Історія української філософії
Проблеми самопізнання у творі Ісайї Копинського «Алфавіт духовний»
Спираючись на Біблію, твори східної патристики, братчики шукали відповіді на актуальні питання тогочасної дійсності. Тому підхід до осмислення джерел був вибірковим, їх інтерпретували відповідно до потреб часу, включали в контекст ідеологічного обґрунтування народно-визвольної боротьби, що відбувалася у формі боротьби за відродження і зміцнення руської віри. Тобто, прагнучи зберегти традиції, використовуючи старі ідейні форми, братчики наповнювали їх новим соціально-філософським змістом. Навіть на ранньому етапі розвитку братського руху, коли переважали давньоруські і східнопатристичні джерела, братчики переписували і видавали твори, у яких традиційні ідеї східної патристики були лише структурними елементами в системі їх бачення тієї чи іншої проблеми. У них було немало роздумів і міркувань, що тяжіли до реформаційної ідеології чи могли бути сприйняті як суголосні їй.
До таких творів належить «Алфавіт духовний» Ісайї Копинського, діяча Львівської, а потім і Київської братських шкіл, присвячений проблемі людини, піднесенню в ній морального, розумного і духовного начал. Одне з центральних місць у творі відведене проблемі самопізнання. Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність — те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. У зв´язку з цим перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу: минущому, суперечливому, тлінному світові, з яким вона пов´язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмертному духові, яким вона подібна до Бога. Автор надає перевагу другому шляху, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення блаженства не лише на небі, а й на землі. «Познавый бо кто истинно себе, позна Бога, и познавый Бога, позна себе, с Богом соединен єсть». Це знання Бога передбачає як пізнання людиною себе, так і попереднє пізнання зовнішньої природи.
Концепцію самопізнання автор розвинув у теорію «умного діяння», яка охоплює такі послідовні етапи, як моральне самовдосконалення, працю, що стає потребою і радістю, зречення світу тілесних речей, очищення і просвітлення розуму, самозаглиблення, пізнання Бога та поєднання з ним. І тоді, ще до воскресіння тіла, на землі людина воскресає душею, набуває божественної благодаті, досягає Царства Небесного. Бог «весь в тебе єсть, внутри тебе царство небесное, ты же его инамо ищещи, внутрь тебе пристосущное наслаждение, ты же о нем не разумешу». Це дуже близько й до «мысленного рая» ісихастів, і до того, про що згодом писав Сковорода.
Суголосна у поглядах з «Алфавітом духовним» книга українського письменника і мислителя Віталія з Дубна (? — прибл. 1640) «Діоптра».