• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Філософія культури

Синтетичний розділ

"Людський вчинок є потенційний текст і його можна зрозуміти тільки в діалогічному контексті..."

(М. М. Бахтін)

Здійснивши поділ цілісності культури на тат універсальні модуси її буттєвості, як архетипно-традиційне, міфічне та символічне, ми перейдемо в цьому розділі до їх синтезування, умовно кажучи, в динамічному та статичному аспектах через концепти "діалог" і "текст".

Вибір певної синтетичної дослідницької конструкції, що уможливлює поєднання двох кіл проблем, передбачатиме апеляцію не стільки до "критицизму" (тобто раціоналістичного ідеалізму Канта й Фіхте), в якому синтез здійснювався через розділення на протилежності (теза — антитеза), скільки до синкретизму, в якому синтез представлений через нерозділеність на протилежності. Тому роз´яснення засновків культури й установлення ідентичності та реальності її констант передбачає розуміння культури як І внутрішньо діалогічної і текстуальної цілісності. Проблема культури як діалогу культур, осмислення етики діалогу та її культурних парадигм зумовлює звернення до проблеми порівняння як і підстави діалогічних взаємин та інтертекстуальності, що звільняє | від необхідності порівняння й навіть не припускає його (в сенсі контрастного зіставлення культури/іншої культури) й орієнтує на осмислення ідеї культури миру та проблем її вкорінення в ) сучасній реальності.

Суть діалогу або діалогічного дослідження полягає в тому, що "друга" сторона діалогу, культура минулого або просто культура "інша" виступають "на рівних", а не лише як матеріал, що підлягає і науковій обробці. Такий діалог, певна річ, іде на користь кожному з його учасників.

Зв´язки різних інстанцій (адресат, співрозмовник, суспільство, культура тощо), що розглядаються як суб´єкти діалогу, актуалізуються в поліфонічному просторі тексту. Причому поняття "інтертекстуальності", висловлюючись у термінах Р. Варта, "глибоко і перебудовуючи етіологічний пейзаж" культури, мало на меті радикальну трансформацію самого поняття тексту. Це поняття більше не розглядалося як замкнена, застигла єдність (однорідна монада), організована довкола єдиного однозначного смислу; воно фіксувало мозаїку розрізнення, багатоцільовий простір. Суб´єкт культури здобуває можливість бути прочитаним як текст. Концепт інтертекстуальності, що стає на місце інтерсуб´єктивності, приведений у критичну напругу поняттям діалогічності (функціонуванням текстів у ситуації діалогу з культурним контекстом, сучасним і попереднім), має бути розглянутий як принцип породження й динамізації тексту культури.