Квітневий (1985 р.) Пленум КПРС сформулював концепцію прискорення соціально-економічного розвитку країни на основі науково-технічного прогресу. Розроблена програма докорінної реконструкції машинобудування ввійшла до плану 12-ї п´ятирічки (1986— 1990 pp.). На розвиток машинобудування з метою оновлення його основних фондів планувалось вдвоє більше коштів, ніж у попередній п´ятирічці. Заплановано значні засоби спрямувати на розвиток і впровадження наукових розробок, насамперед у приладобудуванні. По суті робилася спроба нової індустріалізації країни за рахунок централізації бюджетних ресурсів, їх розподілу і перерозподілу, зміни структури бюджету під жорстким адміністративним контролем. Темпи приросту обсягів капітальних вкладень збільшилися з 3 % у 1985 р. до 8,4 % у 1986 р.

Однак мобілізувати необхідні для нової індустріалізації засоби не вдалося. На початок 1989 р. стало цілком зрозуміло, що реалізувати прийняті раніше програми не вдалося. Зменшення капіталовкладень призвело до зростання незавершеного будівництва, збільшення строків уведення в дію об´єктів будівництва, зниження темпів зростання виробництва у різних галузях. Основні причини цих негативних наслідків: різке скорочення бюджетних коштів, виділених для вирішення поставленого завдання; неможливість забезпечити у межах попередньої економічної системи високу ефективність капіталовкладень, що спрямовувались у нову індустріалізацію.

На відміну від періоду ЗО—50-х років, коли розвиток промисловості й будівництва відбувався за рахунок скорочення соціальних витрат і збільшення надходжень у бюджет від експорту продукції, курс на скорочення соціальних витрат у 80—90-ті роки був неможливий через політичні причини. Тому основними джерелами отримання бюджетних коштів для розвитку машинобудування і прискорення науково-технічного процесу мали стати доходи від експорту енергоносіїв і підвищення прибутковості галузей народного господарства. Ціни на нафту, що продавалася за вільно конвертовану валюту, становили у 1988 р. лише 44 % від рівня 1985 р. Аналогічну динаміку мали ціни на газ. Внаслідок цього у 1985—1990 pp. відбулося падіння доходів від продажу енергоносіїв вдвічі. Скорочення доходів бюджету мало місце також у результаті зменшення імпорту товарів народного споживання на користь збільшення імпорту машин та устаткування і втрати внаслідок цього частини податку з обороту. Несприятливі для СРСР зміни кон´юнктури на світовому ринку і неможливість скоротити імпорт спричинили, починаючи з 1985— 1986 pp., прискорення зростання зовнішньої заборгованості країни.

Названі вище причини негативно впливали і на стан державних фінансів, наближаючи фінансову кризу, яка розпочалась на початку 90-х років. Часта зміна міністрів фінансів, перехід із фінансових органів у комерційні структури великої кількості професійних працівників, поділ Міністерства фінансів на кілька самостійних відомств, відсутність між ними належної координації ще більше послабили систему управління державними фінансами і погіршили фінансовий стан держави.

Всі ці фактори змушували партійно-державне керівництво країни шукати шляхи виходу зі становища, що склалося. Була усвідомлена необхідність структурної перебудови промисловості, зміни економічних відносин у народному господарстві. Це знайшло свій прояв у намаганнях розширити госпрозрахунок, встановлювати прямі економічні зв´язки між підприємствами, вводити орендні відносини і т. ін. Тобто поступово формувалось розуміння необхідності не поліпшення, а серйозних перетворень, зміни існуючої в СРСР економічної моделі. Важливими кроками на цьому шляху стали закони "Про індивідуальну трудову діяльність" (1986) і "Про кооперацію" (1988), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво. Уже в 1988 р. індивідуальною трудовою діяльністю, в основному кустарно-ремісничими промислами, було зайнято 734 тис. осіб. Число кооперативів весною 1989 р. перевищило 99,3 тис. У них було зайнято до 2 млн. осіб. Через 2 роки ця цифра перевищила 7 млн. осіб, що становило близько 15 % активного населення. Основна маса кооперативів була зосереджена у сфері послуг, виробництві товарів народного споживання, будівництві й торгово-посередницькій діяльності. Проте скоро почали з´являтися "кооперативні" комерційні банки, а у 1990 р. було ухвалено закони "Про акціонерні комерційні товариства" і "Про цінні папери", які свідчили про появу паростків ринкової економіки в СРСР. Наприкінці 80 — на початку 90-х років у СРСР почалась "комп´ютерна революція" — масове розповсюдження персональних комп´ютерів, імпортованих з інших країн.

Разом з тим нові підприємці, користуючись ненасиченістю ринку товарів і послуг та слабкістю законодавчого регулювання, різко збільшували ціни й орієнтувалися в основному лише на заможних людей. Як правило, не маючи банківських кредитів, вони активно зайнялись "відмиванням" капіталів тіньової економіки (за оцінками, до 70—90 млрд. рублів щорічно) і швидко потрапляли під вплив зростаючої організованої злочинності, яка зуміла створити тотальну систему рекету приватного бізнесу. Нажиті приватними підприємствами (перш за все у торгово-посередницькій сфері) і "тіньовиками" гроші поклали початок первісному нагромадженню капіталу.

У 1987 p. розпочалася економічна реформа, співзвучна з реформою 1965 p., але в деяких аспектах більш радикальна. Мета її полягала у переході від адміністративних до переважно економічних методів управління. Ключовими гаслами стали розширення самостійності підприємств, перехід їх на господарський розрахунок, самофінансування і "самоуправління". Ці ідеї знайшли відображення у законі "Про державне підприємство", прийнятому ЗО червня 1987 р. Він набрав чинності для всіх підприємств у 1989 р. Підприємства отримали право самостійно планувати свою діяльність, ґрунтуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах з постачальниками та споживачами і на державних замовленнях. Діяльність підприємства мала регулюватись не міністерствами і відомствами, а довгостроковими економічними нормативами. Підприємства отримали право укладання прямих договорів з іншими підприємствами, а деякі — вступати у контакт навіть з іноземними фірмами. Проте, оскільки реформа не змінила відносин власності, розширення прав підприємств не супроводжувалося відповідним підвищенням їх відповідальності за результати господарської і фінансової діяльності.

У ході проведення реформ підприємства почали зменшувати капітальні вкладення і різко підвищили заробітну плату. Користуючись найменшою можливістю, керівники підприємств підвищували ціни, що дало сильний імпульс до інфляції. Водночас, не зважаючи на оголошення "самофінансування", багато підприємств, як і раніше, користувались державними субсидіями (до 40 %). Таким чином, директивні, планові регулятори промисловості було порушено, а ринкові так і не було втілено. Половинчасте, непродумане реформування не дало змоги вирішити гострих економічних проблем і сприяло лише швидкому зростанню народногосподарських диспропорцій, розбалансованості економіки.

Перетворення у сільському господарстві зводились до перебудови системи управління, деякого розширення самостійності колгоспів і радгоспів, втілення орендних договорів, тобто надання селянським сім´ям права брати землю в оренду на тривалий термін і розпоряджатись виробленою продукцією. По суті, це було намагання створити "соціалістичне", тобто без запровадження приватної власності на землю і підконтрольне державі, фермерство. Проте ці заходи не дали суттєвих результатів. Створення комітету, який об´єднував ряд міністерств і відомств, що відали галуззю, — також не мало суттєвого ефекту у вирішенні сільськогосподарських проблем і не дали змогу добитися реального підвищення самостійності та ініціативи колгоспів і радгоспів. Селяни-орендарі зіткнулися з великими труднощами у фінансуванні, придбанні техніки, з численними бюрократичними перепонами, а не рідко й з ворожим ставленням місцевих органів і навіть односельчан. Як підсумок, до літа 1991 р. господарства орендарів охопили лише 2 % землі і 3 % поголів´я худоби.

Для народного господарства СРСР найбільш гострими ставали фінансові проблеми, які традиційно радянські керівники вважали другорядними порівняно з виробництвом. До загострення вели недооцінка і нерозуміння цих проблем, намагання швидше забезпечити прискорений економічний розвиток, вирішити соціальні завдання. До цього додалися помилкові рішення (особливо щодо антиалкогольної кампанії, яка, за деякими оцінками, завдавала збитків на 10 млрд. рублів щорічно, і випереджаючого матеріальне виробництво зростання заробітної плати — у 1988—1989 pp. збільшення її вдвоє порівняно з 1987—1986 pp., на чверть зросли соціальні виплати). Все це призвело до порушення макроекономічного балансу, яке посилилось також внаслідок об´єктивних причин: зниження світових цін на енергоносії і непередбачених витрат на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (завданий нею безпосередній збиток оцінюється у 8 млрд. рублів — близько 1,5 % національного доходу), а пізніше і страшного землетрусу у Вірменії.

Як наслідок, традиційний для радянської держави дефіцит консолідованого бюджету, що оцінювався приблизно у 2—3 % і покривався в основному за рахунок вкладів населення у державні ощадні банки, став стрімко зростати. У 1985 р. він становив, за деякими підрахунками, всього 1,8 %, у 1986 р. — 5,7, у 1987 р. — 6,4, а у 1988 р. — 9,2 %. Це у свою чергу призвело не тільки до пошуку кредитів на Заході, а й дало імпульс інфляції, спочатку прихованій, яка виявилася у "вимиванні" товарів зі споживчого ринку, різкому збільшенні дефіциту. Незадоволення населення швидко зростало, а популярність президента СРСР М.С. Горбачова падала.

Для економіки це обернулося посиленням соціальної напруженості, початком масових страйків і стрімким зростанням кількості популістських рішень. Почався розвал радянської держави. У 1988—1990 pp. він набув форми "параду суверенітетів", тобто явного розширення повноважень союзних республік, проголошення ними верховенства власних законів над союзними, ігнорування розпоряджень центру, в тому числі про перерахування податків, і самостійного пошуку шляхів виходу з кризи. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла "Декларацію про державний суверенітет України". У грудні 1991 р. лідери Росії, України і Білорусії (країн — засновниць СРСР) оголосили про призупинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних Держав, яка об´єднала 11 колишніх союзних республік (без Грузії і держав Прибалтики). СРСР перестав існувати.

Основні терміни і поняття

Моделювання економіки, грошові доходи, надпрограми, "відлига", госпрозрахунок, директивне планування, гіпертрофований ринок, бюджетний дефіцит, валютна платоспроможність, фінансова криза, бізнес, рекет.