Економічна історія
Антимонопольна політика
За ступенем монополізації США суттєво обігнали Європу, для якої були характерні картелі й синдикати, що об´єднували десятки відносно невеликих підприємств. У США монополістичний капіталізм, спираючись на концентрацію виробництва, цю фазу обминув. Тому тут поведінка монополій — встановлення високих монопольних цін — ставала нестерпною для значної частини населення.
Громадськість США вважала монополізацію галузей промисловості неприпустимим порушенням принципу індивідуальної свободи. Під тиском могутньої хвилі антимонополістичного руху фермерів, робітників, дрібної і середньої буржуазії було прийнято (1890) розроблене сенатором Дж. Шерманом антитрестівське законодавство. Подібні закони потім було прийнято у 27 штатах країни, а в 15 штатах антимонопольні закони навіть включено до конституції. Проте формулювання закону було настільки нечітким, що трести легко обходили всі заборони. Юристи-консультанти Рокфеллера у 1899 р. винайшли для "Стандарт ойл" нову організаційну форму — холдингову компанію, засновану на володінні контрольним пакетом акцій.
Удосконалив антитрестівське законодавство президент Теодор Рузвельт (1901—1909). Було прийнято доповнення до закону Шермана 1901 p., білль про утворення міністерства торгівлі і праці 1903 p., у 1906—1908 pp. — про охорону природних ресурсів країни, яку взяла на себе держава. Щоб попередити хижацьке використання землі, частину її було передано до державного земельного фонду, який не підлягав відчуженню. Державний земельний фонд зріс більше ніж у 3 рази — з 45 до 150 млн. акрів. Було вжито заходів щодо іригації засушливих земель. Антитрестівське законодавство у 1909 р. знову доповнене законом Мена — Елкіна і тарифною реформою Пейна — Олдріча.
За правління президента Вудро Вільсона (1912—1921) було прийнято тариф, який скасовував протекціонізм. Мита було зменшено з 42 до 27 % на 900 видів товарів, а на 365 товарів скасовано взагалі. Високі мита залишились на тютюн, тютюнові вироби і цукор. Наступним важливим кроком В. Вільсона стало введення прогресивного податку на доходи приватних осіб і корпорацій.
У 1914 р. у США було прийнято закон Клейтона, за яким профспілки і союзи фермерів не підпадали під дію антитрестівського закону. Створено Федеральну резервну систему (ФРС), яку очолювало Федеральне резервне управління Вашингтона. До системи ФРС увійшло 12 федеральних резервних банків, капітал яких мав утворюватися з надходжень (внесків) національних, промислових і банків штатів. У цей же період було створено Федеральну промислову комісію (ФПК), на яку покладено збирання інформації і притягнення до відповідальності (суду) приватних осіб і корпорацій за нечесні методи діяльності. Всі ці заходи започаткували розвиток державно-монополістичного капіталізму, коли держава здійснювала регулювальні заходи в економіці, охоплюючи різні її галузі.
Держава надавала підтримку аграрному сектору, перш за все у справі впровадження наукових методів ведення господарства, створення його інфраструктури — елеваторів, холодильників (холодильних складів), впровадження різних технічних засобів, які забезпечували збереження сільськогосподарської продукції.
Науковий підхід до ведення господарства виявився в економічно обґрунтованій спеціалізації сільськогосподарських районів країни: Середній Захід і Каліфорнія, Дакота, Небраска стали основними виробниками пшениці; Айова, Небраска, Канзас — кукурудзи. Американське зерно мало високу якість і низьку собівартість, що вивело країну на перше місце у світі за вивозом зерна.
Зростанню продуктивності праці, технічному оснащенню у фермерському господарстві сприяла концентрація виробництва. Якщо у 1880 р. фермери — власники землі становили 2/3 від загальної кількості фермерів, то в 1910 р. — 1/3. У ході структурної перебудови сільського господарства пріоритетними стали молочне тваринництво, птахівництво, а також галузі, які орієнтувались на міський ринок. Щоб послабити залежність фермерів від капіталу і послуг залізниць (а вони були монополізовані), елеваторів, складів, великих оптових магазинів, розпочалося створення різних організацій і спілок для захисту фермерських інтересів. Появились кооперативні фермерські організації з переробки і продажу продуктів на місцевих ринках.
У 1913 р. фермерство становило 1/3 всього населення. Фермерські господарства забезпечували продукцією внутрішній ринок і багато поставляли на європейський ринок. їхня продуктивність праці, яка зросла з 1860 по 1913 р. на 250 %, була значно вищою порівняно з європейськими фермерами.