• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Розвиток українських земель

Своєрідністю розвитку економіки визначалися і поглинуті Російською та Австро-Угорською імперіями українські землі. На відміну від інших колоній світу українські землі розглядались як частина Росії та Австро-Угорщини. Саме тому українська економіка розвивалась наприкінці XIX — на початку XX ст. як частина загальноімперського економічного комплексу (в Росії — східноукраїнські землі та Південь, в Австро-Угорщині — західноукраїнські землі). Проте загальні тенденції відносин колоній і метрополій виявлялись у здійсненні економічної політики щодо українських земель.

Вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила тощо стали основою економічних інтересів промисловців метрополії (Росії). Це суттєво вплинуло на структуру і розвиток промислового потенціалу Східної та Південної України. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей приєднаних земель стала економічна криза 1900—1903 pp., яка охопила Російську імперію, як і більшість країн світу. Криза і вихід з неї загострили конкуренцію та поглибили поляризацію підприємств, змусили буржуазію максимально сконцентрувати й об´єднати сили.

Особливо активно цей процес відбувався в період нового промислового підйому 1909—1913 pp. У цей період посилилась концентрація виробництва: на підприємствах України з чисельністю більше 500 осіб працювало понад 54 % усіх робітників.

Незважаючи на колоніальний характер, економічне зростання було характерним і для економіки України. Сприяли цьому такі фактори:

—підвищення купівельної спроможності населення (в ході революції 1905—1907 pp. робітники добились підвищення заробітної плати на 15 %; вона в середньому становила 238 рублів на рік; селяни — скасування викупних платежів);

—розвиток внутрішнього ринку (торговельний обіг за цей період зріс у 1,5 раза);

—столипінська аграрна реформа, високі врожаї у сільському господарстві у 1909—1913 pp. (за винятком 1911 p.);

—збільшення (особливо на Півдні Україні) товарності сільськогосподарської продукції, що дало змогу перейти до вивозу зерна на зовнішній ринок, де ціни на хліб зросли на 35 %;

—зростання майже в 2,5 раза міського населення.

Відбулось утвердження провідної ролі Донбасу не лише в металургії, а й у кам´яновугільній промисловості. Природні ресурси України безжалісно експлуатувались у масштабі Російської імперії.

Зі вступом Росії в стадію імперіалізму утвердилось панування монополістичного капіталу й на підприємствах України. Значна частина російських синдикатів, які були основною формою монополістичних союзів, підпорядкували собі українські заводи. Такі синдикати, як "Продамет" (1902) у чорній металургії, "Трубопродаж" (1902) у трубопрокатному виробництві, "Но-бельмазут" (1903) у нафтовій промисловості, "Цвях" (1903) —-дротяні й цвяхові підприємства та ін., контролювали 80 % українського виробництва продукції. Йшло переливання капіталу з економіки країни в загальноросійську економіку.

В економіку України проникав і капітал інших країн. У вугільній промисловості 63 % основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії — 90 % . Могутній синдикат "Продуголь" (1904), що об´єднував 75 % добування вугілля Донбасу, фактично цілком контролювали французькі інвестори. Пізніше він встановив контроль над об´єднаннями, які реалізували кам´яне вугілля в Сибіру, Польщі, на Уралі. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не лише Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася за кордон.

Характерною рисою української промисловості була її повна підпорядкованість імперському центру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировинну базу.

Тому закономірно, що у 1913 р. лише 15 % українських промислових підприємств виготовляли готову продукцію, а решта давала продукцію для виготовлення такої продукції в Росії. Така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України. Незважаючи на те, що на її території був зосереджений великий промисловий потенціал (69 % загальноросійського виробництва чавуну, 57 % сталі та 58 % прокату, 20,2 % усієї продукції машинобудування та металургійної продукції), вона все ж залишалася сільськогосподарським регіоном імперії, у якому в селах проживало 80 % населення.

Фактично однобічний, колоніальний, характер мав товарообмін. Готові товари, що довозилися з Росії, коштували дорожче, ніж українська сировина. Отже, нагромадження капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною. Та й саме регулювання цін за перевезення вантажів залізницями було таким, що було вигідніше вивозити продукцію поза межі України, ніж доставляти її на власній території.

Централізовані капітали Росії спрямовувалися в основному тільки в регіони, які становили економічний інтерес для її промисловості, що призвело до нерівномірності розвитку українських регіонів. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Посилювалася спеціалізація промислових районів (Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової).

Більш чітко виражений колоніальний характер мала економіка західноукраїнських земель, що позначилось на її структурі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сфері промисловості, де колоніальні форми господарювання виявились у низці таких тенденцій, процесів та явищ.

1. Вищі, ніж у центральних імперських землях, податки, відсутність державної фінансової підтримки, протекціоністська політика щодо австрійських підприємців суттєво підірвали конкурентоспроможність західноукраїнської промисловості. Окремі галузі краю (цукрова, текстильна, соляна, паперова та ін.) втрачали свої колишні позиції та занепадали, що гальмувало промисловий розвиток західноукраїнських земель.

2. Перетворення західноукраїнських земель в аграрно-сировинний придаток (нафтоозокеритова, лісопильна та борошномельна галузі) і ринок іноземного збуту. Видобуток нафти за останні ЗО років XIX ст. зріс у 60 разів і досяг 330 тис. т у 1905 p., 33,7 % її перероблялося в Галичині, решта — у центральних австрійських землях. До цього стимулювали запроваджені державою низькі мита на вивіз непереробленої нафти та високі — на нафтопродукти, що вивозились. Практично не мали підтримки інші галузі промислового виробництва, що деформувало економіку західноукраїнських земель. Напередодні Першої світової війни сировина становила понад 90 % всього експорту із західноукраїнських земель до інших країн. Потреби краю задовольняли переважно імпортними промисловими товарами.

3. Відсутність підтримки державою розвитку промисловості

призводила до консервації її кустарно-ремісничого характеру. У 1902 р. понад 94 % промислових підприємств Галичини налічували до п´яти робітників (з них 50 % по одному робітнику — його власник), на них працювало понад 50 % всього зайнятого у промисловості населення. Великих капіталістичних підприємств у західноукраїнських землях налічувалось всього 220 і на них працювали лише 25% робітників. У сільському господарстві було зайнято близько 90 % населення.

4. Значна залежність промислового розвитку від іноземного капіталу. Наприклад, 3/4 видобутку та переробки нафти контролював у цей час англо-німецький концерн. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель (щорічна вирубка 6 млн. м³ лісу), виснаження верхніх покладів озокериту, викачування нафти — 5 % світового видобутку.

5. Орієнтація на дешеву робочу силу і ручну працю, що сприяло низькій енергоозброєності західноукраїнської промисловості. Тільки 5,5 % парових двигунів, що функціонували в Австро-Угорщині, використовувалися на підприємствах Галичини, а на Буковині та Закарпатті цей відсоток був ще нижчим.

Таким чином, експлуатація природного потенціалу українських земель метрополіями вела до деформації розвитку економіки, хижацького використання природних ресурсів, загострення соціальних та економічних суперечностей.

Основні терміни і поняття

Колонія, напівколонія, метрополія, аграрно-сировинний придаток, протекторат, монокультурний розвиток.