Економічна історія
Транснаціональні корпорації
Іншою характерною рисою післявоєнного періоду виявилися стійкий розвиток міжнародної торгівлі і розширення потоків капіталів. Виробництво, базоване на новітніх технологіях, наштовхувалось на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, а тому країни намагалися вивезти її за кордон. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається не тільки за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва підприємств, здатних створювати ці товари. Посилюється спеціалізація виробництва, що приводить до перетворення великих сучасних компаній у вертикально інтегровані і диверсифіковані концерни: різні стадії створення продукту розташовані в різних країнах. Сучасні компанії перетворюються у транс національні корпорації (ТНК). При цьому інвестування набирає форми прямих капіталовкладень. Уже наприкінці 80-х років більше 40 % світової торгівлі являли собою, по суті, внутрішньовиробничі поставки ТНК.
Зростання економічної могутності ТНК значно обмежило діяльність національних урядів. У 2000 р. в світі налічувалось 63 тис. ТНК з річним обсягом продаж більше 100 млн. дол. Кожна з них діяла не менш ніж у шести країнах. Число зарубіжних філій становило 690 тис. ТНК контролювали 1/2 світового промислового виробництва, 1/3 міжнародної торгівлі, 4/5 світового банку патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. Наприклад, у 1996 р. обіг компанії "Дженерал моторз" склав більше 165 млрд. дол., що вдвоє перевищує ВВП Ізраїлю. Природно, що в таких умовах ТНК вимагають від урядів уніфікації правил міжнародної гри; ліквідації перешкод на шляху вивозу товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Особливо цей процес активізувався у 80—90-ті роки, коли уніфікація і лібералізація охопили всі сектори, які обслуговують діяльність цих міжнародних гігантів.
Проникнення ТНК до інших країн супроводжується разом з тим привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів ламаються соціальні структури традиційних суспільств і міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до "міжнародних стандартів". Побутова культура і цінності в різних регіонах світу стають все більш схожими.
Прискорення цього процесу в сучасних умовах утруднює будівництво національних держав. Більшість країн світу, в тому числі Україна, проходять стадію становлення і наступного розвитку державності; водночас високорозвинуті країни уже вийшли за ці межі. Незважаючи на значну відмінність економіки передових країн — СІЛА, Німеччини, Японії, яка доповнюється різними національними і культурними традиціями, у ході подальшого розвитку вони стають все більше схожими одна на одну. Цій уніфікації економіки сприяють потужні потоки капіталу між країнами, які вимагають єдиних правил гри.
Для післявоєнного періоду характерне також посилення ідеології інтернаціоналізації і консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що все більше вимагав активного обміну між багатьма країнами і уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту або імпорту одного і того ж товару, країни перейшли до міжнародних угод. Тому в 1947 р. 23 країни підписали Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ), спрямовану на упорядкування міжнародної торгівлі і максимальне зняття (а в ідеалі й повну ліквідацію) митних перешкод та інших обмежень. Це була неурядова організація, де всі учасники користувалися однаковими правилами і в межах якої велись багаторічні та багатосторонні переговори, спрямовані на зниження тарифів і ліквідацію імпортних квот.
Найбільш результативним за своїми наслідками став восьмий раунд переговорів у 1986 р. (Уругвай, м. Пунта-дель-Еста), де ставилося завдання повної ліквідації бар´єрів у торгівлі текстильною продукцією, послугами і створення єдиної системи захисту інтелектуальної власності. Це по суті стало практичною реалізацією ідеї про створення єдиного економічного простору у світовому масштабі. Поступово формується єдина світова структура виробництва, що вимагає структурної перебудови національних господарств у багатьох країнах світу. Адже зняття наявних нині торгових обмежень і заборона державам субсидувати виробництво продукції національних підприємств, сільського господарства багатьох країн призведе до занепаду і скорочення цього виробництва.
Діяльність ГАТТ значно сприяла тому, що в сучасний період тарифи становлять лише 5 % обкладуваного митами імпорту, тоді як у міжвоєнний період вони інколи перевищували 50 %. Складність і масштабність проблем, які постали перед організацією, вимагали її реорганізації. У березні 1994 р. було прийнято рішення про перетворення її у Світову організацію торгівлі (СОТ), до якої автоматично увійшли країни — члени ГАТТ. Зміни були викликані необхідністю регулювання не тільки руху товарів, а й послуг, особливою увагою до інтелектуальної власності. Високо-розвинуті країни, що вступили у фазу постіндустріального суспільства, генерують нові знання, нову інформацію, на які витрачають великі кошти. Виробники нових інтелектуальних продуктів, природно, зацікавлені в тому, щоб окупити свої значні витрати, захистити свої права власності.