Історія української філософії
Дослідження з історії західної і світової філософій
У 90-ті роки XX ст. в Україні були започатковані дослідження з історії західної та азійської філософій, не пов´язані, як раніше, з російськими перекладами та інтерпретаціями. Однак за роки незалежної Української держави не вдалось суттєво поліпшити незадовільний стан цієї роботи: бракує добрих знавців текстів західних філософів (платоністів, перипатетиків, августиніанців, томістів, картезіанців та ін.), окремих періодів і шкіл західної філософської традиції. В. Гусєв зауважив: «Ми на сьогодні потребуємо серйозної оцінки реального стану нашої науки. Спитаймо, приміром, себе, чи є у нас серйозні дослідження, наукові школи, колективи вчених, які на належному науковому і професійному рівні досліджували б античну і середньовічну філософію, чи є у нас хто-небудь, хто може вважати себе фахівцем західної філософії Нового часу? А як у нас досліджують східну філософську традицію? І якщо бути серйозними, то мусимо визнати, що у багатьох цих сферах доводиться починати ледве не з нуля». Актуальною є проблема підготовки істориків філософії, які б поєднували загальні історико-філософські знання з вузькою спеціалізацією. Для цього на філософських факультетах необхідні спецкурси, присвячені окремим філософам, філософським школам, обговорення на семінарах текстів мовами оригіналів.
Деякі історики філософії у 90-ті роки XX ст. продовжували дослідження, розпочаті у 80-ті роки: дослідження філософії Арістотеля В. Омельянчиком, німецької класичної філософії М. Булатовим та Ю. Кушаковим, історії західної філософії В. Гусєвим та М. Мінаковим. Однак дотепер рідкісними є фундаментальні дослідження історії філософії Нового часу, які ґрунтуються на першоджерелах мовами оригіналів. Позитивним є заснування тематично зорієнтованих товариств (Паскальського, Кантівського тощо) з відповідними програмами наукових досліджень.
На основі знання оригінальних текстів були написані «Біля джерел філософської герменевтики (В. Дільтей і Е. Гуссерль)» (К., 1991) та «Феноменологічна концепція філософії Е. Гуссерля: критичний аналіз» (К., 2005) С. Кошарного, а також публікації А. Єрмоленка, присвячені дослідженню практичної філософії К.-О. Апеля та Ю. Габермаса.
Більше публікацій з історії західної та світової філософій написано на основі наявних історико-філософських досліджень: історико-філософські екскурси у тематичних дослідженнях, зокрема у підручниках з філософії та окремих її розділів; довідкові видання «Філософський енциклопедичний словник» (К., 2002), словник за редакцією В. Ярошовця «Історія філософії» (К., 2005).
У Київському університеті підготовлено підручник з історії філософії — «Історія філософії» (2002) за редакцією В. Ярошовця, який опублікував також власний підручник — «Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму» (2004). О. Александрова видала невеликий за обсягом, але добре структурований нарис «Філософія середніх віків та доби Відродження» (2002). Попри те, вищій школі не вистачає текстологічно зорієнтованих підручників з філософської медієвістики (галузь, що вивчає середньовіччя), які б розвивали навички праці з текстами-першоджерелами (переклад, інтерпретація, складання коментарів тощо), давали змогу з´ясувати особливості філософської лексики в церковнослов´янській та давньоукраїнській мовах, в середньовічній латині тощо. З огляду на такі потреби важливою є публікація «Латинсько-українського словника», укладеного В. Литвиновим, у якому автор прагнув урахувати особливості середньовічної латини та латинської лексики текстів професорів Києво-Могилянської академії.
Важливу роль у консолідації зусиль, спрямованих на дослідження східної (азійської) філософії, відіграють Сходознавчі читання А. Кримського та періодичні видання «Сходознавство», «Східний світ», авторами яких є Ю. Завгородній, який виявляє зацікавленість до історії філософського сходознавства в Україні, а також С. Капранов, В. Кіктенко, В. Карпенко та ін.