• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Перехід до "рейганоміки"

У 70-ті роки відбулися структурні зміни в економіці США. Було проведено масову "чистку" неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Наприклад, тільки в текстильній промисловості було закрито більше 200 підприємств. Водночас з´явились нові наукомісткі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. Поширення сучасних інноваційних технологій становить вагому частину доходу США. Америка постійно має позитивне сальдо платіжного балансу в 7—8 млрд. дол. за балансом передачі технологій.

Великих змін у нових умовах постіндустріальної епохи зазнали і "внутрішні" взаємовідносини, насамперед розподіл повноважень між місцевими і федеральними органами влади. У 70-ті роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи влади й активний розвиток самоврядування на місцях.

Було модифіковано систему регулювання економіки центральними органами. Кейнсіанські рецепти фіскальної політики боротьби з безробіттям та інфляцією в нових умовах перестали ефективно працювати. Почали зростати дефіцит і державний борг. Крім того, в умовах відкритого інформаційного суспільства з вільним рухом товарів і капіталів у світовій економіці заходи державного впливу і значний податковий тягар на національних виробників стали призводити до збільшення вивозу капіталів із країни.

Наприкінці 70-х років у США змінився підхід до регулювання господарської кон´юнктури. Нова економічна політика, яку став проводити президент Р. Рейган, отримала назву "рейганоміка".

У період президентства Р. Рейгана (1980—1988) економіка країни була охоплена кризою. Протягом 1982 р. в США не діяло 30 % виробничих потужностей у переробній промисловості. Погіршилося становище майже у всіх галузях. Безробіття становило більше 10 % працездатних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80—90-х років застосовувалась у всіх розвинутих країнах Заходу. Основними її складовими були: скорочення соціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

Зростання ставки процента на початку 80-х років до 20 % вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спрямовувався потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію своєї економіки. По-друге, зростання ставок процента, різке гальмування інфляції і переорієнтація світових потоків капіталу в США стали початком розгортання світової боргової кризи країн, що розвиваються.

Іншим кроком економічної політики Рейгана стало скорочення податків. 1981 р. відповідно до Закону про оподаткування відбулося зниження прибуткового податку на 23 %, скорочення максимальної податкової ставки на доходи від капіталу з 70 до 50 %. Проте цей закон не вирішив проблеми малозабезпечених сімей. Тому в 1986 р. було ухвалено новий закон про прибутковий податок, який передбачав скорочення прибуткових податків на громадян з 50 до 28 %, податків на прибуток з корпорацій — з 46 до 34 %, що стимулювало інвестиційну діяльність. Закон звільнив 6 млн. громадян з низькими доходами від сплати федеральних податків. Було встановлено систему, за якої особи з однаковими доходами платили б приблизно однакові податки. Проте новий закон підривав принцип прогресивного оподаткування, згідно з яким особи з високими доходами сплачували більший відсоток, ніж особи з низьким доходом. Встановлювались тільки дві ставки: 15 % — оподаткуванню підлягали доходи нижче 29 750 дол. на рік на сім´ю і 28 % — доходи, які перевищували цей рівень. Було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зростанню США: у 1986 р. на частку країни припадало близько 34 % промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн і 20 % їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18 % відповідно). Після уповільнення зростання на початку 90-х років американська економіка продовжила свій рух вперед.

Подолати дефіцит державного бюджету в 290 млрд. дол. удалося завдяки реалізації плану стабілізації економіки президента Б. Клінтона (1992). Він включав три програми:

—стимулювання економіки шляхом збільшення кількості робочих місць (на її реалізацію виділено 30 млрд. дол.);

—інвестування економіки; пропонувала пільгове фінансування для приватних інвесторів і цільові капіталовкладення (140 млрд. дол.);

—скорочення бюджетного дефіциту (за рахунок скорочення урядових витрат і збільшення податків).

Для додаткового залучення капіталів у виробничу сферу поряд з податковою реформою різко підвищувались у випадку необхідності облікові ставки на банківський кредит. Це позначилось на русі капіталів у міжнародному масштабі, стимулювало інтенсивний приплив у американську економіку капіталів інших країн світу, що дало США змогу фінансувати модернізацію своєї економіки значною мірою за "чужий рахунок". У 90-ті роки США пережили період сталого економічного зростання. Темпи зростання економіки країни становили 2,9 % , тоді як у Німеччині — 2, Великобританії — 1,9, Франції — 1,5, Японії — 0,8 %. У результаті економічного зростання вперше з 1951 р. федеральний бюджет став профіцитним (у 1998 фінансовому році профіцит становив 70 млрд. дол., у 2000 — 237 млрд. дол.). У цей період різко підвищились темпи зростання продуктивності праці, збільшились реальні доходи всіх станів суспільства, знизились темпи інфляції. США випереджали всі інші країни за обсягом виробництва та експорту наукомісткої продукції й послуг. У 2000 р. загальний обсяг витрат на НДДКР у США перевищив 264 млрд. дол. і досяг 2,7 % ВВП. Це майже половина загальних витрат на НДДКР у всіх розвинутих країнах світу.

Таким чином, неоконсервативна стратегія, основи якої підтримує і нинішній президент Дж. Буш-молодший, у цілому сприяла здійсненню структурної перебудови і технічного переоснащення економіки США переважно за допомогою зарубіжних капітальних вкладень, зниження процентних ставок.