Економічна історія

Розвиток промисловості в колоніях

Вирішальну роль в експлуатації колоній стали відігравати монополії країн-метрополій, які захоплювали найважливіші галузі економіки колоній і залежних країн. При цьому свідомо обмежувався розвиток власної промисловості колоній і підтримувалися феодальні та патріархальні пережитки. У колоніях велику роль відігравала ручна праця, хоча приплив іноземного капіталу приводив до створення певної кількості механізованих підприємств. Наприклад, у 1854 р. в Калькутті почала діяти перша індійська джутова фабрика, а через два роки в Бомбеї відкрився перший бавовняний завод, заснований купцем-індійцем.

Значення Індії (найбільша колонія Англії) для англійської економіки зростало в міру втрати Англією промислової гегемонії. Приплив англійського капіталу в другій половині XIX ст., переважно у будівництво залізниць і розробку корисних копалин, прискорив розвиток ринку в Індії. Стали зростати великі міста — Бомбей, Калькутта. Збільшувалась кількість національних промислових підприємств. Організація посередницьких кредитних установ (наприклад, англійських керівних агентств) привела до появи перших індійських банків.

Метрополії для більш ефективного використання ресурсів колоній, зменшення обсягів перевезень будували тут підприємства первинного обробітку сировини і виробництва окремих видів товарів: з очищення і пресування бавовни, джуту, виробництва фарбників, залізних виробів, будівельних матеріалів, цукру, сухофруктів, опіуму, рому, кокосової і соєвої олій, деяких видів продовольства (рису, пшениці, солонини), обробітку шкіри, цінних порід дерева, міді, срібла і т. ін.

Освоєння глибинних територій колоній привело до будівництва залізничних колій. За їх допомогою підприємці монополій значно збільшували вивіз сировини з глибинних районів. Разом з тим вони сприяли формуванню єдиного внутрішнього ринку в колоніях і залежних країнах. Тут помітно прискорився розвиток товарно-грошових відносин (застосування пароплавів прискорило обіг товарів і капіталів), поглибилась криза феодальних порядків.

Внаслідок напливу промислових товарів метрополій і свободи торгівлі сімейні та напівсімейні общини, замкнуті, ізольовані від світу, базовані на домашній промисловості, сільському ремеслі й своєрідній комбінації ручного ткацтва, ручного прядіння і ручного способу обробітку землі, почали руйнуватися.

У світовий ринок втягувалися нові території, а через нього — у виробництво товарів. Так, у 70-ті роки посилилося завоювання глибинних африканських територій і почалась боротьба за новий поділ Африки між європейськими колонізаторами (Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія). Цей континент виявився дуже багатим на природні ресурси — золото, алмази, кольорові метали, нафту, вугілля, яких не вистачало різко зростаючій промисловості європейських країн. У 1896 р. Англія і Німеччина підписали договір про розподіл сфер впливу у Східній Африці. У 1897 p., після Фашодського інциденту, було остаточно розмежовано інтереси Великобританії та Франції в Африці. Бельгія стала власником великої території в басейні річки Конго.

Таким чином, монополії справляли неоднозначний вплив на колоніальні країни. З одного боку, колонії та залежні країни прорвали коло ізольованості й приєднувались до світового розвитку капіталізму. Ввіз капіталу у відсталі країни створював основу для розвитку ринку, входження цих країн у механізм єдиного світового господарства. Цей процес мав об´єктивний характер і згладжував відмінності у розвитку між індустріальними країнами Європи і Північної Америки і відсталими африканськими та азіатськими країнами. З іншого боку, зросла їх залежність від промислово розвинутих країн. У світовому господарстві утвердився поділ праці між метрополіями і колоніями. Капітали вкладали насамперед у галузі, необхідні країнам-метрополіям: добувну промисловість і залізничне будівництво, сільське господарство. Колонізатори орієнтували економіку залежних країн на виробництво відповідних товарів. Аграрному сектору економіки нав´язувалася система монокультури, тобто переважне вирощування одного виду сільськогосподарської продукції.

Внаслідок такої політики Індія спеціалізувалась на виробництві й вивезенні бавовни, тютюну, цукру, джуту. Єгипет постачав тільки бавовну, Бразилія — каучук і каву, Австралія і Нова Зеландія — вовну, Бірма — рис, Конго — каучук, Китай — чай, шовк-сирець і т. ін.