Економічна історія
Відродження післявоєнного господарства
Після закінчення Другої світової війни економіка Японії перебувала у стані розрухи. Кілька міст було практично стерто з лиця землі. За оцінками експертів, довоєнний промисловий потенціал країни міг бути відновлений не раніше 2000 р. До того ж для підтримки економічного зростання у країні не було природних ресурсів.
Програму економічної стабілізації Японії було розроблено під керівництвом представника американського капіталу, президента Детройтського банку Дж. Доджа. Головні її складові — встановлення бюджетної рівноваги, підвищення податків, обмеження на виплату заробітної плати і банківський кредит, а також девальвація єни. Передбачалось реформувати економічну систему, державний устрій, а головне здійснити перехід до ринкової економіки. З цією метою реорганізовано уряд Японії, через який і діяла американська окупаційна адміністрація, здійснюючи "план Доджа".
Земельна реформа 1947—1949 pp. мала буржуазний, антифеодальний характер — викуп державою поміщицьких земель і продаж її орендарям-селянам. Розміри ділянок обмежувались одним гектаром, а ціна їх в умовах гіперінфляції була надзвичайно низькою. У результаті реформи виникло більше 400 тис. нових селянських господарств, 80 % всієї орендної землі перейшло до селян. Сформувався прошарок вільних дрібних фермерів — власників, а поміщики, як клас, перестали існувати. Зросла товарність сільського господарства, почав відроджуватись внутрішній ринок.
У 1947—1948 pp. з метою формування ринкової економіки і розвитку підприємницьких структур було розпущено дзайбацу — холдингові компанії, які тримали акції закритих вертикальних концернів. їхні акції було розпродано серед службовців цих компаній. Здійснено демонополізацію і закладено основи конкурентної економіки. Законом 1947 р. заборонялись надмірна концентрація економічної могутності, утворення холдингових компаній, картелів та інших монопольних структур. Введено контроль над злиттям фірм, а взаємне володіння акціями обмежене 25 %.
Наприкінці 40-х — на початку 50-х років за рекомендацією Дж. Доджа було здійснено радикальну бюджетну реформу: введено принцип збалансування статей і бездефіцитності державного бюджету, обмежено надання збитковим підприємствам субсидій, грошову емісію взято під контроль, призупинено виплату компенсації військовим заводам за конверсію, здійснено стабілізацію заробітної плати, встановлено державний контроль за цінами, впроваджено єдиний фіксований валютний курс. Ці заходи дали змогу придушити інфляцію.
Оборотність єни за поточними операціями частково відновлено тільки у 1971 р., а за капітальними операціями обмеження стали зніматися лише в середині 80-х років. До цього часу серед розвинутих країн Японія відзначається найбільшими обмеженнями за рахунками руху капіталу.
Розроблений Доджем проект збалансованого державного бюджету передбачав різке збільшення податків (на 62 %). Проведена податкова реформа здійснила їх перерозподіл: зменшено податок на корпорації; скасовано податок на надприбуток; збільшено оподаткування трудящих.
Американці створили спеціальний "еквівалентний фонд", кошти якого поповнювались від продажу в Японії американських товарів, що раніше поставлялись у порядку допомоги. Із нього здійснювалось кредитування крупних японських компаній. Під контролем окупаційних властей йшла структурна перебудова економіки, яка пізніше стала одним із постійно діючих факторів економічного успіху країни. З урахуванням своєї специфіки (відсутність сировини, наявність великого трудового потенціалу) Японія створювала багатогалузевий комплекс переробних галузей. У центрі його в 50-ті роки були такі базові галузі, як металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування, торговельний флот.
У післявоєнний період розвиток японської економіки мав "зовнішньоекономічну орієнтацію". Держава здійснювала контроль над всією системою зовнішньоекономічних зв´язків, який тривав 22 роки. 1952 р. прийнято закон, який дозволяв утворення експортних картелей. Держава розподіляла за лімітом кошти на оплату імпорту для модернізації промисловості, заохочувала імпорт технологій.