• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія української філософії

Особливості первісного мислення

Автор теорії «пралогічного мислення», французький вчений-антрополог Люсьєн Леві-Брюль (1857—1939) вважав, що представники примітивних суспільств не здатні мислити логічно, вони нерефлексивно наслідують традиції. Первісне мислення колективне, в ньому відсутні індивідуальні зусилля та досвід. Інший погляд на цю проблему представив його співвітчизник Клод Леві-Строс (нар. 1908) у книзі «Первісне мислення» (1962), який поєднав філософську рефлексію, етнографію та метод структурної лінгвістики. На його думку, примітивним народам притаманне щонайменше практичне розв´язання проблем, якими у європейській культурі опікується філософія. Первісне мислення є конкретним метафоричним мисленням на чуттєвому рівні. Воно вже не є мисленням дикунів, а мисленням у некультурному стані, першоосновою мислення. Основні його особливості — позачасовість, прагнення осягнути світ як синхронну і діахронну цілісність, елементи міфологічної рефлексії, пов´язані з чуттєвими образами та поняттями. Чуттєві образи неможливо відділити від конкретної ситуації виникнення; звернення до понять вимагає оперування абстракціями. Образ та поняття поєднуються знаком. Первісне мислення є логічним у тому сенсі, у якому пізнає водночас фізичні та семантичні якості.

Найдавніші спроби відтворити буття на символічному рівні належать до початку пізнього палеоліту (35 тис. років тому), коли завершується формування людини сучасного типу homo sapiens. Людина змогла відокремитися від тваринного світу через утвердження всієї сітки координат людяності, хоч і заданої спочатку потенційно, зазначає український філософ С. Кримський.

Міфосвідомість і філософія є двома генетично пов´язаними, але самодостатніми типами суспільної свідомості. Маючи спільні об´єкти — світ і людину, міф і філософія послуговуються різним інструментарієм, мовами. Міф — тотальна колективна свідомість. Філософія є рефлексивною аналітичною процедурою, персональним самоусвідомленням. У міфі представлене реальне, живе, «чуттєве буття» (О. Лосев), філософія ж тяжіє до трансцендентного (того, що виходить за межі емпіричного пізнання світу, чуттєвого досвіду). Філософія осмислює дійсність раціонально-світським шляхом, міфологія, крім осмислення, стає приписом до дії, отже, реалізує певний умовивід фактично. Попри всю слабкість інтелектуальних конструкцій, міф ірраціонально впливає на розум, він надзвичайно стійкий завдяки своїй ілюзорності та неспростовності. Англійський етнограф, релігієзнавець, культуролог Едуард-Бернетт Тейлор (1832—1917) вважав міфологію первісною філософією, «філософією природи».

Історико-культурні дослідження міфологічної епохи давніх слов´ян та їх сусідів мають на меті виокремлення художньої та інтелектуальної активності, що роблять можливими первісні акти філософування, логічного осмислення буття; духовно-психологічні стани, культивування яких робить можливим філософську рефлексію; визначення тих архетипів, образів-матриць, які стануть основою формування філософських категорій; визначення типологічних підходів до розв´язання інтелектуальних парадигм, що формуються у процесі набуття духовного досвіду.

Міф як знаково-символічний всесвіт задає архетипи (грец. archaios — стародавній, первинний і typos — образ) культури і мислення, його дискурс допомагає пізнати матричні духовні конструкції, інтелектуальні інваріанти, які акумулюють минуле, сучасне і майбутнє.