Економічна історія
Розвиток у 70—90-ті роки
У Німеччині протягом 60-х років уповільнювались темпи економічного зростання, а у 1966—1967 pp. настала перша післявоєнна циклічна криза. У зв´язку з цим було прийнято "Закон про підтримку стабільності й економічного зростання", відомий як стабілізаційний закон. Згідно з ним, уряд мав здійснювати активну кон´юнктурну і структурну економічну політику з метою протидії кризовим явищам і прискорення економічного зростання. Закон передбачав планування державного бюджету, державних інвестицій, а також створення спеціального "Фонду вирівнювання кон´юнктури". Уряд повинен був проводити антициклічну бюджетну політику, яка передбачала збільшення державних витрат для пожвавлення попиту при погіршенні кон´юнктури, і, навпаки, зменшення цих витрат в умовах економічного зростання. Можна зазначити, що цей закон поклав початок переходу в Західній Німеччині від ідеї "вільного ринкового господарства" через теорію "соціального ринкового господарства" до концепції "ринкового господарства з глобальним регулюванням", яка, по суті, являла собою своєрідний синтез ідей В. Ойкена і Дж.М. Кейнса.
Посилення державного регулювання на макрорівні розпочалося з приходом до влади у 1969 р. соціал-демократів. Неокейнсіанська модель ринкового господарства зберігала приватну власність, економічну самостійність підприємців, соціальну захищеність населення. Водночас зросла роль держави у регулюванні економіки. Уряд практикував державне економічне програмування, розробку довгострокових цілей і орієнтирів економічного розвитку на десятиріччя, політику свідомого формування постійного економічного зростання, яка включала в себе елементи довго- і середньострокового прогнозування та планування. Використання кейнсіанських методів управління економікою ФРН сприяло скороченню безробіття і відновленню економічного зростання, яке у 1970 р. становило 4 % .
Але і в нових умовах економіка Німеччини зазнавала великих спадів виробництва. Найбільш глибока в історії ФРН криза перевиробництва вразила всі галузі західнонімецької економіки, викликала скорочення валового національного продукту на 5 %, промислового виробництва — на 12,3, внутрішніх приватних інвестицій в основний капітал — на 18,6 %. Різко зросло число банкрутств, підскочили показники інфляції. Циклічний спад виробництва супроводжувався енергетичною кризою, яка мала світовий характер, і структурними кризами деяких галузей промисловості. У 1980—1982 pp. економіка ФРН зазнала третьої за післявоєнну історію країни циклічної кризи перевиробництва.
Як і в інших розвинутих капіталістичних країнах, у ФРН на хвилі кризи до влади у 1982 р. прийшов консервативний уряд на чолі з Гельмутом Колем. Відмовившись від кейнсіанських методів регулювання економіки, в основу своєї діяльності уряд поклав монетаристську концепцію пропозиції. Специфіка західнонімецького консерватизму полягала у "пом´якшеному" варіанті консервативної політики за стратегічної лінії, спрямованої на забезпечення прибутку крупного капіталу. В основі економічного зростання 1983—1990 pp. лежали інтенсивні процеси нагромадження, збільшення інвестицій, розширення експорту, який у 1989 р. зріс порівняно з попереднім роком на 10 %. У межах ЄС Німеччина продавала більше 50 % своїх товарів. Відбувся перегляд державних пріоритетів у науково-технічній політиці. Разом з Японією Німеччина до 1990 р. займала провідні позиції щодо витрат на науково-дослідницькі й експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР). Вона досягла великих успіхів у створенні наукомістких галузей виробництва, а на світовому ринку наукомістких товарів обігнала Японію.
На початок 90-х років припав різкий спад динаміки економічного зростання. Основними причинами були: несприятлива кон´юнктура на ринку збуту, викликана втратою ринку в Східній Європі та СРСР, погіршення конкурентоспроможності національних товарів, глобальний спад світової економіки у 1990—1992 pp. Доповнило їх і об´єднання Німеччини 3 жовтня 1990 р. Територія країни збільшилась на 1/3, населення — з 64 до 80 млн. У п´яти нових землях почалась ринкова перебудова, яка вимагала величезних капіталовкладень (у 1991 р. вони становили 140 млрд. марок, у 1992 р. — 152 млрд., у 1993 р. — 182 млрд. марок), що призвело до бюджетного дефіциту, збільшення державного боргу (в 1990 р. він становив 1039 млрд. марок, у 1993 р. — 1850 млрд. марок).
Досвід об´єднання показав, що прискорена інтеграція двох протилежних економічних систем не може дати негайних позитивних результатів. Потрібен досить тривалий час, протягом якого будуть здійснюватись трансформаційні процеси, створюватись ринкові механізми господарювання. Такий перехідний період є однією з умов проведення глибоких ринкових реформ. Разом з тим, незважаючи на всі негативні тенденції в економіці країни після об´єднання Німеччини, вона залишається однією з провідних країн ЄС. Основні причини динамічного економічного розвитку ФРН:
— високий рівень споживацького попиту;
— збільшення зайнятості й заробітної плати;
— розширення німецького внутрішнього ринку за рахунок п´яти нових федеральних земель;
— швидкий розвиток НТП;
— пріоритетний розвиток галузей експортної орієнтації.
Основні терміни і поняття
Корпорація, індексація заробітної плати, інфляція, науко-містке виробництво, інвестиції, емісія, "тетчеризм", рецесія, націоналізація, "голлізм".