• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Філософія культури

Феноменолого-аналітичний розділ

“Культура належить до об´єктів і є феномен світу… Об´єкт культури є ним до тієй міри, до якої він є довговічний”

(Г. Арендт)

Переведемо погляд від ознаки та симптому до сутності, від морфологічної строкатості до осягнення фундаментальних констант культури.

Той, хто претендує на глобальне пояснення феномену культури, має наважитися здійснити попередній поділ широкої сфери, яку він собі привласнює. Адже задля того, щоби понятійно в мисленні відтворити цілісність культури (як і будь-яку іншу цілісну конкретність), необхідно, аби ця жива цілісність розділилася на абстрактні однопорядкові моменти й тим самим дала змогу зафіксувати себе в абстрактних визначеннях. Якщо феномен культури не витримує членування і його сутність полягає в неподільності цілого, то будь-який аналітичний підхід слід вважати засадничо помилковим. Тоді єдиний спосіб проникнути у простір культуротворення — звернення до інтуїції. Чималою є спокуса змиритися з тим, що інтуїція з властивою їй нестрогістю аналізу стане повновладною володаркою дослідження. Інтуїтивні судження, певна річ, мають позитивні властивості, бо передбачають знятий образ культурно-історичного процесу в усій його сукупності, підсумковий образ його внутрішніх нашарувань, особливе бачення динаміки культури й співвідношення між її різними епохами. За такого бачення всі епохи здатні немовби оживати, утискаючи одна одну на стиках. Проте відмова від формальних схем і, головне, від того, щоб довести своє "бачення" культури до прозорості тези й навіть до певної спрощеності (або суворішої організації, за концепцією Ю. Лотмана) через теоретичне осмислення й об´єктивування, веде також до певного догматизму.

Хоча культура як суща даність є щонайвищою цілісною єдністю, вона втім має істотно структурний характер, тобто, за висловом Г, Шпета, самий "дух" або культура — структурні. Й на підставі того, що кожна частина структури конкретна, чи не можна на початковому етапі її аналізу розкласти її на деякі (хоча й не відособлені, а такі, що взаємоперетинаються) специфічні порівнювані елементи? У цьому підручнику пропонується "розділити" цілісність культури, передусім, на такі універсальні модуси її буттєвості, як архетипно-традиційне, міфічне і символічне, для того, щоб потім їх синтезувати, умовно кажучи, в динамічному та статичному аспектах за допомоги концептів "діалог" і "текст". Без існування цих універсальних чинників і без урахування кінцевих, цільових причин (на відміну від причин рушійних, за арістотелівською термінологією), культура як складна телеологічно організована система прийшла б до самознищення. Щоб уникнути цього, будь-яка культура відтворює механізми саморегуляції та самокорекції, що передбачають і усувають небезпеку.