Історія України: відповіді на екзаменаційні білети
30. Загострення кризи української державності у 1657—1663 рр. Гетьманування Івана Виговського та Юрка Хмельницького
Прагнучи забезпечити спадковість верховної влади і тим уберегти державу від непотрібних потрясінь міжусобиць, Б. Хмельницький ще за життя домігся обрання новим гетьманом 16-річного сина Юрія" Але відразу після смерті Богдана на таємній нараді найвпливовіших полковників було вирішено, що з огляду на юний вік та недосвідченість у державних справах 10. Хмельницького функції гетьмана до його повноліття виконуватиме І. Виговський. А вже 21 жовтня 1657 р. на Генеральній козацькій раді в Корсуні останнього обрали повноправним гетьманом. Це рішення не тільки призвело до скасування принципу спадковості гетьманства, а й стало одною з причин Руїни.
Ідучи слідами Б. Хмельницького, гетьман Іван Виговський (1657—1659) основне завдання вбачав у здобутті Україною повної незалежності. На цьому шляху було укладено союз зі Швецією, відновлено відносини з Кримом, розпочато переговори з Польщею та Туреччиною. Відносини з Москвою Виговський намагався будувати на принципах рівноправності та невтручання у внутрішні справи України. Крім того, він сподівався, що Москва допоможе йому в боротьбі проти опозиції.
Проблема полягала в тому, що гетьман Виговський, не усвідомивши необоротності соціально-економічних та політичних здобутків народу в процесі революції, став на шлях фактичного відновлення дореволюційної моделі розвитку. Зокрема, він потурав прагненню козацької старшини та православної шляхти взяти під свою владу селян і дрібних козаків. Це призвело до зростання соціального напруження, політичної дестабілізації.
На поч. 1658 р. чітко окреслився збройний конфлікт між урядом і опозицією, головними осередками якої стали Запоріжжя і Полтавський полк. Спроби Виговського порозумітися з їх провідниками — Я. Барабашем і М. Пушкарем нічого не дали. Тоді в червні 1658 р. він, покликавши на допомогу татар, під Полтавою погромив війська опозиції. Ця братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабивши її як військово, так і політично.
Зрозуміло, що Москва вирішила скористатися з цього антагонізму. Підтримуючи опозицію, вона намагалася позбутися "самостійника" Виговського, а відповідно й обмежити незалежність України. Така антиурядова спрямованість московської політики поставила гетьмана перед дилемою: або змиритися з поступовим перетворенням держави на провінцію, або боронити її суверенітет. Він вибрав друге й розірвав союз із Москвою.
Невдовзі до українських кордонів рушило велике московське військо, знову активізувалася опозиція. У пошуках союзників гетьман Виговський 16 вересня 1658 р. уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, який передбачав: 1) Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Великого князівства Руського об´єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією; 2) законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх українських земель; 3) виконавчу владу очолював гетьман; 4) Україна мала свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисячне військо; 5) передбачалася загальна свобода віри, слова, Друку тощо.
Укладаючи Гадяцький договір, І. Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб´єкт федерації. Однак Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкинуто домагання українців про включення до складу Князівства Руського західноукраїнських земель; обмежувалися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити українських державників.
Звістка про укладення Гадяцького договору призвела до початку відвертої українсько-московської війни. Понад 100-тисячне московське військо рушило на Україну. Вирішальні події відбулися 7—9 липня 1659 р., коли в Конотопській битві московську армію було вщент розбито.
Здобувши блискучу перемогу, І. Виговський, однак, не лише не зумів скористатися з неї, щоб успішно завершити війну з Московією та припинити внутрішні усобиці, а й змушений був зректися влади. До цього призвели невдала соціальна політика гетьмана, його орієнтація на Річ Посполиту, яка не мала підтримки в суспільстві, активізація діяльності опозиції тощо.
Новим гетьманом було обрано Юрка Хмельницького (1659—1662). Однак сподівання, що авторитет роду Хмельницьких допоможе знову об´єднати народ, зупинити негативні тенденції в українському суспільстві, не справдилися. Фактично опинившись між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою — з другого, 18-річний юнак опанувати ситуацію не зумів.
Уже 27 жовтня 1659 р. новообраний гетьман під тиском 40-тисячного московського війська змушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору, що складався з підроблених царським урядом умов угоди 1654 р. Згідно з ним, українсько-московські відносин переходили зі сфери конфедеративного союзу в площину обмеженої автономії України у складі Московії: 1) заборонялися зносини Української держави з іноземними країнами; 2) Україна позбавлялася права без царської згоди переобирати гетьмана: обрана на цю посаду особа мала їхати до Москви на затвердження; 3) гетьман без Козацької ради не міг призначати та звільняти старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя; 4) значно збільшувався контингент царських військ в Україні; 5) передбачалася смертна кара для українців, які відмовлялися присягнути на вірність царю, тощо.
Нав´язавши Україні сфальсифікований документ, московський уряд фактично перестав рахуватися з молодим гетьманом. Воєводи втручалися в державне управління, роздавали на свій розсуд землі, московські залоги грабували населення. Гетьманська влада стала номінальною. Зростало невдоволення українського народу.
Щоб остаточно перемогти в боротьбі за українські землі, московський уряд перервав перемир´я з Польщею і розпочав війну. Однак під Чудновом, на Волині, його війська зазнали поразки від поляків і змушені були капітулювати, а гетьман Хмельницький зі старшиною погодився на мир з Польщею. Тут же, на полі бою, 17 жовтня 1660 р. був підписаний Чуднівський договір, який практично повторював Галицьку угоду. Україна отримувала автономію на чолі з гетьманом.
І без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. Неспроможний покласти цьому край, молодий гетьман восени 1662 р. оголосив про зречення від влади. Доба Руїни в Україні сягнула апогею.