Економічна історія
Технологія і організація виробництва
У період другої технологічної революції значного розвитку набуває хімічна промисловість. Хімічні методи обробки сировини проникають практично в усі галузі виробництва. Почалось виробництво штучних (анілінових) барвників. У таких галузях, як машинобудування, електротехнічне виробництво, текстильна промисловість, почала широко застосовуватись хімія синтетичних волокон — пластмас, ізоляційних матеріалів штучного волокна, штучного каучуку та ін. У 1869 р. американський хімік Дж. Хайєт отримав целулоїд, у 1906 р. Л. Бакеланд добув бакеліт, потім було отримано карболіт та інші пластичні маси, які зразу ж впроваджувались у виробництво. Основою для виробництва нітрошовку стали розробки французького інженера Г. Шардона (1884). Праці 1899—1900 pp. російського вченого Л. Кондакова дали можливість отримати штучний каучук із вуглеводів. Було розроблено нові ефективні технології отримання сірчаної кислоти, соди та ін., запропоновано методи виготовлення аміаку — основи для азотних сполучень, необхідних у виробництві фарбників, мінеральних добрив і вибухових речовин. У сільському господарстві почали широко застосовувати мінеральні добрива.
Проблему задоволення зростання потреби в рідкому пальному на нових видах транспорту вирішив крекінг-процес — метод розкладення нафти при високих тисках і температурах. Він дав змогу забезпечити підвищений вихід бензину і в 1916 р. у США був освоєний у промисловому виробництві. Ще у 1903—1904 pp. російський хімік О. Фаворський відкрив метод виробництва рідкого пального з твердого палива. Промислове ж виготовлення легкого пального з вугілля здійснив німецький інженер Ф. Бергіус. Це мало важливе економічне і воєнне значення для Німеччини, яка не мала природних нафтових ресурсів.
У виробничу сферу проникала автоматизація виробництва у легкій, поліграфічній та інших галузях промисловості. Почалась автоматизація верстатів; потокова система, яка виникла в консервному і сірниковому виробництві, широко впроваджувалась в інші виробництва. Особливо важливу роль для розвитку машинобудування відіграв винахід конвеєра. Завдяки його втіленню у виробництво уже в 1914 р. на заводах Форда складання одного автомобіля тривало не більше 1,5 години.
Втілення потокового виробництва змінило характер заводського оснащення у машинобудуванні. Вводилися спеціалізовані верстати для виготовлення деталей — гвинтів, шайб, болтів і т. ін. У текстильній промисловості в 1890 р. появився автоматичний ткацький верстат.
Значний крок зроблено у військовому оснащенні. Здійснено автоматизацію стрілецької зброї і артилерії (1883 р. — кулемет Максимова, декілька типів автоматичних гвинтівок, поява бронеавтомобілів), налагоджено виробництво вибухових засобів, широко використовувалися засоби повітроплавання й авіації. З 1915 р. літаки озброюють кулеметами, з´явились літаки-бомбардувальники, створено великі надводні кораблі (броненосці), стало реальним підводне плавання. Перша світова війна вимагала великої кількості зброї і оснащення. Якщо кількість винаходів періоду промислового перевороту визначалась двозначним числом, то в епоху технологічної революції — чотиризначним. Найбільше число винаходів запатентував американець Т. Едісон (більше 1000).
Результати технологічної революції такі.
1. Промисловий переворот XVIII—XIX ст. привів до становлення машинної індустрії, зміни соціальної структури суспільства: утворення двох нових класів — буржуазії і найманих робітників, утвердження панування буржуазії. На відміну від нього результатами другої революції стали зміна в техніці і технології виробництва, реконструкція машинної індустрії, перетворення науки у безпосередній фактор виробництва. Тому її називають не промисловою, а науково-технічною революцією. Вона привела до різкого зростання виробництва: за 1850— 1900 pp. добування вугілля збільшилось в 10 разів, нафти — у 25, виплавка сталі за 1870—1900 pp. — більше ніж у 50 разів.
2. Друга технологічна революція привела до появи багатьох нових галузей промислового виробництва, яких раніше не знала історія: електротехнічної, хімічної, нафтопереробної, машинобудівної та ін.
3. Відбувалася диверсифікація не тільки галузей, а й підга-лузей (машинобудування — виробництво локомотивів, автомобілів, літаків, кораблів (річкових і морських), трамваїв та ін.).
4. Зміни технології виробництва, застосування нових матеріалів і швидке зростання нових галузей і машинобудування привели до зміни структури чорної металургії — значно зріс попит на сталь.
5. Друга НТР змінила світову галузеву структуру промисловості. На перший план вийшли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Ці зміни привели до посилення концентрації виробництва, стали переважати великі підприємства. Такі структурні зрушення викликали різке зростання розмірів капіталу, необхідного для створення і роботи окремого підприємства. Залучення додаткових капіталів досягалося шляхом випуску акцій і створення акціонерних товариств.
6. У результаті другої технологічної революції замість індивідуальної приватної форми власності основною стає акціонерна, у сільському господарстві — фермерська (два варіанти господарювання — американський (СІЛА і Канада) і прусський.
Для Європи було характерним поєднання обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Розвивались також кооперативна і муніципальна форми власності. В 1913 р. у США на підприємствах, які належали акціонерним товариствам (28 % всіх підприємств), було зайнято 80 % робітників. У Німеччині створення акціонерних товариств охопило насамперед гірничу і металургійну промисловість, будівництво і залізниці. З дозволом випуску дрібних акцій номіналом до 1 фунта стерлінгів у 1895—1905 pp. значно зростає кількість акціонерних товариств у Англії. Дещо повільнішими темпами цей процес відбувався у Франції. Кооперативна власність виникла на основі добровільного об´єднання капіталів і засобів дрібних товаровиробників, слугувала формою захисту їх від експлуатації посередників і великих підприємців. Основними видами кооперації, що виникли до 1914 p., були: споживча, кредитна, сільськогосподарська, житлова. До початку Першої світової війни Росія, до складу якої входила і значна частина українських земель, займала перше місце у світі за числом учасників кооперативного руху (24 млн. осіб, об´єднаних у 63 тис. кооперативів). У Західній Європі 120 тис. кооперативів об´єднували 20 млн. осіб, у США в 600 кооперативах перебувало 70 тис. осіб.