Політологія
Основні напрями досліджень політичної науки країн Заходу
На західну політичну науку значний вплив справили загальносвітові процеси. Існування протягом більш як 70 років Радянського Союзу, який вважався "імперією зла", спричинило цілий напрям у політичній науці — радянологію. Після розпаду СРСР відбуваються зміни в об´єкті дослідження. Західні політологи аналізують можливі шляхи розвитку молодих незалежних держав, які раніше входили до складу Радянського Союзу.
Величезне значення для формування й розвитку національних політологічних шкіл мають політико-культурні традиції. Становлення політології не було ізольованим процесом, воно зазнало істотного впливу традиційних наук — філософії, історії, юриспруденції. Велику роль у цій науці відіграють твори класиків соціально-політичної думки. Не випадково професор Наффілдського коледжу в Оксфорді Д. Міллер підкреслює, що в одній із сучасних інтерпретацій предметом політичної теорії є історія політичної думки, оскільки класичні теорії виявляються непоганим стартом для роздумів про сучасну політику. Й це справді так. Досить згадати, що багато вчених пов´язують народження політології як самостійної науки з виникненням філософської доктрини позитивізму, родоначальник якої О. Конт запропонував "звести політику в ранг наук, що ґрунтуються на спостереженні".
Важливим етапом розвитку західної політології (особливо у США) було утвердження в ній біхевіоризму як специфічного методу дослідження політичного життя. Головним об´єктом уваги стала політична поведінка людей. Цей метод панував у політичній науці Заходу понад 30 років, аж до 60-х років 20 ст. Взагалі, стосовно розвитку західної політології до середини 70-х років слід підкреслити, що її методологічною основою були різноманітні модифікації позитивізму — біхевіоризм і постбіхевіоризм, структурний функціоналізм, технократизм та ін.
У середині 70-х років у суспільному житті Заходу відбуваються суттєві зміни. Відомий американський учений Д. Белл писав, що для того часу характерні повстання проти авторитетів, експериментаторство в моралі, становлення більш відкритого стилю життя. Представники різних течій суспільно-політичної думки заговорили про кризу демократії, некерованість державно-політичних інститутів.
Реакцією на всі ці явища стала реідеологізація. Мислителі, які раніше проголошували "кінець ідеології" (Р. Арон, Д. Белл та ін.), тепер визнають безпідставність погляду на політику як на сферу, вільну від ціннісних орієнтацій. Водночас підкреслюється марність тотального заперечення існуючих інститутів і необхідність справжніх авторитетів. Питання про роль ідеології в політиці й сьогодні є одним із головних у політології західних країн.
Процес реідеологізації змусив західних політологів по-новому підійти до проблем держави. Раніше остання традиційно розглядалася як певна сила, що стабілізує соціальні суперечності. У нових підходах простежується думка про необхідність "урізати" деякі права держави: обмежити її втручання в економіку та соціальну сферу, розширити ринкову конкуренцію. У зв´язку з цим у політологічній науці розгорілася суперечка про співвідношення вільного ринку, бізнесу й демократії. Частина вчених (Ф. Хайєк, Д. Ешер та ін.) стверджувала можливість політичної демократії лише за наявності економіки, яка ґрунтується на принципах вільної конкуренції та вільного ринку. Інші (Ч. Ліндблом, Р. Даль) висловлювали думку про те, що приватна власність, конкуренція, ринок — умови неодмінні, але недостатні для існування демократії, оскільки повна реалізація відносин вільного ринку без втручання держави може призвести до посилення економічної могутності окремих осіб чи груп. А це, в свою чергу, призведе до політичної нестабільності.
Ще одна проблема, яка опинилася з другої половини 70-х років у центрі уваги західних політологів, — бюрократизація демократичних інститутів. Демократія, як підкреслював іще М. Вебер, завжди вступає в конфлікт із бюрократією. Але під прикриттям секретності ця остання може протидіяти спробам виборних органів одержати ту чи ту інформацію. Таким чином, бюрократизм дедалі більше пронизує демократичні інститути, відвойовуючи одну позицію за іншою. Але, на думку професора Австралійського національного університету Е. Етціоні-Хейлві, між демократією й демократичною системою існує тісний взаємозв´язок, хоча й суперечливий і парадоксальний. З одного боку, зростаюча влада бюрократії справді є загрозою демократичній системі, а з іншого — сучасна демократична система не може існувати без більш-менш могутньої й незалежної бюрократії.
У контексті дослідження проблем держави, демократії та влади сучасна західна політологія велику увагу приділяє засобам масової інформації (ЗМІ). Суспільно-політичне життя переконує в тому, що вони перетворилися на важливий чинник цілеспрямованого формування ідейно-політичних орієнтацій і настановлень широких верств населення. Не випадково їх називають четвертою владою. На основі вивчення впливу ЗМІ на різні аудиторії, виявлення їх ролі в стабілізації суспільства виникли численні теорії комунікації.
Багато сучасних політологічних досліджень присвячено проблемам гуманізації суспільно-політичних наук. На зміну теорії технологічної людини прийшла концепція людини біологічної, котра аналізує "незмінну людську природу" як найважливіший чинник розвитку особистості.