Економічна історія
Політика реформ
Зі здобуттям незалежності у 1991 р. Україна віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто ринку з відносно сильним макроекономічним контролем з боку держави та зі збереженням міцного державного сектору економіки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Сутність їх зводилась до того, щоб якомога швидше перейти до відкритої і децентралізованої системи торгівлі й валютних курсів з метою прискорення інтеграції економіки країни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпечити гостру конкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискорення лібералізації зовнішньоекономічних зв´язків призведе до банкрутства частини підприємств і зростання безробіття. Проте, на їхню думку, якщо витримати ці труднощі, то, ймовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпи зростання можуть бути вищими, ніж у більшості промислових країн Заходу. Цьому сприятиме фінансова допомога Заходу, яка може надходити, коли буде зроблено "перший великий крок".
Сприйнявши нав´язану міжнародними фінансовими та банківськими організаціями монетаристську концепцію, уряд В. Фокіна ввів у обіг купоно-карбованці і став на шлях "шокової терапії". У 1992 р. проголошено лібералізацію ринкової торгівлі та цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції неминуче призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше ніж у 30 разів, а в наступному році Україна пройшла через найвищу у світі гіперінфляцію — більше 10 000 %. Характерним стало випереджаюче зростання цін на імпортовані в Україну нафту та газ. У 1992 р. ціни на продукцію паливної галузі в 5,5 раза випереджали загальний індекс промислових цін. Таке більш ніж п´ятикратне перевищення зберігалось протягом усіх наступних років. У 2000 р. в українському імпорті на мінеральні продукти, левову частку яких становлять нафта і природний газ, припадало 47 %, або 6,6 млрд дол. США (приблизно 21 % використовуваного ВВП). У свою чергу, це призвело до різкого падіння життєвого рівня населення, утворення невеликого прошарку багатих людей і збідніння переважної більшості населення. Не маючи основних стратегічних цілей, вироблених саме для України з урахуванням її національних інтересів та історичних особливостей, країна пішла шляхом формування "дикого капіталізму" зразка XVIII ст.— вільного ринку, заперечення регулювальної ролі держави, відсутності соціального захисту тощо.
Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, вийти з якої країні не вдалося і на початку XXI ст. За глибиною і тривалістю кризи, станом спаду економіки Україна значно перевершила рівень "великої депресії" США 1929—1933 pp. У 2000 р. ВВП України становив 43,2 % від рівня 1990 p., а обсяг промислового виробництва — 61,6 % цього рівня (виробництво США у 1929— 1933 pp. скоротилось на 46 %, а у Радянському Союзі в період Великої Вітчизняної війни найбільше падіння промислового виробництва становило 30 %).
Наведемо основні показники розвитку економіки України за період 1990—2000 pp. (табл. 1)
Таблиця 1. ВВП, промислове та сільськогосподарське виробництво, інвестиції в основний капітал у 1990—2000 pp
Роки | Валовий | Промислове виробництво | Сільськогосподарське виробництво | Інвестиції в основний капітал | ||||
1990 = 100 % | у % до попереднього року | 1990 = 100 % | у % до попереднього року | 1990 = 100 % | У % до попереднього року | 1990 = 100 % | У % до попереднього року | |
1990 | 100,0 | 96,4* | 100,0 | 99,9 | 100,0 | 96,3 | 100,0 | 98,5 |
1991 | 91,3 | 91,3 | 95,2 | 95,2 | 86,8 | 86,8 | 92,9 | 92,9 |
1992 | 82,3 | 90,1 | 89,1 | 93,6 | 79,6 | 91,7 | 58,6 | 63,1 |
1993 | 70,6 | 85,8 | 87,6 | 92,0 | 80,8 | 101,5 | 52,5 | 89,6 |
1994 | 54,4 | 77,1 | 63,7 | 72,7 | 67,5 | 83,5 | 40,7 | 77,5 |
1995 | 47,8 | 87,8 | 56,0 | 88,0 | 65,0 | 96,4 | 29,1 | 71,5 |
1996 | 43,0 | 90,0 | 53,2 | 94,9 | 58,8 | 90,5 | 22,7 | 78,0 |
1997 | 41,7 | 97,0 | 53,0 | 99,7 | 57,7 | 98,1 | 20,7 | 91,2 |
1998 | 40,9 | 98,1 | 52,5 | 99,0 | 52,1 | 90,2 | 22,0 | 106,1 |
1999 | 40,8 | 99,8 | 54,6 | 104,0 | 48,5 | 93,1 | 22,0 | 100,4 |
2000 | 43,2 | 105,8 | 61,6 | 112,9 | 52,9 | 109,2 | 25,2 | 114,4 |
*Національний дохід
Дані таблиці показують, що Україна пережила серйозний спад виробництва. Десять років поспіль відбувалося падіння ВВП і сільськогосподарського виробництва, дев´ять років — промислового виробництва, вісім років — інвестицій в основний капітал. Лише з 2000 р. спостерігається реальне зростання ВВП, але останній ще не досяг і половини рівня 1990 р.
Виробничі потужності більшості галузей промисловості використовуються лише на 20—40—60 %. Отже, немає потреби повсюдно будувати нові виробничі споруди, на які йде половина всіх промислових інвестицій. їх необхідно спрямовувати в активну частину основного капіталу — верстати, виробниче й технологічне устаткування.
У 2000 р. на кінцеве споживання домогосподарств спрямовано 55,8 % виробленого ВВП, на валове нагромадження основного капіталу — 19,0 % і на загальнодержавні витрати — 18,7 %. Різниця між експортом (61,4 % ВВП) та імпортом (-57,0 %) товарів і послуг становила 4,4 %. За десятиріччя реформ відбулося істотне скорочення всіх складових використання ВВП: споживання домогосподарств — майже вдвічі, валового нагромадження — у 5,7 раза, загальнодержавних витрат — на 1/7 (однак у їх складі витрати на освіту, охорону здоров´я, науку, культуру скоротились набагато більше).
За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. В Україні більше ніж у два рази знизилась продуктивність праці, у два рази зросла собівартість промислової продукції. Швидке зниження реальних доходів населення України призвело до кризи збуту виробленої продукції. Майже половина її осідає на складах. У країні стала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хронічним став дефіцит державного бюджету.
В умовах відсутності протекціоністської політики держави у власній країні вітчизняного виробника стали витісняти з ринку іноземні виробники. Неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва посилювалась нижчою продуктивністю праці, невідповідністю якості окремих видів продукції до світових стандартів, високими цінами. Зміна становища на конкурентному ринку поглиблювала процес спаду виробництва, а у ряді випадків вела до банкрутства підприємств.
Неминучим наслідком глибокої і тривалої кризи стало різке (майже дворазове) падіння життєвого рівня населення України, яке відкинуло його за більшістю показників на позиції 60-х років. Порівняно з 1990 р. реальна заробітна плата зменшилась більше ніж у три рази, а реальне споживання домашніх господарств — більше ніж у п´ять разів. Понад 80 % населення перебувають за межею бідності. Офіційно зареєстроване безробіття невелике, але із урахуванням прихованого безробіття, вимушених відпусток за свій рахунок, затримок з виплатою заробітної плати (і без того низької) рівень безробіття становить 40 %.
За роки кризи різко впали обсяги житлового будівництва — із 17,4 млн м2 загальної площі у 1990 р. до 5,6 млн. м2 у 2000 р. У радянський період 60 % житла зводилося за рахунок держави, і населення (переважно міське) отримувало його практично безплатно. До 2000 р. будівництво за рахунок цих джерел скоротилося в 11,3 раза.
Не можна погодитися з думкою про неминучість падіння виробництва і погіршення становища населення в період проведення економічної реформи. Світовий досвід показує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням і підвищенням рівня життя населення.