Економічна історія
Джерела конкурентних переваг
В умовах ще не завершеного перерозподілу власності та відсутності її ефективного захисту головна мета менеджерської ланки вітчизняних підприємств (фірм) полягає в "розподілі грошей", а часто — й у власному збагаченні. Питання розвитку бізнесу відходять на задній план, домінувати починає ідеологія скорочення або навіть ліквідації підприємств. Саме цим можна пояснити факт "тіньового" обігу в Україні (5 млрд дол. США) і значний відплив валюти за кордон, що триває. За рамками банківської системи нашої держави відбувається 52 % грошового обігу. Водночас, за підрахунками спеціалістів, до лютого 2000 р. державний борг України становив 51 % її ВВП і 85 % обсягу українського експорту товарів та послуг.
Спроможність економічного середовища України визначається можливістю її підприємств і фірм утримувати та нарощувати конкурентні переваги. Тому одне з найважливіших завдань держави в умовах перехідної економіки — формування середовища, яке сприяло б підтриманню конкурентоспроможності на рівні фірми. Це завдання залишається актуальним і в ринковій економіці. Істотною мірою цим пояснюється подальше зростання у промислово розвинутих країнах в останні два десятиріччя участі держави у підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Уряди розвинених країн розробляють і реалізують спеціальні програми забезпечення конкурентоспроможності, беруть на себе безпосередню турботу про розвиток і здешевлення потрібної для цього інфраструктури — науки, системи зв´язку, збирання інформації, переглядають податкове законодавство з метою заохочення конкурентоспроможних галузей.
Протилежні процеси відбуваються у період системної трансформації економіки України. Макроекономічна політика держави у 90-х роках мала на меті "фінансову стабілізацію", під якою розумілось тільки досягнення порівняно невисоких темпів інфляції і стійкості національної валюти. Ця політика здійснювалася за допомогою низки інструментів, у тому числі високих податків, дорогого кредиту і невиконання державою бюджетних зобов´язань. Вона призвела до зниження виробничої та інвестиційної активності не менше ніж у 2 рази, зростання неплатежів у народному господарстві, натуралізації обміну і виплати доходів, концентрації вітчизняного капіталу у торгово-грошовій сфері і відпливу його за кордон. Переважна більшість вітчизняних підприємств зазнають труднощів з обіговими коштами, мають обмежені можливості для розширеного відтворення і проведення технічної модернізації. Надмірне податкове навантаження (податковий коефіцієнт в Україні становить 40—45 %) та дія інших негативних факторів призвели до того, що більше половини функціонуючих підприємств за останні роки стали збитковими, багато з них перенесли свою діяльність у тіньову економіку.
За високої вартості кредиту, який став переважно короткостроковим, основна маса учасників господарського обігу утримуються від позик у комерційних банках.
Незважаючи на зростання останніми роками експорту товарів на 3,9 % за рік, подібні аномалії українського економічного середовища, безсумнівно, гальмують розвиток зовнішньої торгівлі як основного джерела валютних надходжень і основного показника рівня входження економіки України у світове господарство. Безпрецедентний спад капіталовкладень, по суті, блокує вирішення фундаментальних завдань: розширення виробничої бази експорту в галузях високих технологій, розвиток перспективних імпортозамінних виробництв, удосконалення транспортної та інформаційної інфраструктури.
Теорія міжнародної конкуренції розглядає економічне зростання як рух у напрямку ускладнення джерел конкурентних переваг і зміцнення позицій високоефективних сегментів та секторів ринку. Рівень економічного розвитку різних країн вона подає як ряд стадій розвитку конкуренції, які відрізняються масштабами використання основних її детермінант (конкурентний "ромб").
Характерною особливістю розвитку конкуренції на основі факторів виробництва є те, що переваги в ній забезпечуються лише станом цих факторів. Опора на останні різко звужує коло галузей, здатних витримати умови міжнародної конкуренції.
Розвиток конкуренції на основі монетарних важелів передбачає готовність і спроможність національних фірм до жорсткого інвестування. Пріоритетними ресурсами конкурентоспроможності в цих умовах виступають уже не одна, а три сторони конкурентного "ромба" — виробничі фактори, внутрішній попит, що зростає, стратегія і суперництво фірм. Коло галузей, у яких національні фірми виявляють високу конкурентоспроможність, на цій стадії значно розширюється.
Розвиток стадій конкуренції на основі нововведень досягається за взаємодії усіх чотирьох складових конкурентного "ромба" в широкому колі галузей. Розвиток економіки на цій стадії сприяє створенню і розвитку нових спеціалізованих чинників, швидкому розвитку споріднених і підтримуючих галузей, переходу фірм до розробки глобальних стратегій. Галузі стають менш вразливими щодо цінових шоків і зміни валютних курсів. Коло сегментів, у яких національні фірми успішно конкурують на світовому ринку, весь час розширюється.
Економіка України затрималась на стадії розвитку конкуренції на основі факторів виробництва. Для забезпечення стабільного економічного зростання і зміцнення її позицій у світовому господарстві вкрай необхідно розширити джерела конкурентних переваг за рахунок інвестиційних важелів та інновацій.
На сучасному етапі системної трансформації економіки України стан вітчизняного технологічного базису такий, що на його основі складно або взагалі неможливо випускати продукцію, конкурентоспроможну на світовому ринку. Повна заміна цього базису або його істотної частини вимагає значного обсягу капітальних вкладень. За оцінками експертів, для вирішення економічних проблем Україна у найближчі 10 років потребує не менше 40 млрд. дол. США тільки зарубіжних інвестицій. В умовах неможливості їх залучення в таких розмірах це означає, що в найближчі 10 років підприємствам слід буде витратити на капітальні вкладення більше 60 % власних засобів — амортизаційних відрахувань і прибутку. Крім того, їм необхідно буде залучити ще 25 % засобів у вигляді банківських кредитів, портфельних і прямих зарубіжних інвестицій. Решту загальної суми потрібних інвестицій мають виділити державний, регіональні та місцеві бюджети.
Отже, в активізації інвестиційного процесу вирішальна роль належить підприємствам, тому помітне зростання інвестицій можливе лише за значного поліпшення фінансового стану підприємств. Однак майже 40 % підприємств є збитковими, і, таким чином, не можуть фінансувати капіталовкладень із прибутку. Таким чином, змінити негативну ситуацію, що склалася, перетворити на позитивну буде непросто. Прибуткові підприємства в основному вкладають засоби у відновлення старих і вибуваючих потужностей, тобто в капітальний ремонт, що не сприяє підвищенню технологічного рівня виробництва.
В умовах перетворення монетарних важелів на одне з джерел конкурентних переваг України важливі не тільки нарощування їх обсягів, а й зміни в їх галузевій структурі. Останніми роками майже 50 % обсягів інвестицій припадало на металургію, тоді як найбільш гостру потребу в капіталовкладеннях мали хімічна, переробна, харчова промисловості.
Не менш важливим завданням уряду України і вітчизняних підприємств у перехідний період є більш активне залучення інноваційного чинника розвитку. Україна поки що має достатній науковий потенціал, але слід вирішити цілу низку серйозних питань, починаючи від фінансування досліджень і розробок, їх швидкого втілення у виробництво і закінчуючи випуском продукції. Наукомісткі галузі завжди вириваються вперед і визначають конкурентоспроможність країни в сучасному господарстві, їх рушійним двигуном виступає дохідність науково-технологічної продукції. Якщо продаж на світовому ринку одного кілограма сирої нафти приносить 2—2,5 цента прибутку, то кілограм побутової техніки — 50 дол., кілограм авіаційної техніки — 1000 дол., а кілограм електроніки та інформаційної техніки дає змогу заробити 5 тис. дол. США.
Посилення конкуренції на внутрішньому ринку й активне використання підприємствами стратегій розвитку бізнесу сприяло б розширенню попиту на результати досліджень і розробок, інтенсифікації їх освоєння виробництвом. Поки що кількість інноваційно активних підприємств у вітчизняній промисловості і частка наукомісткої продукції в загальному обсязі виробничої промислової продукції надто мала — не більше 2%. Розширенню джерел конкурентних переваг України може сприяти послідовна державна політика, спрямована на формування умов господарської діяльності, зростання сукупного попиту, інвестицій та інноваційної активності підприємств, збереження та примноження науково-технічного потенціалу, у тому числі розширення фінансової підтримки фундаментальної і прикладної науки, освіти. Для створення і розвитку нормального ринкового середовища в країні необхідно забезпечити силами судових правоохоронних органів захист власності, виконання господарського законодавства і контрактних зобов´язань. Вкрай важливо закріпити і підвищити ефективність діяльності тих частин державного апарату, до функцій яких входить здійснення так званого інфоременту — примусу до виконання.
На найближче десятиріччя розвитку України завданням органів виконавчої влади мають стати удосконалення економічного середовища і поліпшення монетаристських умов підприємницького клімату, модернізація і підйом вітчизняної економіки, її більш активне входження в систему світових господарських зв´язків.