• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Бюджетна система України

4.2. Податкові надходження

Податкові надходження служать важливою формою перерозподілу валового внутрішнього продукту і забезпечують мобілізацію майже три чверті доходів бюджетів України. Вони включають такі податкові надходження:

а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

б) податки на власність;

в) збори за спеціальне використання природних ресурсів;

г) внутрішні податки на товари та послуги;

д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

є) інші податки.

Структура податкових надходжень до бюджетів України різних рівнів характеризується даними додатка А.

Найбільшу частку податкових надходжень до бюджетів (до 49,2% усіх податкових надходжень у 2003р.) становлять податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості. До цієї групи податків належать прибутковий податок з громадян та податок на прибуток підприємств. Структуру надходжень податків на доходи, податків на прибуток, податків на збільшення ринкової вартості до бюджетів різних рівнів в Україні характеризують дані табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Структура надходжень податків на доходи, податків на прибуток, податків на збільшення ринкової вартості

Дані табл. 4.2 показують, що податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян мають чітку тенденцію до зростання. Оподаткування доходів фізичних осіб відбувається на основі обов´язкового вилучення частини їхніх доходів до бюджету. Цей податок відображає характер взаємовідносин між державою та її громадянами. Рівень оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення. За обсягами надходжень цей податок займає друге місце серед усіх податків.

Податок на прибуток підприємств — один із найважливіших податків. Разом з податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість податок на прибуток є основою податкової системи. Він використовується як засіб для реалізації стабілізаційної політики у державі та її структурної перебудови.

До другої групи податкових надходжень — податків на власність — належать періодичні податки на чисту вартість майна (податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян), а також податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Періодичні податки на чисту вартість майна в Україні ще не справляються, але передбачаються проектом Податкового кодексу. Податок з власників транспортних засобів сплачують юридичні особи, у тому числі нерезиденти, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об´єктом оподаткування таким податком є транспортні засоби, самохідні машини та механізми, згруповані за об´ємами циліндрів або потужністю двигунів. Ставки податку визначені для кожної відповідної групи.

Третю групу податкових надходжень об´єднують збори за спеціальне використання природних ресурсів. До неї належить збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, платежі за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плата за землю та плата за використання інших природних ресурсів. Економічний зміст зазначених зборів і платежів полягає в тому, що вони відіграють не лише фіскальну, а й стимулюючу роль, орієнтуючи суб´єктів господарювання на ефективніше використання відповідних видів ресурсів.

Одним із найцінніших природних ресурсів суспільства є земля. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у формі земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об´єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб´єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки чи паю та землекористувач, у тому числі орендар. Розмір земельного податку залежить від цільового призначення земельної ділянки, її місця розташування та грошової оцінки земель.

Грошова оцінка земель проводиться Державним комітетом України з земельних ресурсів та його органами на місцях із залученням експертів. Для цього вони користуються методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Ставка земельного податку застосовується відповідно до грошової (кадастрової) оцінки земельних ділянок (з 1 га землі). У тих населених пунктах, де на сьогодні оцінка земель не завершена, податок обчислюється, виходячи з площі ділянки, до якої застосовуються ставки податку в установлених розмірах.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів призначений для відшкодування витрат держави за відтворення лісових угідь. До його складу включається збір від пня, що вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні та інших лісових матеріалів.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів встановлений з метою зацікавлення суб´єктів господарювання у раціональному використанні водних ресурсів. Об´єктом обчислення цього збору є об´єм води, яку використовують споживачі для власних потреб. Збір за спеціальне використання водних ресурсів утримується незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з підземних чи поверхневих джерел чи від інших користувачів. Розмір збору за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики та водного транспорту, встановлюється відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.

Нормативи плати диференційовані за двома ознаками:

- якщо вода забирається з поверхневих водних об´єктів - залежно від водогосподарських мереж;

- якщо вода забирається з підземних вод - залежно від адміністративно-територіальної одиниці.

Кількість використаної води визначається за показниками вимірювальних приладів. Ліміти та порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення встановлює Кабінет Міністрів України, а місцевого значення -Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські Ради народних депутатів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється у 5-тикратному розмірі. У межах встановленого ліміту платежі відносяться на витрати виробництва, а платежі за понадлімітне використання стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні суб´єкта підприємницької діяльності.

Платежі за користування надрами сплачують суб´єкти господарювання усіх форм власності, які здійснюють у межах території економічної зони видобування корисних копалин та використовують надра у цілях, не пов´язаних з видобуванням корисних копалин. Об´єктом плати за користування надрами є фактично видобуті (погашені) балансові і позабалансові запаси корисних копалин та розміри ділянки надр, що надаються у користування або використовуються у цілях, не пов´язаних з видобуванням корисних копалин. Величина плати визначається залежно від обсягу погашення запасів корисних копалин та встановлених нормативів.

Збір на геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для виконання робіт, зумовлених приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображенням у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин. Цей збір сплачується суб´єктами господарювання усіх форм власності, що видобувають корисні копалини, та фізичними особами, які займаються цією діяльністю як підприємці. Величина збору за геологорозвідувальні роботи залежить від обсягу видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсягу погашених у надрах корисних копалин (для інших корисних копалин) і встановлених нормативів збору.

До четвертої групи податкових надходжень належать внутрішні податки на товари та послуги. Це, зокрема, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за ліцензії на певний вид господарської діяльності, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Структуру внутрішніх податків на товари і послуги наведено у табл. 4.3.

Таблиця 4.3

Структура надходжень внутрішніх податків на товари та послуги в Україні у 2001—2003 pp.

У складі внутрішніх податків на товари та послуги найбільшу частку (у 2003 р. дві третини, а 2001 і 2002 pp. - три чверті) становить податок на додану вартість. За економічною сутністю він належить до непрямих податків і сплачується до бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. На практиці податок на додану вартість визначається як різниця між сумою податку, отриманого суб´єктом господарювання із реалізованих товарів, робіт і послуг, та сумою з придбаних сировини, матеріалів, послуг тощо. Ставка податку на додану вартість в Україні становить 20%.

Практика показує, що 20-ти відсоткова ставка податку на додану вартість є досить високою. Вона впливає на збільшення роздрібної ціни, яка виступає у формі податку на споживачів, перерозподіляючи їх доходи до бюджету. Загалом динаміка обсягу податку на додану вартість має тенденцію до збільшення. Водночас у 2003 р. відбулося зменшення надходження податку на додану вартість, а його частка у доходах бюджету становила 12,6%. Динаміку податку на додану вартість відображують дані табл. 4.4.

Таблиця 4.4

Динаміка надходжень податку на додану вартість до Державного бюджету України у 1998-2004pp.

За період з 1998 р. по 2004 р. (за планом) обсяг доходів Державного бюджету України збільшився у 2,1 раза, а податок на додану вартість — у 2,4 раза. Водночас за планом на 2004 р. виокремлюється обсяг цього податку із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та його обсяг із ввезених на територію України товарів. За цими даними виявляється, що у 2004 р. передбачається обсяг надходжень податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 17,1 млрд. грн., а бюджетне відшкодування цього податку — 9,5 млрд. грн. Великий обсяг відшкодування став основною причиною дискусій щодо можливості запровадження в Україні ПДВ-рахунків, ефективність яких, на думку підприємців та багатьох економістів, є малопереконлива.

У висновках з аналізу щодо адміністрування податку на додану вартість аудитори Рахункової палати України визначають його, як найбільш криміналізований вид податку. Він став причиною 50% злочинів, скоєних у податковій галузі. Рахункова палата пропонує відмінити податок на додану вартість, замінивши його на «зрозумілий та простий в адмініструванні» податок з продажу.

Недоліки діючого порядку адміністрування податку на додану вартість не влаштовують ні державу, ні підприємців (Закон про ПДВ зазнав понад сотню змін і доповнень). Цей податок відволікає на себе значні суми обігових коштів при закупівлі сировини, матеріалів та інших активів, необхідних для виробничого процесу, змушує всіх виробників товарів та послуг збільшувати ціни на 20%, а державу вишукувати мільярди гривень на відшкодування ПДВ експортерам, створює умови для економічної злочинності.

Незважаючи на суттєві недоліки адміністрування податку на додану вартість, він застосовується в усіх європейських державах. Оскільки в Україні визначили курс на європейську інтеграцію, то у даний час не можна відмовитися від цього податку. Натомість необхідно удосконалити механізм його справляння.

Серед податкових джерел формування дохідної частини зведеного бюджету важлива роль належить акцизному збору. У 2003 р. його обсяг з вітчизняних та імпортних товарів перевищував 5 млрд грн, а його частка у внутрішніх податках на товари і послуги за 2003 р. становила 28,3%. За 2001—2003 pp. обсяг акцизного збору зріс майже у два рази, а з підвищенням життєвого рівня населення зростатиме його надходження до бюджету.

Головні відмінності акцизного збору від податку на додану вартість полягають у наступному:

- внаслідок досить обмеженого кола підакцизних товарів акцизний збір порівняно з податком на додану вартість значно менше впливає на загальний рівень цін у суспільстві. Водночас, зважаючи на те, що обидва податки належать до непрямих податків і долучаються до цін на товари і послуги у формі надбавки, вони певною мірою впливають на процеси ціноутворення;

- завдяки уніфікованій ставці податок на додану вартість є нейтральним щодо механізму ринкового ціноутворення, а акцизний збір за рахунок диференціації ставок суттєво впливає на структуру ринкових цін і рівень споживання підакцизних товарів;

- на відміну від стабільних і рівномірних надходжень до бюджету від ПДВ, доходи від акцизного збору менші за обсягом і найбільш ризиковані за показниками стабільності надходження;

- порівняно з податком на додану вартість акцизний збір вважається більш справедливим, оскільки підакцизні товари споживаються переважно найзабезпеченішими верствами населення.

До складу податкових надходжень четвертої групи належить також плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та плата за ліцензії на певні види господарської діяльності. Об´єктом патентування деяких видів підприємницької діяльності є торгівельна діяльність за готівкові кошти та із використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (враховуючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність із надання послуг у сфері ігрового бізнесу і побутових послуг. Торговий патент за плату одержують юридичні особи і суб´єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, що займаються згаданими видами підприємницької діяльності.

Для впорядкування розвитку підприємництва законодавчо визначено ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Правила та умови ліцензування встановлює Ліцензійна палата України. За її поданням Кабінет Міністрів України затверджує перелік органів, яким надається право на видачу ліцензій для провадження певних видів підприємницької діяльності. Для впорядкування видачі ліцензій створено Єдиний ліцензійний реєстр, до якого надсилається електронна інформація про видані ліцензії та зміни у відомостях про суб´єктів підприємницької діяльності.

П´ята група податкових надходжень об´єднує податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивізне мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Мито — непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону України, тобто з імпорту, експорту та транзиту товарів. Згаданий податок включається у ціни на товари і сплачується за рахунок покупця. Ставки мита єдині для всіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності, організації господарської діяльності й територіального розташування. Встановлення митних пільг та зміну ставки мита здійснює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів.

В Україні застосовуються такі види мита: ввізне (імпортне), вивізне (експортне), транзитне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Мито на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, нараховуються на основі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, та фактичні витрати, що не включені до рахунка-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту митного кордону; комісійні та брокерські; плату за використання об´єктів інтелектуальної власності тощо. За методами нарахування застосовуються такі види мита: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом); специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару); комбіноване (поєднує обидва види згаданого митного обкладання).

Мито нараховується митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті. Мито зараховується до доходів Державного бюджету.

Джерелом доходів Державного бюджету також виступають консульські збори. Вони справляються за оформлення ввізних документів для в´їзду в Україну, які надаються дипломатичними представництвами та консульськими установами України. Консульські збори включають надходження за автоматизовану обробку візової анкети, оформлення візи, подовження терміну дії візи, надання візової підтримки, інші візові операції.

Шоста група податкових надходжень об´єднує інші податки, зокрема: групи місцевих податків і зборів; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб´єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Фіксований податок для сільськогосподарських товаровиробників запроваджено з метою спрощення системи оподаткування в галузі сільського господарства та спрощення механізму сплати податків сільськогосподарськими товаровиробниками. Платником фіксованого сільськогосподарського податку у 2005 р. може бути суб´єкт господарювання, який здійснює діяльність у галузі сільського господарства (сільськогосподарські підприємства, селянські та рибальські господарства), та може довести, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за 2004 p., перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. Платники згаданого податку не сплачують земельний, транспортний і комунальний податки, збір за геологорозвідувальні роботи, плату за придбання торгового патенту, а також збір за спеціальне водовикористання незалежно від напрямку використання водних ресурсів.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку перераховують визначені суми до місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб´єктів малого підприємництва запроваджена для таких його суб´єктів:

—фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 5000 тис. грн.;

—юридичних осіб — суб´єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середня облікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Суб´єкти малого підприємництва — фізичні особи — мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка цього податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 2000 грн. на місяць. У разі, коли фізична особа — суб´єкт малого підприємництва — здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, вона має придбати одне свідоцтво і сплачувати єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім´ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу. Суб´єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, — звільняється від обов´язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов´язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім´ї. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства сплачують суб´єкти підприємницької діяльності, які реалізують в гуртовій і роздрібній торгівлі та у сфері громадського харчування алкогольні напої та пиво, включаючи імпортовані. Базою оподаткування служить виручка від реалізації алкогольних напоїв та пива, одержана на кожному етапі реалізації у гуртовій і роздрібній торгівлі, у сфері громадського харчування. Ставка збору становить один відсоток від бази оподаткування.