• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Історичні форми колоніалізму

До початку Великих географічних відкриттів наприкінці XV — на початку XVI ст. слово "колонія" означало поселення на чужій території. Колонії ще в давнину використовувались як джерела продуктів і робочої сили для метрополій (Рим, Фінікія). У результаті Великих географічних відкриттів починає формуватися колоніальна система і слово "колонія" набуває сучасного розуміння. З цього часу "капіталізм", який став панівною соціально-економічною системою, і "колоніалізм", який є важливим прискорювальним фактором капіталізації виробництва, стають нерозривними. Колоніальне пограбування і колоніальна торгівля були важливим джерелом первісного нагромадження капіталу.

На завойованих землях-колоніях, що втрачали політичну і економічну самостійність, метрополії насаджували капіталістичні відносини. Так відбулося в колоніях Великобританії у Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії і Південній Африці, де місцеве населення не могло протистояти силі колонізаторів. Основним населенням в утворених після здобуття незалежності державах стали переселенці з Європи, корінних жителів було або фізично знищено, або загнано до резервацій.

По-іншому колонізація проходила на Сході, де колонізатори не змогли утвердитися абсолютно. В цих країнах вони були в меншості, і намагання змінити структуру суспільства, що склалася, в цілому не мали успіху. Головною причиною цього можна вважати багатовікові традиції і стійкість східного суспільства. Колонізація народів Африки та Азії мала свій вплив на їх розвиток, але втілення тут капіталістичних відносин натрапило на протидію традиційних структур.

У XVI—XVIII ст. у період первісного нагромадження капіталу і мануфактурного виробництва колоніальна політика європейських купців і феодалів зводилась головним чином до пограбування місцевих багатств, вивозу до Європи колоніальних товарів, рослинної і тваринної сировини, а також робочої сили для рабовласницьких господарств Америки (работоргівлю розпочали в середині XV ст. португальці, продовжили англійці, французи, голландці, датчани і шведи). Нееквівалентна торгівля з колоніями мала споживацький характер. Наприклад, для іспанців і португальців колонії були перш за все джерелом золота і срібла, яке сприяло прискореному розвитку капіталізму не в цих країнах Голландії та Англії. Голландська та англійська буржуазія наживались на поставках товарів до Іспанії, Португалії і їхніх колоній в Азії, Африці, Америці, які пізніше стали об´єктами захоплення їх Голландією та Англією.

Промислова революція останньої третини XVIII — середини XIX ст. в європейських країнах змінює роль колоній. Вони перетворюються на ринок промислової сировини для розвинутих країн, а також позбавляють метрополії від конкуренції на зовнішньому ринку. Разом з тим обмін товарами втягує колоніальні країни у світовий товарний обіг, сприяє соціально-економічному розвитку колоній (розвитку місцевої промисловості з переробки сировини, транспорту, зв´язку і т. ін.). У колоніальній економічній політиці індустріальних країн центральне місце займає вивіз капіталу, який у багато разів перевищує вивіз товарів.

До початку XX ст. на етапі монополістичного капіталізму колоніальні володіння були зосереджені в руках трьох європейських держав: Англія — 33,5 млн. км² із населенням 400 млн., Франція — 10,6 млн. і 55 млн. і Німеччина — 3 млн. і 13,3 млн. відповідно. Світ виявився поділеним на метрополії, колонії і залежні країни.