Політологія

Влада як соціальне явище. Концепції влади

Історія політичної думки засвідчує одвічне прагнення людства знайти відповіді на питання, які найбільше впливали на розвиток суспільства. Серед таких питань тема влади, і політичної влади зокрема, має ключове значення. Від античних часів і до наших днів ця тема є об´єктом уваги визначних мислителів, державних діячів і політиків, громадян різних держав.

Влада завжди була і залишається заповітною мрією різних політичних сил та їхніх лідерів. Уся історія людства пов´язана з боротьбою за владу, з домаганням влади, з прагненням впливати на владу.

Мислителі стародавнього світу, середньовіччя, нового й новітнього часу відзначали безперервну боротьбу різних соціальних груп за владу як засіб задоволення своїх власних інтересів. Водночас у розумінні сутності політичної влади важливим було трактування її як механізму вирішення спільних справ. Так, німецький філософ Г. Геґель, характеризуючи державу як інституцію організованої політичної влади, зауважував, що держава є виразником усезагальних інтересів.

Значний вплив на розвиток політичної думки і суспільних відносин протягом тривалого періоду справляла марксистська концепція, суть якої полягає в тому, що розвиток економіки, виробництва з відповідною структурою суспільства розглядався як основа політичної та духовної історії людства, яка з часу розпаду первісного общинного землеволодіння була історією класової боротьби між пригнобленими та експлуататорами, підкореними і панівними класами. У такому суспільстві влада має класовий характер, вона зумовлена майновими відносинами, а змістом соціальної влади є відносини панування та підпорядкування. Держава, за марксистською концепцією, відіграє головну роль у системі забезпечення соціальної влади.

Однак, як показав досвід держав, які дотримувалися марксистської моделі суспільного розвитку, абсолютизація класової боротьби блокує конструктивні функції держави, відкидає можливість функціонування її як правової держави, унеможливлює формування громадянського суспільства, а отже, і суспільного прогресу в цілому.

Визначальний вплив на формування концептуальних трактувань влади в західній політології 20 ст. мали ідеї німецького соціолога М. Вебера. Розвиток суспільства, за Вебером, — це постійна боротьба, зіткнення як індивідуальних, так і групових інтересів. Реалізація соціальних інтересів значною мірою залежить від влади, яку Вебер визначав як можливість індивіда здійснювати свою волю всупереч опорові інших. Він характеризував владу і як панування, що дає право одним керувати іншими, від яких вимагається покора та підпорядкування.

Функціонування влади — одне з найважливіших завдань будь-якого суспільства, умова його життєдіяльності. У розвитку людства владні відносини пройшли шлях від влади ритуалів, звичаїв і традицій первісного суспільства до влади законів, моральних норм і принципів сучасного суспільного життя, а уявлення про владу трансформувалися від спрощеного розуміння її як прояву волі людини, наділеної певними повноваженнями, до сучасних складних концепцій і теорій влади.

Розмаїття підходів дослідників до влади як соціального явища знайшло своє відображення в основних концепціях влади. У західній політології привертають до себе увагу такі концепції: телеологічна, біхевіористська, психологічна, системна, реляціоністська, інструменталістська, структурно-функціональна та ін.

Телеологічна концепція (від грец. zeXos (reXws) — мета) розглядає владу як засіб досягнення певної мети, певних результатів. Один із прихильників цієї концепції Б. Рассел вважає, що владу можна визначити як реалізацію намічених цілей. Тут використовується широке розуміння влади, яке поширюється не тільки на відносини між людьми, а й на взаємодію людини з природою.

Біхевіористські концепції (від англ. eehavior — поведінка) розглядають владу як особливий тип поведінки людей, коли одні домінують (панують) над іншими, а інші підпорядковуються їм. Влада зводиться до взаємодії людей, базується на можливості зміни поведінки індивідів. Влада розглядається як першопричина, як детермінанта дії особи. Звідси і висновок про необхідність контролю, здійснення впливу на поведінку людей. Так, американський дослідник Б. Скіннер розглядав людину як пасивний об´єкт, не здатний до ініціативи, зате з природними задатками підпорядковуватися. Він обґрунтував необхідність цілеспрямовано впливати на людей для одержання бажаної зміни їхньої поведінки. Ці ідеї було використано в деяких урядових програмах, спрямованих на зміну поведінки людей, включаючи і сферу політичних відносин.

У рамках біхевіоризму є кілька трактувань влади.

  1. "Силова модель" характеризує владу як "волю до влади".
  2. "Ринкова модель" розглядає владу як атрибут ринкових відносин, що функціонує за правилами ринку (попит, пропозиція, конкуренція).
  3. "Ігрова модель" представляє владу як змагання учасників, де успіх залежить від їхніх здібностей, сили, вміння перевтілюватися тощо.

Визначними представниками біхевіоризму є Ч. Мерріам, Г. Лассуелл, Дж. Кетлін, Ж. Бюрдо та інші.

Психологічна інтерпретація влади (3. Фройд, Е. Фромм та їхні послідовники) вбачають першопричину владних відносин у сфері свідомості й підсвідомості людей, розглядають владу як взаємодію людей, як прагнення влади одних і підлеглість інших, досліджують суб´єктивну мотивацію поведінки індивідів у реальних умовах суспільного життя. У деяких аспектах психологічні інтерпретації близькі до біхевіористських трактувань влади.

Системне трактування влади базується на пріоритеті політичної системи та її впливу на політику. На відміну від біхевіористських та психологічних підходів, які продукують відносини влади від індивіда, тут витоки влади вбачають у функціонуванні політичної системи. Влада характеризується як здатність системи забезпечувати її елементами прийнятих зобов´язань, які спрямовані на реалізацію колективних цілей. Вплив політичної системи охоплює всі рівні та структурні складові суспільства. На макрорівні влада є атрибутом системи, способом її організації, засобом приймання рішень і розподілу цінностей (Т. Парсонс, Д. Істон). На мезорівні (рівні таких формувань, як сім´я, виробничі групи, організації тощо) влада реалізує функції взаємодії, координації з підсистемами суспільства, функціонує як спілкування, що дає змогу регулювати групові конфлікти й забезпечувати інтеграцію суспільства (М. Крозьє, К. Дойч, Н. Луман). На мікрорівні влада розглядається як взаємодія індивідів у рамках відповідної специфічної системи, де дії людини є визначальними (Т. Кларк, М. Роджерс).

Як бачимо, системне трактування влади прагне узгодити діяльність усіх структурних елементів системи через виконання владою функцій взаємодії, координації та управління соціальними процесами, а це надає цій концепції рис конструктивності і перспективності в політичному житті.

Реляціоністські трактування влади (від лат. relatio — донесення; франц. relation — відношення) представляють владу як відносини між партнерами, один з яких завдяки впливові на іншого може змінювати поведінку останнього. Влада тут виступає як взаємодія суб´єкта й об´єкта, де суб´єкт за допомогою певних засобів контролює поведінку об´єкта. Використовуються три варіанти відносин між об´єктом і суб´єктом влади.

  1. Концепція "опору" (силова) акцентує увагу на класифіка-ції різних форм і ступенів опору владі з боку об´єкта і відповід-ного тиску з боку суб´єкта влади (Д. Картрайт, Дж. Френч, Б. Рейвен).
  2. Концепція "обміну ресурсами" представляє владу як функцію залежності індивіда від розподілу ресурсів. Нерівність розподілу ресурсів формує відповідний тип владних відносин. Через обмін і контроль за ресурсами здійснюється функціонування влади (П. Блау, D. Хіксон, К. Хайнінгс).
  3. Концепція "розподілу зон впливу" трактує владу як процес постійного обміну ролями між учасниками соціальних відносин, і це дає їм змогу реалізувати бажану модель взаємин (Д. Ронг).

Багато ідей реляціоністських концепцій влади використовуються і в інших концепціях, зокрема в таких, як інструменталістська та структуралістська (структурно-функціональна).

Інструменталістська концепція влади тлумачить владу як використання певних інструментів і засобів, до яких відносять насильство, примус, багатство, знання тощо. На думку американського дослідника О. Тоффлера, сенс боротьби, що відбувається в сучасному суспільстві, полягає в прагненні контролю за знаннями, інформацією та інтелектуальними ресурсами.

Структурно-функціональна концепція характеризує владу як особливий вид відносин між керівниками і підлеглими, які визначаються ієрархічною будовою суспільства й диференціацією управлінських і виконавських соціальних ролей. Для функціонування політичної системи необхідне чітке виконання кожною особою встановлених соціальних ролей.

Попри розмаїття підходів до означення влади як соціального явища більшість сучасних дослідників характеризують владу як одне з фундаментальних начал суспільства, його першооснову. Влада і владні відносини наявні скрізь, де є соціальні об´єднання людей, у всіх сферах суспільного життя — економічній, політичній, духовній, сімейній тощо. Виділяють і різні рівні вияву влади. Так, на рівні суспільства в цілому влада охоплює найскладніші соціальні й політичні відносини: влада на публічному (асоціативному) рівні регламентує діяльність колективів і відносини в них (громадські організації, спілки, виробничі колективи); влада є важливим атрибутом соціальних відносин і для рівня особистісного, приватного життя, функціонування малих соціальних груп.

У суспільному житті влада обумовлюється необхідністю регулювати різноманітні й суперечливі соціальні інтереси суб´єктів, узгоджувати й регламентувати взаємовідносини, починаючи від індивідуальних, групових і аж до загальнодержавних.

Отже, в основі влади і владних відносин — соціальні інтереси громадян, певних страт, соціальних класів. Соціальні інтереси — це об´єктивно зумовлені мотиви діяльності соціальних суб´єктів, які складаються з усвідомлення власних потреб і з´ясування умов та засобів задоволення їх. Прагнення реалізувати соціальні інтереси спонукає учасників використовувати різноманітні засоби і ресурси, створювати відповідні умови життєдіяльності та соціальні відносини.

На рівні індивіда прагнення влади зумовлено цілим комплексом життєво необхідних матеріальних і духовних інтересів та потреб, серед яких — потреби свободи, самореалізації, самоствердження тощо.

Багатогранність влади як соціального явища виявляється і в підходах до визначення цього поняття. У літературі можна знайти характеристику влади як особливого типу відносин між людьми — відносин панування та підпорядкування; як здатність до цілеспрямованої діяльності; як особливий психічний акт (прагнення влади, панування); як спосіб регулювання групової поведінки та соціального управління тощо.

Визначення сутності політичної влади пов´язане із загально-соціологічним трактуванням влади як соціального явища. Більшість дослідників віддають перевагу визначенню влади як реальної здатності соціального суб´єкта здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства тощо.

Таке трактування влади включає в себе як необхідні складові відносини примусу, підпорядкування об´єкта волі носія влади, а також утвердження права на такий примус, на використання сили. Ж.-Ж. Руссо слушно зауважив: "Найсильніший ніколи не буває достатньо сильним, щоб бути постійно господарем, якщо тільки він не перетворює свою силу на право, а покору — на обов´язок".

Влада і владні відносини є складними, двосторонніми чи багатосторонніми асиметричними взаєминами між учасниками — суб´єктом і об´єктом влади. Необхідною умовою реалізації влади є досягнення підлеглості об´єкта впливові суб´єкта.

Суб´єкт влади є активним, спрямовуючим началом у владних відносинах, він є носієм влади і впливає на поведінку об´єкта наявними у нього засобами для реалізації своїх інтересів. Суб´єктом може бути індивід, політична еліта, соціальні страти, класи, нації, держави і навіть світове співтовариство (ООН, ЮНЕСКО).

Об´єктом влади є учасник (учасники) владних відносин, на якого спрямовується вплив суб´єкта, що прагне за допомогою різноманітних засобів підпорядкувати собі об´єкт впливу.

Об´єкт і суб´єкт влади перебувають у тісному взаємозв´язку, під впливом різних об´єктивних і суб´єктивних чинників, серед яких матеріальні, соціально-культурні, політико-правові, мотиваційні та ін.

Зміст політичного життя суспільства визначається характером суб´єктно-об´єктних відносин, які розгортаються на функціональному рівні, в опосередкованій чи безпосередній участі й залежать від сприйняття дій суб´єкта об´єктом. Це сприйняття може проявлятись у формі схвалення, байдужості чи заперечення з відповідними наслідками, які необхідно врахувати суб´єктові влади.