• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Бюджетна система України

11.5. Фінансування розвитку освіти і науки

Система освіти як специфічна галузь сфери розвитку головної складової продуктивних сил суспільства — людини здійснює формування знань та умінь молодого покоління, його виховання та підготовку кадрів. Це безпосередньо пов´язаний між собою комплекс послідовного навчально-виховного процесу людей: дошкільна освіта загальна середня освіта та професійно-технічна, вища і післядипломна освіта.

Принципи державної політики щодо освіти закріплені в Законі України «Про освіту», прийнятому 23 травня 1991 р. та у змінах і доповненнях від 23 березня 1996 р. До основних з них належать:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надають державні освітні заклади;

- рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократія, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв´язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Україна володіє достатньо розгалуженою системою державної освіти, що відповідає сучасному рівню розвинених країн світу. Водночас належний розвиток освіти потребує значних фінансових ресурсів. Видатки на освіту в Україні щороку збільшуються. Так, у 2001 р. вони становили 17,2% зведеного бюджету, у 2002 р. — 20,3% і у 2003 p.-19,8%.

Усі видатки на освіту в Україні поділяються за такими групами закладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

- дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

- загальноосвітні школи (в т.ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

- вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу;

- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

- дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім´ї);

- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

- допомога дітям, які перебувають під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

- позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

- професійно-технічні заклади освіти;

- професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

- вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;

- вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації.

7. Післядипломна освіта:

- заклади післядипломної освіти III—IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

- інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади та заходи в галузі освіти:

- придбання підручників;

- методична робота, інші заходи з народної освіти;

- служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом;

- централізовані бухгалтерії;

- групи з централізованого господарського обслуговування;

- інші заклади освіти.

Удосконалення змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки заслуговує на особливу увагу. Для цього розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти є реалізація національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2003 року №347/2002 для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни. Визначивши орієнтир на входження в освітній простір Європи, Україна здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті Європейських вимог і все наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти, що здійснюється на нормативній основі, не обмежується коштами державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур. При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для самостійного заробітку грошей на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Додаткове фінансування освіти включає такі джерела:

- кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів, підприємств та від надання в оренду приміщень, споруд, устаткування;

- дотації місцевих органів влади;

- кредити банків;

- добровільні грошові внески, матеріальні та інші цінності, отримані від підприємств, установ, організацій та окремих громадян.

Фінансування видатків за окремими групами освітніх закладів і заходів мають свої особливості. Значною мірою вони зумовлені типом закладів, режимом і характером діяльності (наприклад, дитячі садки з 9 і 11-годинним, та з 12 і 24-годинним перебуванням дітей, денна, заочна і дистанційна форми навчання у вищих навчальних закладах тощо). Водночас обсяг видатків значною мірою формується під впливом категорій витрат кожного освітнього закладу.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України важлива роль належить складовій соціально-культурних закладів і заходів — функціонуванню науки як результату діяльності суспільства і як виробничої сили. Наука виступає головною умовою розвитку науково-технічного прогресу, засобом зростання ефективності суспільного виробництва і забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції.

В Україні діє широка мережа наукових установ з її координуючим центром — Національною академією наук України. Всі науково-дослідні організації загальнонаукового профілю перебувають у віданні Національної академії наук України і здійснюють розробку теоретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. Вони включають науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерствам і відомствам, що здійснюють розробку проблем прикладного характеру. За рахунок бюджетних коштів в Україні фінансується майже третина наукових і науково-технічних робіт. Це в основному такі наукові заходи:

- фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі оборонного характеру;

- розробки, що відображають пріоритетний напрямок розвитку науки і техніки;

- прикладні науково-технічні розробки загальнодержавного значення;

- науково-технічні розробки, що реалізуються за співробітництвом на основі міждержавних угод.

Бюджетне фінансування науково-технічних досліджень здійснюється за такими трьома напрямками:

а) шляхом базового фінансування у формі підтримки фундаментальних досліджень, що виконують наукові установи і вищі навчальні
заклади;

б) цільове фінансування науково-технічних програм та наукових розробок і досліджень з пріоритетних напрямків науки і техніки;

в) фінансування окремих наукових досліджень і розробок на основі контрактів, що пройшли конкурсний відбір.

Оскільки бюджетні кошти, що спрямовуються на розвиток науки, є досить обмеженими, то держава застосовує фінансово-кредитні важелі стимулювання для суб´єктів науково-технічної діяльності. Це, зокрема, створення інноваційних фондів, сприяння організації і комерційній діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, а також здійснення пільгового оподаткування і кредитування, запровадження прискореної амортизації основних засобів суб´єктів господарювання, що здійснюють роботи з пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу.

Обсяг витрат для кожного наукового закладу визначається планами науково-дослідних робіт і відображається у кошторисі за категоріями видатків згідно з економічною класифікацією. Значну частку за кошторисами у більшості науково-дослідних організацій становлять витрати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи із структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для даної категорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів.

Науково-дослідні організації, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, складають кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Величина бюджетних асигнувань залежить від обсягів робіт, виробничих показників науково-технічних досліджень, бюджетних норм, нормативів, тарифів тощо. Витрати для кожного наукового закладу формуються залежно від плану науково-дослідних робіт і знаходять своє відображення в кошторисі за категоріями видатків бюджетної класифікації.