці.

Індикатор — (від лат. indicator — покажчик) — доступна для спостереження й вимірювання характеристика, її стан, зміна цього стану, ступінь цієї зміни об’єкта, який вивчається, що дає змогу робити висновок щодо інших його характеристик, недоступних безпосередньому дослідженню.

Для того щоб вибрати індикатор, слід попередньо здійснити інтерпретацію та операціоналізацію досліджуваного явища. Якщо інтерпретація дає змогу визначити напрям аналізу, за яким має здійснюватися збирання кількісної інформації, а операціоналізація — види цієї інформації, то визначення індикаторів допомагає вибрати способи й форми її збирання. Крім того, індикатори дають можливість правильно сформулювати інструментарій дослідження, визначити структури відповідей на поставлені запитання.

Деякі операціональні поняття (стать, вік, стаж роботи, кваліфікація) самі можуть бути індикаторами. Більшість же операціональних понять потребує використання не одного, а кількох індикаторів, які відображають умови їх формування. Це, наприклад, задоволення змістом праці, її нормуванням, оплатою, організацією, умовами, за яких вона здійснюється, соціально-психологічним кліматом у колективі тощо.

Кожний індикатор має певні характеристики, які в інструментарії є варіантами відповідей на запитання. Розміщені у певній послідовності, вони утворюють шкалу вимірювання.

Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. index — показник) — інструмент класифікації, порівняння і вимірювання (див. табл.). Індекс можна з’ясувати за допомогою простої або зваженої середньої арифметичної значень кожного варіанта відповідей у шкалі чи з допомогою різниці між високими і низькими, позитивними й негативними виявами ознаки, наприклад, між задоволенням і незадоволенням працею.

Таблиця.ОСНОВНІ ІНДЕКСИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ВИМІРЮВАННЯ

Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією.

Квантифікація — це процедура вимірювання і кількісного вираження якісних ознак і відносин соціальних об’єктів. Наприклад, вимір у балах задоволення роботою, що виконується, задоволення населення політикою, що проводиться в країні, оцінка певних якостей державного діяча тощо.

Щоб побудувати шкалу вимірювання, спочатку знаходять діапазон судження, тобто визначають скрайні значення вияву певної ознаки (максимум і мінімум), які називають установленням його континууму (тривалості). Так, у разі вивчення задоволення виконуваною роботою відповідь «Робота дуже подобається» — початок, а «Робота зовсім не подобається» — кінець відліку шкали. Потім континуум розбивають на частини. Це процедура встановлення дрібності, чи градуювання шкали. Словесне формулювання здогадних (можливих) відповідей на запитання є лише точками на безперервній шкалі суджень.

Припустімо, що в результаті операціоналізації виділено поняття «кваліфікація». Йому відповідає такий об’єктивний індикатор, як «рівень кваліфікації». Його характеристики (брак кваліфікації, низька, середня, висока кваліфікація) є позиціями шкали вимірювання.

Якщо вимірюється ознака явища, відбита операціональним поняттям «задоволення», то позиціями шкали вимірювання можуть бути характеристики такого суб’єктивного індикатора, як «міра задоволення»: «частково задоволений», «більше задоволений, ніж незадоволений», «зовсім незадоволений», «скоріше незадоволений, ніж задоволений», «незадоволений».

Як бачимо, у першому прикладі (з об’єктивним індикатором) шкала вимірювання жорстко зв’язана з ознаками явища, а у другому (із суб’єктивним індикатором) — не зв’язана зовсім і може бути використана для вимірювання цієї ознаки («задоволення») щодо інших явищ.

Кількість градацій визначає так звану чутливість шкали — здатність її виявляти ставлення респондента до різних аспектів досліджуваного соціального явища з відповідною мірою диференціації.

Шкали бувають три-, п’яти- і семизначними.

Так, під час вивчення думки респондентів про певні елементи трудової ситуації та вимірювання інтенсивності їх прояву найбільшу точність забезпечує семизначна шкала.

Отже, завдяки шкалуванню з’являється можливість не тільки фіксувати наявність або брак якісної ознаки, а й виміряти її, тобто оцінити ступінь її вияву.

Усі шкали, що містяться в анкетах чи якомусь іншому інструменті опитування, — це оцінні запитання з розгорнутою системою підказок. У процесі наступного опрацювання здобута в такий спосіб інформація впорядковується, і цей порядок закріплюється певними (довільними) балами, що забезпечує перехід від більш низького до більш високого рівня вимірювання.

Отже, шкалування виконує три функції: класифікації, ранжирування і запровадження метрики — вимірювання інтенсивності вияву соціальних ознак, що вивчаються, визначення різниці такої інтенсивності. У зв’язку з цим утворюються три види шкал.

1. Номінальна, або неупорядкована, або шкала класифікації назв. Вона містить перелік характеристик об’єкта чи явища, що інколи взаємно виключають одна одну. За допомогою цих шкал вимірюють такі об’єктивні ознаки, як стать, національність, сімейний стан, вік, стаж роботи, кваліфікацію, а також суб’єктивне ставлення респондентів до певних аспектів соціального явища, процесу: мотиви трудової поведінки, судження і твердження з різних питань, ціннісні орієнтації, інтереси, установки.

Наприклад, номінальна шкала для вимірювання спонукальних мотивів звільнення («Якщо у Вас є бажання перейти працювати на інше підприємство, то чому саме?») може мати такий вигляд:

1) незадоволення роботою чи спеціальністю;

2) брак перспективи для підвищення кваліфікації чи дальшого навчання;

3) недоліки в організації праці;

4) незадоволення умовами праці;

5) незадоволення оплатою праці;

6) незадоволення житловими та побутовими умовами;

7) брак дошкільних дитячих закладів;

8) незадоволення роботою громадського транспорту;

9) незадовільний стан здоров’я;

10) погані стосунки з безпосереднім керівництвом;

11) погані стосунки з підлеглими;

12) інші мотиви.

Перелічені варіанти відповідей не впорядковані, їх «інтенсивність» не можна порівняти.

2. Рангова шкала, або шкала порядку, утворюється з допомогою кумуляції (додавання, нагромадження) на підставі упорядкування шкали назв. І якщо номери, надані кожній ознаці, у шкалі назв використовуються лише як порядкові, тобто не мають кількісного значення, то в ранговій шкалі число, надане кожній характеристиці ознаки, відповідає місцю цієї характеристики в загальному порядку, установленому відносно ознаки, що вивчається. На відміну від шкал назв у рангових шкалах ознаки впорядковані одна щодо одної, тобто проранжировані. Рангові шкали дають змогу впорядковувати, розташовувати за ранжиром властивості, що вивчаються, від найбільш до найменш значущої чи навпаки.

Отже, вимірювання, здійснювані за допомогою рангових шкал, мають усі властивості вимірювань, що проводяться на рівні номінальних шкал. Крім того, вони дають змогу встановити співвідношення порядку та еквівалента.

Рангова шкала в загальному вигляді може бути подана так:

1) максимально заперечна (негативна) відповідь;

2) заперечна відповідь;

3) радше заперечна, ніж ствердлива (позитивна) відповідь;

4) нейтральна відповідь;

5) радше ствердлива, ніж заперечна відповідь;

6) ствердлива відповідь;

7) максимально ствердлива відповідь.

За допомогою рангових шкал найчастіше вивчають думки, наустановки, оцінки, ставлення респондентів до тих чи тих елементів ситуації, що вивчається.

Більшість закритих запитань з різних анкет, є, по суті, ранговими шкалами, наприклад: «Чи задовольняє Вас порядок розподілу колективних премій?»

1) зовсім не задовольняє;

2) радше не задовольняє, ніж задовольняє;

3) важко відповісти;

4) радше задовольняє, ніж не задовольняє;

5) повністю задовольняє.

Номери варіантів відповідей у таких випадках є рангами. Причому друга позиція має переваги щодо першої, третя — щодо другої і т. д. Але це аж ніяк не слід розуміти так, що в другому випадку ця перевага вдвічі більша ніж у першому.

3. Інтервальна (метрична) шкала утворюється на основі рангової наданням певної кількості балів кожній позиції. Наведений приклад рангової шкали «Чи задовольняє Вас порядок розподілу колективних премій?» можна подати у вигляді такої інтервальної шкали:

• зовсім не задовольняє (– 1);
• радше не задовольняє, ніж задовольняє (– 0,5);
• важко відповісти (0);
• радше задовольняє, ніж не задовольняє (+ 0,5);
• повністю задовольняє (+1).

На відміну від рангової, інтервальна шкала дає змогу не тільки впорядкувати вияви властивості, що вивчається, а й розрахувати різницю між окремими позиціями шкали, тобто визначити інтервали.

Шкала вимірювання має бути валідною, повною, надійною, чутливою.

Валідність шкали полягає в тім, що вона вимірює саме ті соціальні якості явища, які й передбачалося вимірювати. Валідність залежить від правильності вибору індикаторів. Повнота шкали вимірювання означає, що у варіантах відповідей на запитання враховано всі значення індикатора. Надійність шкали характеризується ступенем подібності результатів досліджень, здійснених за однакових умов, і забезпечується вилученням впливу випадкових чинників. Чутливість шкали означає здатність її диференціювати вияви ознаки, що вивчається, і відображається кількістю позицій шкали. Що їх більше, то шкала чутливіша.

Отже, опрацювання й аналіз первинної соціологічної інформації ґрунтуються на наданні згідно з певними правилами числових значень якісним характеристикам досліджуваних явищ, процесів і об’єктів. Ця операція здійснюється на підставі встановленої (внаслідок інтерпретації та операціоналізації) системи показників у вигляді емпіричних індикаторів і математичних індексів. Вона і дістала назву соціологічного вимірювання. Якісні й кількісні характеристики, що використовуються при цьому, відтворюють структуру й динаміку досліджуваних соціальних явищ, процесів і об’єктів, утворюють складну систему соціальних показників. Вони складаються з індикаторів, що фіксують якісні характеристики (наявність чи брак ознаки), та індексів чи коефіцієнтів, які фіксують кількісні характеристики (інтенсивність вияву ознаки).

Ефективність дослідження залежить не від обсягу зібраної інформації, а від глибини та всебічності аналізу. Аналіз розпочинається з перевірки інструментарію на точність, повноту та якість заповнення. Перевірка на точність заповнення передбачає виявлення помилок у відповідях та їх корекцію. Перевіряючи повноту заповнення, одразу вилучають анкети, опитувальні листки, заповнені менше ніж на третину. Перевірка якості заповнення передбачає контролювання чіткості й адекватності відповідей, правильного позначення цифрових кодів.

Після того як проведено перевірку інструментарію і ту частину його, що не відповідає названим критеріям, вилучено, проводиться кодування інформації, тобто її формалізація. Процедура кодування полягає в наданні кожному варіанту відповідей певних умовних чисел — кодів. Унаслідок кодування вся інформація перетворюється на числову систему. Кодування розпочинається ще на початку дослідження, коли певні коди надаються варіантам відповідей, що їх закладено в самому інструменті в закритих та напівзакритих питаннях.

Кодування відповідей на відкриті питання відбувається після опитування. Для цього виписуються всі відповіді, визначається частота повторення відповідей певного змісту, проводиться їх класифікація, тобто відповіді зводять у певні смислові групи, варіанти і розробляють їх формалізований список — кодифікатор, за допомогою якого кодуються різні варіанти відповідей. При цьому використовується дві системи кодування:

1)порядкова з наскрізною нумерацією всіх позицій;

2)позиційна з нумерацією варіантів лише в межах одного запитання.

Узагальнення інформації розпочинається із групування респондентів за одним вибраним показником. Одержані в такий спосіб однорідні за складом групи стають об’єктом аналізу.

Використання комбінаційного групування (розподіл респондентів за двома і більше показниками) дає змогу поглибити аналіз. Залежно від завдань дослідження таке групування може бути структурним, типологічним або аналітичним.

Структурне групування — це класифікація за певним показником, що об’єктивно властивий усій сукупності даних; типологічне — за показником, створеним самим дослідником, або суб’єктивним за своєю природою, аналітичне — має місце, коли групування проводиться за двома чи більше показниками з метою визначення їхньої взаємодії.

Низку чисел, що їх одержують у процесі групування, називають рядом розподілу. Ті ряди, що утворені якісними показниками, називаються атрибутивними, кількісними — варіаційними. Варіаційні ряди розподілу у свою чергу поділяються на дискретні (переривчасті) та неперервні.

Ряди розподілу не тільки з числовими, а й з текстовими характеристиками подаються за допомогою таблиць. Таблична форма може доповнюватися графіками: полігонами — для відбиття дискретних рядів — і гістограмами — для відбиття неперервних рядів.

Більш глибоке узагальнення інформації можливе за використання спеціальних статистичних величин — середньої арифметичної, дисперсії, коефіцієнта кореляції, що передбачає виконання таких робіт:

• розшифровка цифрової інформації таблиць, тобто переведення закодованих запитань і відповідей анкети у змістові характеристики;
• аналіз відсоткового розподілу за структурою таблиці, визначення частки конкретних варіантів відповідей;
• аналіз середніх величин;
• графічний аналіз розподілу;
• аналіз кореляційної залежності кількісних і якісних ознак;
• змістова інтерпретація даних, визначення залежностей причинно-наслідкових зв’язків за даними перелічених раніше видів аналізу.

Для аналізу статистичних таблиць соціологу необхідно знати суть і зміст основних статистичних процедур, властивості кількісних показників, одержаних у процесі опрацювання соціологічної інформації.

За даними статистичних таблиць установлюють наявність чи брак зв’язків між чинниками і результативними ознаками, описують виявлені зв’язки і дістають відповідні кількісні характеристики:

—середню (середню арифметичну);

—відхилення від середньої (середнє квадратичне відхилення);

—коефіцієнт варіації;

—коефіцієнт кореляції, кореляційне відношення;

—коефіцієнт спряженості (сполученості) Пірсона, Чупрова та ін.

Середня арифметична () — це частка від ділення суми всіх варіантів на їхню кількість. Середню арифметичну визначають за формулою

,

де х₁, х₂, ..., х_n — варіанти (відповіді); — сума варіантів (відповідей); n — кількість варіантів (відповідей).

Показник середньої арифметичної нескладний за змістом, властивостями і способами одержання.

У буденному житті часто використовуються такі середні арифметичні, як середній вік, середня заробітна плата, середня продуктивність праці, середній рівень виконання норм тощо.

Для якісних ознак (стать, сімейний стан тощо) зазвичай установлюють частку ознаки у вибірковій сукупності.

Середнє квадратичне (стандартне) відхилення s — це корінь квадратний із середнього квадрата відхилень окремих значень ознаки від середньої арифметичної:

,

де х — варіанти (відповіді); — середня арифметична; n — кількість варіантів (відповідей).

Величину називають дисперсією. Вона характеризує абсолютну величину варіації рівнів ознаки, яка вивчається.

Середня арифметична не дає повного уявлення про сукупність. Наприклад, у двох сукупностях з однаковим середнім арифметичним розходженням між максимальним і мінімальним значеннями ознаки можуть бути різними. Тому середню арифметичну величину слід доповнювати середнім квадратичним (стандартним) відхиленням. Воно показує, наскільки в середньому кожний варіант (відповідь) відхиляється від середньої арифметичної. Наприклад, наскільки рівень виконання норми виробітку кожним працівником бригади відхиляється від середнього показника в цілому по бригаді.

Середнє квадратичне відхилення подають у тих самих одиницях вимірювання, що й середнє арифметичне.

Коефіцієнт варіації V — це відношення середнього квадратичного відхилення s до середньої арифметичної . Цей показник визначається у відсотках.

.

Якщо в аналізі даних таблиці коефіцієнти ознак перевищуватимуть 50%, це означатиме, що ці ознаки мають найбільший розмах коливань, тобто вони більш розвинені.

Середні величини статистичного ряду, упорядкованого за допомогою групувань, визначають з урахуванням ваги груп, тобто їхньої кількості або частот.

Середня зважена, чи зважена середня арифметична згрупованого ряду, дорівнює сумі добутків кожної варіанти на її частоту (чисельність), поділену на суму частот.

,

де х₁, х₂, х₃, ..., х_n — варіанти; р₁, р₂, р₃, ..., р_n — частоти варіантів; Sхр— сума добутків варіантів, помножених на їхню частоту; Sр — сума частот.

Середні зважені величини використовують як різні індекси, що дають змогу класифікувати, вимірювати й порівнювати соціальні характеристики.

Індекс І розраховують як суму добутків кожного значення ознаки та її частки, поділену на добуток максимального значення ознаки і суми часток.

.

У процесі опрацювання й аналізу первинної соціологічної інформації інтегральної шкали індекси є показниками інтенсивності вияву ознаки чи рівня розвитку процесу, що визначаються за певною шкалою.

Середнє квадратичне відхилення для дискретних варіаційних рядів розраховують за формулою

.

Кореляційна залежність — це взаємозв’язок між двома ознаками, який полягає в тім, що залежно від змін однієї ознаки змінюється середня величина значень інших ознак. На відміну від функціональної залежності тут в окремих випадках під час обчислення значення одної ознаки інші ознаки набувають різних значень.

У процесі вивчення статистичних зв’язків соціолог натрапляє на різні співвідношення між фактором і результативною ознакою. Однак дуже рідко можна виділити причину, що цікавить дослідника, і наслідок, а також простежити їхню взаємодію в «чистому» вигляді.

В основі кореляційного аналізу лежить уявлення про тип, форму, щільність як властивості зв’язку. За типом кореляційні зв’язки можна поділити на прямі та зворотні. За прямого зв’язку зі збільшенням (зменшенням) значень однієї ознаки середні значення іншої також зростають (зменшуються). За зворотного зв’язку збільшення (зменшення) однієї ознаки зумовлює зменшення (збільшення) іншої.

Прикладом прямого кореляційного зв’язку може бути зв’язок між кваліфікацією працівника і якістю виконання ним роботи, зворотного — між кваліфікацією працівника і кількістю браку, який він допускає в роботі.

Важливим поняттям теорії кореляції є щільність зв’язку, під якою розуміють ступінь сполученості (зв’язаності) двох явищ, ознак, величин. Зв’язок є більш щільним у тому разі, коли кожному значенню однієї ознаки відповідають близькі значення іншої.

Тип, форму і щільність зв’язку виявляють за допомогою статистичних характеристик. Для кількісних показників — це коефіцієнт кореляції, коефіцієнт детермінації, кореляційне відношення, для якісних (стать, сімейний стан) — коефіцієнти сполученості Пірсона, Чупрова.

Коефіцієнти рангової кореляції r розраховують за коефіцієнтами Спірмена і Кенделла. Вони дають змогу виміряти залежність двох ознак виходячи з наявності чи браку функціональних зв’язків у двох рядах ознак виміряних за упорядкованими номінальними шкалами.

,

де d = i–k_i — різниця між парами рангів; l — кількість порівнюваних пар рангів.

Величина r може змінюватися від +1, коли два ряди ранжировано у прямому порядку, до –1 — у зворотному. Коли r дорівнює + 1 чи –1, існує функціональний (прямий чи зворотний) зв’язок.

За безладного розміщення рангів r дорівнює 0, що означає брак зв’язку.

Коефіцієнт рангової кореляції Кенделла використовують для вимірювання взаємозв’язку між якісними ознаками, що характеризують об’єкти того самого роду і ранжировані за однаковим критерієм. Для цього застосовують формулу

,

де F — різниця між загальною кількістю збігу та інверсій, тобто і

Коефіцієнт детермінації r² забезпечує оцінку щільності зв’язку, але він є лише частиною загальної зміни одного показника, що зумовлена зміною іншої змінної. Так, якщо дію багатьох інших факторів узяти за 100%, то величина r² показує частку тих змін, які в цьому явищі залежать від фактора, що вивчається.

Коефіцієнт відношення використовують за криволінійної форми зв’язку. Наприклад, якщо значення коефіцієнта кореляції невисоке чи близьке до 0, це не означає, що між фактором і результативною ознакою немає зв’язку або зв’язок надто слабкий. Між ними може спостерігатися криволінійна форма зв’язку, яку не може зафіксувати коефіцієнт кореляції.

Зв’язок уважають нещільним, коли кореляційне відношення більше за коефіцієнт кореляції.

Коефіцієнт взаємної сполученості розраховують для аналізу порівняння розподілу за двома ознаками. Для цього застосовують коефіцієнт спряженості Пірсона Р і конкордації W

,

де S — сума квадратичних відхилень сумарних значень рангів за рядком від середнього для всієї сукупності; R — кількість змінних; m — кількість рангових об’єктів.

Коефіцієнт конкордації (узгодження) визначають для оцінювання зв’язку між довільною кількістю рангових змінних.

Інтенсивний розвиток соціологічної науки потребує розширення методичного та інформаційного забезпечення соціологічних досліджень, а насамперед створення інформаційного банку, який містить кілька підсистем. Ядро банку — підсистема архіву даних емпіричних соціологічних досліджень, основне призначення якого — забезпечувати повторний і порівняльний аналіз соціологічної інформації. В архіві мають бути масиви вихідних даних, тобто певної неопрацьованої соціологічної інформації.

Зберігання результатів дослідження в такому вигляді, а не в формі табуляграм, графіків, дає можливість здобути будь-яку потенційно закладену в це дослідження інформацію. У банку зібрано інформацію і про те, як ці дані було отримано, коли і де проводилося дослідження, якими методами збиралася інформація, як будувалася вибірка тощо. Ці відомості фіксуються в паспорті соціологічного дослідження, який обов’язково заповнюється для кожного дослідження і зберігається в архіві.

Однією з підсистем інформаційного банку є традиційні інформаційні матеріали — інформація вітчизняних і зарубіжних соціологічних центрів, бібліографічна інформація, відомості про вчених-соціологів тощо.