• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Проблеми заборгованості

На шлях незалежності країни стали, не будучи обтяженими великими зовнішніми боргами. До 70-х років вони залучали переважно кошти з офіційних джерел, у тому числі субсидії без повернення. У 70-ті роки заборгованість збільшилась майже на 700 млрд. дол. (у 1950 p. вона становила 2 млрд., у 1970 р. — 66 млрд. дол.), оскільки багато країн, що розвиваються, вийшли на світовий ринок позичкового капіталу.

Найбільше коштів у розрахунку на душу населення отримують найбідніші країни Африки на південь від Сахари, оскільки основним критерієм при розподілі офіційної допомоги розвитку (ОДР) є рівень економічного розвитку країни-одержувача. На них припадає близько 1/10 населення країн, що розвиваються, і близько 1/3 загальної суми ОДР.

У 90-ті роки практикувались різні методи відстрочення і часткового списання боргів. Так, у червні 1999 р. лідери провідних індустріальних країн домовились про списання половини зовнішнього боргу (70 із 130 млрд. дол.) 30 найбідніших країн світу. Зростання зовнішнього боргу дещо уповільнилося. На початку XXI ст., за даними звітності дебіторів Світового банку (107 країн), зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становить більше 1,5 трлн. дол. Найбільший рівень заборгованості у країнах Азії — майже 600 млрд. дол. Лише незначній частині країн третього світу вдалося подолати кризу заборгованості. Для більшості вона залишається найгострішою проблемою. Наприкінці 90-х років найбільшим боржником була Бразилія (більш як 100 млрд. дол.). Дещо відстає від неї Мексика. Зовнішній борг Індії, Індонезії, Аргентини становить по 50—60 млрд. дол. За ними йдуть Нігерія, Філіппіни, Венесуела (по 30 млрд. дол.).

Найбільш активне формування багатосторонніх економічних об´єднань країн, що розвиваються, припадало в основному на кінець 50-х — початок 60-х років Міждержавні економічні зв´язки країн третього світу у 90-х роках за даними ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі і розвитку) розвивались у межах 44 регіональних торговельно-економічних угруповань, 30 асоціацій виробників сировинних товарів, двох валютних союзів, восьми платіжних клірингових і п´яти кредитних угод. Частка інтегрованих угруповань у загальному товарообігу країн, що розвиваються, зросла з 7 % у 1960 р. майже до 20 % у 90-х роках.