Соціологія

§ 40. Соціальне програмування та прогнозування в управлінні

Управління соціальним розвитком організації має ґрунтуватися на соціальному проектуванні, нормуванні, соціальному прогнозуванні, моделюванні, програмуванні. Отже, основним документом має бути не план, а програма соціального розвитку — докладний виклад основних завдань і цілей діяльності організації, окремих її структур і членів. Розробка такої програми розпочинається з аналізу вихідної ситуації.

Наступним етапом є визначення перспективи. Цей процес ґрунтується на порівнянні нормативної та прогнозної моделей явища, яке вивчається. Спочатку визначають можливі варіанти розвитку досліджуваної соціальної системи, а також соціальні наслідки практичних управлінських заходів.

Наприклад, у результаті вивчення даних соціального паспорта підприємства виявилася тенденція плинності деяких категорій висококваліфікованих працівників. Слід чітко з’ясувати, як може змінитися ця тенденція в майбутньому із соціальною переорієнтацією виробництва, появою комерційних структур, ринку робочої сили, що може зробити саме підприємство.

Для того щоб правильно вибрати напрям соціального розвитку організації (подолання соціальної апатії працівників, поліпшення виконання службових обов’язків, посилення соціального контролю, оздоровлення соціально-психологічного клімату, згуртування колективу, удосконалення стилю керівництва, підвищення змістовності праці, оптимізація соціальної структури, забезпечення трудової мотивації робітників тощо), потрібно побудувати нормативну модель. Можна при цьому орієнтуватися на інші споріднені організації, тобто на усереднені стандарти (розмір заробітної плати, забезпечення комунальними послугами, різними соціальними благами тощо) або на максимально чи мінімально можливі залежно від наявних коштів.

Кожний із цих варіантів є певною перспективою соціального розвитку організації і може сприйматися як нормативна модель. Порівняння того, що хочеться мати через певний час, з реальним розвитком соціальних процесів у майбутньому сприятиме правильному вибору рішення.

Для складання системи практичних заходів і контролю за їх реалізацією, що є наступним етапом розробки програми соціального розвитку, слід розробити «дерево управлінських рішень». Для цього визначають якомога повніший перелік заходів, нововведень, аналізують їхній взаємозв’язок і вплив (позитивний, негативний) на ситуацію, яка досліджується.

Науково обґрунтованим способом запровадження практичних заходів є соціальне проектування.

Далі йдуть стадії перевірки й оцінки роботи. Одним із засобів перевірки нововведень, що пропонуються, є експеримент, який можна трактувати в цьому разі як практичне використання новацій в обмеженому масштабі з метою виявлення можливості широкого запровадження таких.

Призначення експерименту полягає в отриманні такої інформації про якості запропонованої новації, котру неможливо отримати попереднім прогнозуванням.

У соціологічному вивченні системи управління особливе місце посідає соціальне прогнозування як конкретне уявлення, передбачення, судження про подію, стан соціального об’єкта в майбутньому. Його не слід плутати із соціальним плануванням. Назвемо такі особливості соціального прогнозування:

  • формулювання мети соціального прогнозування порівняно з плануванням має загальніший і абстрактніший характер. Мета соціального прогнозування — на основі аналізу стану і поведінки соціальної системи в минулому, а також вивчення тенденції зміни чинників, що впливають на неї, визначити кількісні та якісні параметри її розвитку в перспективі, розкрити зміст ситуації, в яку потрапить система;
  • соціальне прогнозування на відміну від планування забезпечує лише інформацію для обґрунтування рішень і вибору методів планування, указує на можливі шляхи розвитку в майбутньому, а соціальне планування визначає, який із цих шляхів вибирає су-
    спільство.
  • план містить уже готові рішення і є директивним документом, що визначає їхній зміст, період проведення, відповідальних осіб, потрібні для цього кошти тощо. Прогноз як наукове знання про майбутній стан соціальних процесів і явищ має ймовірнісний характер, план — однозначна варіантна модель.

Розрізняють різні види соціального прогнозування.

За проблемно-цільовим критерієм соціальне прогнозування поділяється на пошукове й нормативне. Пошукове соціальне прогнозування полягає у визначенні ймовірнісного стану об’єкта управління в майбутньому на основі аналізу особливостей його розвитку в минулому. Нормативне прогнозування — це визначення засобів для досягнення бажаного стану об’єкта чи заданої мети.

За критерієм часу соціальне прогнозування поділяється на оперативне, короткотермінове і довготермінове.

Соціальне прогнозування використовує такий специфічний метод, як експертне опитування — соціальна експериза. Експертне опитування належить до якісних методів соціального прогнозування. Воно ґрунтується на логічному аналізі, проводиться за загальними принципами, має на меті виявлення довготермінових проблем і визначення способів їх розв’язання.

Для характеристики об’єкта управління соціальна експертиза здійснюється відповідно до досвіду експерта, знань про особливості функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта. Інформація при цьому збирається проведенням безпосередніх з допомогою преси чи поштового зв’язку спеціалізованих експертних опитувань населення.

Процес соціальної експертизи включає такі процедури:

  • підбір експертів та оцінка їх компетентності;
  • розробка анкет для опитування експертів;
  • отримання інформації від експертів (експертний висновок);
  • оцінка узгодженості думок експертів;
  • оцінка вірогідності результатів;
  • складання програми для опрацювання експертних висновків.

Для прогнозування соціального прогресу на десятки років наперед ученими використовуються досконаліші науково-організаційні методи отримання експертних оцінок. Серед них, зокрема, дуже популярний метод Дельфі. Він передбачає складну процедуру отримання й математичного опрацювання відповідей. Прогнозування цим методом ґрунтується на дослідженні об’єкта й об’єктивних знаннях про нього з урахуванням суб’єктивних поглядів та думок експертів. За допомогою Дельфі-методу виявляється, яке судження опитуваних з того чи того питання переважає. При цьому велику роль відіграють інтуїція та досвід експертів, а тому цей метод не завжди є безпомилковим. З огляду на це Дельфі-метод доцільніше використовувати в простих випадках — складання короткотермінових прогнозів, передбачення локальних подій тощо. Проте його використання (на додаток до інших методів) для довготермінового, комплексного, глобального передбачення підвищує надійність прогнозів.

Щоправда, метод експертного опитування досить складний. Він потребує великих витрат часу на кожному з етапів його організації, високої кваліфікації експертів, базується на інтуїції і суб’єктивних судженнях опитуваних, а отже, не забезпечує належної точності. Тому в соціальному прогнозуванні часто користуються кількісними методами моделювання. Залежно від математичної техніки, що на ній вони ґрунтуються, ці методи поділяються на:

  • екстраполяційні (трендові). Екстраполяція — один з найважливіших методів сучасного прогнозування, що полягає в перенесенні висновків, одержаних у результаті вивчення однієї частини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, на інший час. Це багатомірний метод математичної статистики, що застосовується зазвичай для виміру взаємозалежностей між ознаками соціальних об’єктів і класифікації ознак з урахуванням цих залежностей;
  • факторні (аналітичні). Фактор — рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому процесі, явищі;
  • евристичні —сукупність логічних прийомів і способів розумового мислення, у тім числі імітаційні та ігрові моделі. Ці методи є предметом вивчення інших наукових дисциплін.

Отже, соціальне прогнозування ґрунтується на опануванні об’єктивних закономірностей науково-технічного і соціального прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, мотивування й оптимізації перспективних рішень.

Вітчизняний досвід соціального прогнозування свідчить, що спрогнозувати розвиток соціальних процесів на 5—10 і більше років наперед дуже важко. За радянських часів було велике бажання визначити майбутні горизонти розвитку окремих соціальних процесів, а також суспільства в цілому.

Для цього використовувались усі можливі методи — від гарячкових пошуків відповідей у теорії марксизму-ленінізму до маніпуляцій статистичними даними. Саме тоді народився афоризм: «Є брехня, є велика брехня і є статистика». Але прогнози, що ґрунтуються на брехні, нічим іншим, крім брехні, бути не можуть. Саме через це керівництво КПРС так і не помітило початку розвитку в суспільстві багатьох негативних соціальних процесів, а в кінцевому підсумку втратило владу.

Недостатня ефективність радянського соціального прогнозування полягала не тільки в тім, що воно базувалося в основному на умоглядних постулатах, на самому лише бажанні досягти чогось ліпшого. Найстрашнішим недоліком був брак комплексності в прогнозуванні соціальних змін. Багато соціальних прогнозів робилося ізольовано від процесів, що відбувалися в політиці, економіці, духовному світі людини; офіційна статистика охоплювала лише певні історичні проміжки часу, що не давало змоги застосовувати складні методи екстраполяції, спотворювало реальність.