• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Передумови промислового перевороту

Важливу роль у здійсненні промислового перевороту і розвитку капіталізму в Україні мали соціально-економічні реформи на селі. У 1847—1848 pp. у Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу. її мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків. У кожному маєтку запроваджувалась інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосницьких повинностей, які мав визначити сам поміщик. Його земельна власність до того ж залишалася недоторканною. Запровадження реформи силою успіху не мало. Вона не вирішувала проблем селянства, а була спробою увічнити кріпосницькі відносини.

Не минуло і двох десятиліть як уряду знову довелося повертатись до проблем селян. Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян з кріпацтва з´явилися весною 1861 р. Принципові риси російської моделі селянської реформи, що зачепила долі 5,3 млн. селян, схожі з австрійською (1848 р. імператорським патентом оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині та Буковині) і з ухвалою Угорського сейму (1848), підтвердженою згодом імператорським патентом (1853) щодо селян Закарпаття: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, наділення селян землею та визначення за неї повинностей, викуп селянських наділів.

Внаслідок реформи 94 % колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму. За ці наділи селяни заплатили 20 % рентою, а 80 % повинні були протягом 49 років викуповувати у поміщиків за встановленими реформою дуже високими цінами, які майже в 3 рази перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Внаслідок реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини, 1600 тис. — від однієї до трьох десятин. Від 14 % у Херсонській губернії до 37 % у Катеринославській найкращих селянських земель у процесі розмежування за підтримки держави захопили поміщики Російської імперії.

Таке ж становище було і на Правобережжі. За звільнення селян дідичі одержали великий викуп і, крім того, поступово заволоділи майже всіма лісами і пасовищами.

Реформи 1861 р. зберігали селянську общину, яка перетворювалася у найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. Характерною особливістю України було незначне поширення селянських общин. Так, у Лівобережній Україні общиною жили понад ЗО %, а на Правобережжі — лише 20, тоді як у Росії понад 95 % селян. Таке переважання індивідуальних господарств зумовило в перспективі більший потяг українських селян до приватної власності, ніж російських селян.

Реформи відкрили перед звільненими з кріпацтва селянами широкі можливості для активізації господарської діяльності. Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного найму робочої сили.

Проте слід зазначити, що модернізація народного господарства Російської імперії, до складу якої входило 80 % українських земель, мала наздоганяючий характер. В основу такої моделі покладено принцип втілення передових технологій та економічних механізмів не шляхом розвитку і зрілості національної економіки, а, як правило, під тиском зовнішніх факторів, що загрожують втратою позицій на міжнародній арені державі-аутсайдеру.

Характерні риси наздоганяючої моделі економіки такі:

—втілення в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції "знизу", а силовій модернізації — "революції згори";

—вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;

—пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки;

—збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельне існування нового, що набирає силу, укладу та попередніх укладів, що не досягли піку свого розвитку і повністю не вичерпали своїх можливостей;

—порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Принциповою особливістю наздоганяючої моделі є різке зростання ролі держави, що виявляється у встановленні державного контролю за всіма сферами економіки, активному втручанні державних структур у хід реформ. Реалізація такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління.