Економічна історія
Факторні умови конкурентоспроможності
Україна була і продовжує залишатись складовою світового господарства. Проте на відміну від радянського минулого її сучасне успішне входження у світовий ринок в умовах здійснення системної трансформації є важливим чинником, що зумовлює її майбутнє. Нині країна має певні успіхи у розвитку міжнародної торгівлі, про що свідчить додатний торговельний баланс: у 2000 і у 2001 pp. — 2,9 млрд. дол. США.
Роль експорту та імпорту в українській економіці визначається їхньою часткою у ВВП, яка становила у 2000 р. відповідно 56,8 % і 47,6 % (при розрахунку ВВП не за паритетом купівельної спроможності, а за офіційним обмінним курсом гривні у 2000 p.). Частка зовнішньоторговельного обороту країни у ВВП становила 104,4 %. Це, між іншим, створює об´єктивні передумови для подальшої лібералізації валютного регулювання в країні. Разом з тим такі небезпечні диспропорції підривають умови розвитку внутрішнього ринку, послаблюють економічну безпеку держави. Визначилися галузі виробництва, які майже не пов´язані з внутрішнім попитом. Наприклад, на початку XXI ст. над звичайно висока експортна орієнтація спостерігалася в чорній металургії, де обсяг експорту становив 85,3 %, у хімічній і нафтохімічній промисловості — 96,9, деревообробній і целюлозно-паперовій — 77,3, а в легкій промисловості у зв´язку з використанням давальницької сировини він сягнув 125,9 % загального обсягу виробництва. Аналіз структури експортної продукції наштовхує на прогноз про труднощі у входженні економіки України у світовий ринок в умовах посилення конкурентної боротьби. Звернемося безпосередньо до характеристики основних параметрів, які забезпечують успіх галузей і фірм у конкуренції: факторні умови (природні, трудові, технологічні та інвестиційні); умови попиту в країні на продукцію і послуги галузі; наявність споріднених і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку; стратегія фірми, її структура і характер конкуренції на внутрішньому ринку.
Конкурентоспроможність виступає як універсальна вимога, що ставиться відкритою господарською системою до будь-якого національного економічного суб´єкта. Вона дає можливість забезпечувати порівняльні зі світовим рівнем споживчі якісні та цінові характеристики товару або послуги незалежно від ринку, до якого вони належать — внутрішнього чи зовнішнього.
Проведені вітчизняними спеціалістами дослідження показали, що за станом факторних умов Україна не випереджає більшість країн світу і значно поступається їх індустріально розвиненому авангарду. Серед інших чинників на першому місці за своїми негативними наслідками стоїть різке скорочення обсягів інвестицій порівняно з дореформеним рівнем. Це помітно звузило поле діяльності для всієї переробної, машинобудівної, і особливо оборонної, промисловості. Звуження платоспроможного попиту спричинили також інфляція, що знецінила доходи підприємств та населення, і жорстка урядова грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення поміркованої нестачі грошей в обігу.
Одна з основних причин стримування розвитку виробництва і відповідно міжнародної торгівлі готовою продукцією — наявний дисбаланс між фізичним та монетарним секторами економіки України. У період трансформації економіки України від адміністративно-командних форм організації господарських процесів до ринкових частка грошових ресурсів у загальній структурі обігових коштів підприємств мала б зростати. Проте у вітчизняній економіці розвивались протилежні тенденції. Так, у 1997 р. бартерні операції в промисловості становили 32 % загального обсягу реалізованої продукції, у 1998 р. — 37,6, а у 1999 р. — вже 42,5 %. Натуральні виплати доходів за 1996—1999 pp. збільшились майже в 3,3 раза і в 2000 р. становили 11,4 % загального фонду оплати праці. Збої у формуванні господарського механізму, найголовніший серед яких — зростання неплатежів і бартеризація економіки, є наслідком низького рівня монетизації.
Однак на фоні цих негативних явищ та процесів якість внутрішнього попиту в споживчому секторі за 90-ті роки суттєво змінилася. Зникла його усередненість, безликість, характерна для періоду товарного дефіциту, і натомість з´явилась більша його структурованість. В умовах помітного посилення ролі імпорту в забезпеченні населення і зростаючої диференціації доходів громадян платоспроможний попит все більше орієнтується на загальносвітові стандарти споживання, індивідуалізується, стає вибірковим і вимогливим до цінових та якісних параметрів товарів і послуг. Безсумнівно, ці зрушення у характері попиту сприяють розвитку конкурентних переваг вітчизняних виробників.
Під вирішальним впливом зміни характеру платоспроможного попиту зменшився випуск споживчої продукції низької якості й непридатного асортименту. В умовах товарного дефіциту реалізація його фактично нав´язувалась споживачам. Згортання нежиттєздатного виробництва, успадкованого від планової економіки, — неминучий позитивний результат переходу до ринку, навіть з урахуванням того, що це призвело до скорочення обсягу ВВП за роки системної трансформації економіки більш ніж у 2 рази. Тепер виробники вимушені співвідносити обсяг випуску продукції, її асортимент, споживчі якості та цінові параметри з реальними потребами конкретних сегментів ринку.
Специфіка нинішньої соціально-економічної і монетарної ситуації в Україні (невисокий за світовими мірками рівень доходів населення, нестача обігових засобів у підприємств та ін.) зумовлює ставлення споживачів до вибору продукції. Перевага, як правило, віддається більш дешевим, а не більш якісним її видам. Тому масовий попит на внутрішньому ринку за своєю вимогливістю до споживацьких якостей і якості продукції поступається попиту в промислово розвинутих країнах, що позбавляє вітчизняні підприємства можливості орієнтуватися на перевагу внутрішнього ринку при просуванні своїх виробів на ринки цих країн. Вихід на ринки країн, що розвиваються, та інших країн з перехідною економікою, з опертям на відносно невимогливий внутрішній попит, може принести українським виробникам лише тимчасовий успіх, а в кінцевому підсумку здатний призвести до консервації технологічної відсталості виробництва.
Україна має масштабний і диференційований за галузями промисловий комплекс, спроможний випускати різноманітну продукцію — від найпростіших інструментів до космічних об´єктів. Однак, промисловий виробничий апарат України істотно зношений, значна частина основного капіталу морально і фізично застаріла. Країна, по суті, не має жодного важливого блоку суміжних підприємств, всі елементи якого були б конкурентоспроможними на світовому ринку. Це одна з основних причин того, що Україна за рейтингом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (м. Давос, 1999 p.) посідає передостаннє, 58-ме місце серед охоплюваних індексом 59 країн.
Досвід розвинутих країн показує, що досягти успіху в тій чи іншій галузі тим легше, чим більше в країні конкурентоспроможних споріднених галузей. Діяльність конкурентоспроможних постачальників створює для переробних галузей можливість швидкого й ефективного доступу до передового оснащення, технологічних та інформаційних ресурсів. Місцеві постачальники добре знають внутрішній ринок, близькі до споживачів географічно, а також щодо культури і стилю ведення бізнесу. Тому наявність конкурентоспроможних постачальників у країні важливіша, ніж орієнтація на іноземних, не заінтересованих у створенні нових продуктів на місцевому ринку. Проте це не означає, що для успіху на ринку необхідно мати всіх конкурентоспроможних постачальників всередині країни.
За недостатнього рівня розвитку суміжних галузей виробництво готової продукції, порівняно конкурентоспроможної всередині країни, особливо високотехнологічної, суттєво залежить від імпортних поставок. Економіка України більш як на 100 % пов´язана із зовнішньоторговельним оборотом (1995 р. — 97,3 %, 1996 р. — 93,9, 1997 р. — 84,3, 1998 р. — 86,1, 1999 р. — 103,1, 2000 р. — 104,4 % ВВП). Це майже вдвічі вище, ніж у Німеччині й Великій Британії, у 5 разів, ніж в Японії, і в 6 разів, ніж у США. Проблема ускладнюється ще й тим, що Україна змушена в значних обсягах імпортувати продукцію галузей, традиційно базових для української економіки. Частка імпорту в структурі внутрішнього споживання продукції чорної металургії на початку XXI ст. становила 44,7 %, хімічної і нафтохімічної промисловості — 96,8, машинобудування і металообробки — 61,4, деревообробної і целюлозно-паперової — 78,7 % . Майже повністю за рахунок імпорту формуються ресурси внутрішнього споживання продукції таких галузей, як кольорова металургія і легка промисловість. Це свідчить про необхідність орієнтації на імпорто-заміщення.
Основна маса українських промислових підприємств, на думку уряду, здатна утримувати свої позиції на ринку, і тільки приблизно ЗО % потужностей не можуть виробляти конкурентоспроможної продукції. Конкурентоспроможними у зовнішній торгівлі є підприємства металургії, оборонного комплексу та деяких інших галузей. Але очевидно, що за відсутності кластерів конкурентоспроможних галузей завдання щодо просування кінцевої продукції українських виробників на зовнішні ринки є досить важким.