Соціологія
§ 15. Соціальна мобільність — форма відтворювання соціальної структури суспільства
Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів — переміщення з одних суспільних прошарків, груп до інших — соціальне переміщення; просування на позиції з вищими престижем, доходами і владою — соціальне просування; перехід на нижчі ієрархічні позиції — соціальна деградація.
Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П. Сорокіним на позначення явища переміщення індивіда в соціальному просторі.
Соціальний простір — поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об’єктів у тому чи тому їх взаємному розташуванні.
Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає переміщення людей на тому самому соціальному рівні, без зміни статусу або зі зміною на інший, еквівалентний попередньому статусу. Наприклад, учений професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту саму посаду професора. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору—донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь — це зміна соціального стану чи статусу від одного покоління до другого (від батька до сина).
Існує так звана надумана мобільність, що означає зміни в статусі, за яких фактичних змін у престижі, доходах та інших соціальних ознаках не відбувається. Наприклад, нова назва професії, підрозділу, в якому працює індивід, тощо.
Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися від статусу до статусу, а точніше, від міри свободи такого пересування.
Залежно від міри свободи переходу з однієї страти до іншої суспільства поділяються на закриті, де забороняється такий перехід (рабовласницьке), відкриті, де дозволений такий перехід (капіталістичне з досить високим рівнем соціальної мобільності), та змішані, де перехід юридично заборонений, але на практиці цілком можливий (феодальне).
Соціологи виокремлюють два типи нерівності. Нерівність щодо позицій (доходів, престижності, освіти, влади) називається нерівністю у сфері стратифікації, а нерівність щодо можливостей досягнення позицій — нерівністю у сфері мобільності. У кастовому суспільстві можливості для мобільності мінімальні, бо людям заборонено пересуватися з однієї касти в іншу. У класовому суспільстві бар’єри для мобільності зняті, але існує велика нерівність щодо можливостей мобільності. Так, шанси потрапити до престижного вузу в дитини багатих чи впливових батьків набагато більші ніж у дитини із пересічної сім’ї.
Аналізуючи соціальну мобільність, соціологи вивчають кількість і розміри класів, страт і статусних груп, швидкість пересування індивідів з однієї групи в іншу, види та масштаби власності, що належить індивіду, вид його діяльності, статуси, які він має, розподіл влади між окремими статусними групами тощо. Індивіди й цілі групи постійно пересуваються як по вертикалі, так і по горизонталі соціальної структури суспільства.
Пересування груп по вертикалі відбувається під час структурної перебудови, коли виникають нові престижні професії, соціальні статуси; за економічних криз, коли з’являються нерентабельні підприємства, навіть галузі виробництва, а також за зміни політики, ціннісно-нормативної орієнтації. За таких умов пересування, як правило, відбувається одночасно в усіх основних сферах: економічній, політичній і соціальній.
Якщо суспільство стабільне, то в ньому відбуваються вертикальні пересування лише окремих індивідів. За такого пересування індивід змушений змінювати соціально-професійну групу, бо професій, які мають свою вертикальну структуру, дуже мало. Зміна індивідом одної професії на іншу називається професійною мобільністю.
Вертикальні пересування індивідів завжди цікавили соціологів. П. Сорокін сформулював основні принципи такого пересування. Він писав, що немає такого суспільства, в якому б страти не допускали жодного пересування. Воно відбувається навіть у кастовій системі. Але немає й таких суспільств, де б оці переміщення відбувалися б цілком вільно. У кожному суспільстві така «перепустка» регулюється соціальними інститутами. Вони перевіряють кожного кандидата на доцільність переміщення, на відповідність його нормам і принципам тієї страти, куди він переходить. Соціальні інститути, за словами П. Сорокіна, є «соціальними ліфтами», які переміщують індивідів з однієї страти до іншої. Так, інститут політики не тільки формує свідомість мас, але дає змогу найбільш політично свідомим перейти на вищі щаблі соціальної ієрархії й посісти керівні посади.
Проте однієї рушійної сили соціального інституту для пересування по вертикалі недостатньо. Необхідно закріпитися на верхній сходинці, адаптуватися до нового соціально-культурного середовища, засвоїти нові норми, нові зразки поведінки, а це, як стверджують учені, потребує великого психологічного напруження, що супроводжується неврозами, утратою віри в себе, формуванням комплексу неповноцінності. Людина, відірвавшись від «своєї» страти, не може знайти себе в іншій. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальністю. Маргінальність, за Р.Е.Парком, — таке становище індивіда чи групи, коли вони посідають межову позицію в прошарку, класі, суспільстві, а тому не повністю інтегровані в дане соціальне утворення. Ці особи мають певну ідентифікацію з кожною з межових страт. Маргінал, маргінальна особистість, перебуває на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей тощо, які суперечать одна одній; маргінал втратив колишній статус і не адаптувався до нового соціально-культурного середовища. У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села в пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).
Такі межові, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки, називаються маргінальними.
Українськими вченими доведено, що трансформація економічної та соціальної сфер, яка відбувається під впливом різноманітних за походженням чинників, створює умови для значних змін у напрямках і кількісних показниках соціальної мобільності. На думку Є. Головахи, Н. Паніної, зафіксовані на сучасному етапі трансформації суспільства напрямки та інтенсивність соціальної мобільності є ознаками як меж нерівності в суспільстві, так і міри доступності для представників різних верств населення привабливих позицій у соціальній структурі.