Політологія
Основні джерела духовної культури
Для вивчення складних процесів духовно-політичного становлення наших предків можемо скористатися низкою джерел. Із найдавніших часів до нас дійшли стародавні міфи та легенди, в яких відображені відносини сивої давнини. Міфологія виконувала прогресивну функцію як найперша форма духовної культури протягом кількох тисяч років, принаймні від епохи виникнення родового ладу й до його розпаду та становлення класового суспільства.
Важливого значення в цьому плані набувають і рештки матеріальної культури, що доходять до нас з археологічних розкопок. Надзвичайно цінними є писемні джерела іноземних авторів, зокрема Гомера, Гесіода, Гекатея, Есхіла й особливо Геродота, який сам відвідав землі Північного Причорномор´я. Про пізніші суспільно-політичні процеси дізнаємося із праць візантійських авторів.
Перші паростки політичної думки, політико-правових уявлень у загальній системі суспільних стосунків сягають первісного ладу. Історично першою відомою формою суспільної свідомості була родова свідомість людини епохи формування кровнородових і родоплемінних стосунків. Усвідомлення індивідом своєї нерозривної "кровної" єдності з родом і самосвідомість роду як цілісного суб´єкта родоплемінних стосунків та суспільної виробничої діяльності були дуже важливими чинниками закріплення, функціонування й розвитку родових зв´язків.
У суспільній свідомості важливе місце належало поглядам, звичаям, традиціям, які регулювали владно-політичні стосунки. Уже на ранніх етапах формувалися порівняно міцні й тривалі стосунки у родоплемінних об´єднаннях: підлеглість, залежність, повага; встановлювалися певні межі людської діяльності. Потреба задовольнити свої інтереси, а також безсилля перед природою підштовхнули людину до колективних дій, чим закладався фундамент суто людських прихильностей і почуттів до роду, батьків, друзів, а поступово — подружньої любові, формування високої поваги до народу, батьківщини. Отже, первинні форми публічно-політичної влади були породжені природно-об´єктивними умовами суспільного розвитку.
Суспільно-політичні погляди прадавніх жителів українських земель, як і інших стародавніх цивілізацій, мали релігійно-міфологічний характер, що дістало свій вияв у язичництві. Останнє, як зазначає Я.С. Боровський, становить величезний комплекс первісних вірувань, поглядів і обрядів, витворених протягом багатьох століть.
На стадії родового ладу вірування людини не були релігією в сучасному розумінні — як система принципів, ідей, декларацій, поглядів. Початкові вірування, як зазначив митрополит Іларіон, найчастіше пов´язувалися з життям, із природою довкілля, бо це диктувалося господарським побутом. Ці вірування натуралістичні, побудовані на природі. Первісна віра була практична, домова, господарська, необхідна людині на кожному кроці, бо була міцно пов´язана з її працею.
Віруваннями первісної доби до певної міри виступали і зводи законів, які були політичним, соціальним і культурним виявом способу тогочасного життя. За таких умов людина оцінювалася не за її словами, думками та почуттями, а за вчинками й поведінкою. Тож не випадково, що багато з тих вірувань виявилися досить стійкими, живучими, дійшли до наших днів і справляють чималий вплив на розвиток національної свідомості.
У дохристиянській міфології склалася ціла система богів. У цій системі відображувалося бачення та сприйняття довкілля: неба, землі, води, рослин, тварин, суспільних явищ. Не маючи поняття про єдиного Бога, що створив увесь світ, первісна людина сповідувала многобожжя і в окремих частинах природи бачила її володарів, окремих богів.
Домінантною міфологічного світогляду була думка про божественне, неземне походження існуючої влади й порядку на землі, про земні відносини як частину космічного ладу, що регулюється божествами. Тому в суспільній свідомості поступово стверджувалася тотальна ідеологія божественного виникнення влади й панування певних політичних сил. Тут ми бачимо міцне поєднання міфологічно-релігійних, моральних і соціально-політичних уявлень.
Релігійно-міфологічний світогляд, різні культові символи й зображення несли в собі важливі елементи політико-правової думки й політичних відносин у родоплемінних та ранньо-державних суспільствах. Так, у найдавніших оповідях, чарівних казках герої проходять через страшні випробування, долають біль і страх, суперечки з різними чудовиськами. Казки, космогонічні легенди, а згодом билини були спрямовані на формування у молоді бойової відваги, витривалості в переборенні тяжких незгод. Вони вчили добра, чесності, високої любові до свого народу. "Тримайтесь, браття наші, плем´я за плем´я, рід за рід і бійтесь за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим, се ж би ми є русичі, славці богів наших", — пише автор "Велесової книги". Тож, мабуть, не випадково Маврикій Стратег, говорячи про звичаї слов´ян у 6—7 ст., зазначав, що племена слов´ян і антів близькі за своїм життям, за своїми правами, своєю любов´ю до волі, їх ніколи не можна схилити до рабства чи підкорення у своїй країні.
Глибокі, докорінні зрушення у правових відносинах, політичних структурах відбулися в період розпаду родоплемінного ладу й формування класових зв´язків. Майнове розшарування неминуче призводило й до суттєвих змін у структурі суспільства. Соціальна диференціація давньослов´янського суспільства сприяла зародженню державних структур і формуванню перших політичних напівдержавних об´єднань (типу примітивних імперій).