• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Залежні країни

Крім двох основних груп — метрополій і колоній, були так звані залежні країни (напівколонії), політично вільні й формально самостійні, але економічно і фінансово залежні від інших країн. Типовими залежними країнами були Китай, Іран (Персія), Османська імперія та ін. Наприклад, величезна колонія Великобританії — Індія — поділялась на дві частини: в одній правління безпосередньо здійснювали англійські представники, а в іншій існувало кілька формально самостійних держав. Залежність Португалії від Великобританії мала іншу форму: будучи під англійським протекторатом, Португалія надавала Великобританії торгові пільги, кращі умови для вивозу капіталу і товарів до Португалії та її колоній. Під англійським протекторатом перебували кілька країн Африки і Океанії. Політично вільні, вони мали більше можливостей порівняно з колоніями для виробничого використання англійських капіталів, розвитку національної економіки, могли самостійно експортувати капітали тощо.

Наприкінці XIX ст. до держав Латинської Америки вивозили капітали Великобританія і США, проте частково там зберігався вплив і колишніх метрополій — Іспанії, Португалії. Країни Латинської Америки експортували до розвинених країн Заходу продукцію сільського господарства і гірничодобувної промисловості. Це робило їх залежними від ринку збуту й експорту промислових товарів перш за все таких країн, як Великобританія і США. Останні успішно користувалися цією залежністю і вивозили туди капітали переважно у формі державних позик. У 1880 р. аргентинський борг Англії становив 20 млн. фунтів стерлінгів. Разом з тим англійські капітали прискорювали розвиток промисловості в Аргентині. З 1887 по 1895 р. число промислових підприємств у Буенос-Айресі подвоїлося, на них працювало близько 75 тис. робітників. У віддалених районах аргентинські підприємці займалися в основному дрібною торгівлею або володіли підприємствами напівкустарного типу. У сільському господарстві тривале збереження великого поміщицького землеволодіння уповільнювало розвиток ринкових відносин.

Для всіх латиноамериканських країн була характерною суперечність у розвитку ринку: зарубіжні капітали прискорювали темпи розвитку одних галузей і не зачіпали інших.