Економічна історія
"Прусський" шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві
Якщо у Голландії і Англії під впливом внутрішніх факторів і європейського ринку розвивався капіталізм, то у 70-ті роки XVIII ст. Німеччина залишалась феодальною державою з домінуванням панщинної системи. Феодальна експропріація землі набула великих розмірів. Йшов процес обезземелення і зубожіння селян.
Загальне уповільнення економічного розвитку Німеччини в цей період стало причиною відродження кріпацтва. Після Великих географічних відкриттів відбулося переміщення торгових шляхів на Атлантичний океан, почався занепад північно-італійських міст, з якими були тісно пов´язані міста Південної Німеччини. Залишаючись політично роздробленою, Німеччина не могла брати участі у географічних відкриттях, світовій торгівлі, грабуванні колоній. Вона не могла також використовувати зовнішніх джерел первісного нагромадження капіталу, що значно послаблювало розклад феодалізму і розвиток капіталізму.
До середини XIX ст., з огляду на ці обставини, Німеччина залишалась аграрною країною. Сільське господарство було головною галуззю економіки. В останній третині XVIII ст. прискорився процес обезземелення селян. Ліквідацію кріпосного права тут на відміну від Франції здійснено поступово "зверху", тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського господарства Німеччини від феодальних пережитків мало вкрай затяжний і половинчастий характер. Особливо яскраво це виявилось у Пруссії, найбільш значній і сильній з держав Німеччини. Звідси і назва "прусського" шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.
Едикт 9 жовтня 1807 р. був першим кроком у проведенні аграрної реформи в Пруссії. Згідно з ним було проголошено знищення особистого закріпачення, скасовувалась особиста залежність селян від поміщиків. Селяни отримували право розпоряджатися своїм майном, вільно здійснювати весільні справи і звільнялись від примусової служби у панів як дворові. Едикт вирішив питання, яке мало важливе значення для створення умов формування ринку землі — право переходу землі від однієї особи до іншої. Знищувалась відмінність між землями дворян та інших станів. Однак зберігались повинності, пов´язані з земельними наділами, при цьому поміщикам-юнкерам дозволялось приєднувати до своїх маєтків селянські ділянки, спустошені під час війни.
Наступним кроком реформ став указ від 14 вересня 1811 р. про регулювання земельно-тяглових відносин селян і поміщиків, призупинення орендного землекористування і закріплення права власності на землю за селянами, ліквідацію панщини й оброчних платежів. Практична реалізація указу почалась у 1816 р. Наступний закон 1820 p., який закріпив право власності на землю, надав селянам право викуповувати свої повинності шляхом сплати спочатку 25-кратної суми, а пізніше 18-кратних розмірів річних рентних платежів або поступки поміщикові 1/2 чи 1/3 свого паю. Проте це право поширювалось тільки на двори, що мали коней і упряж. Всі незаможні селяни не отримали землі, перетворившись у батраків.
Тільки незначна частина заможних селян могли придбати землю у власність. Внаслідок цього до середини XIX ст. у руках юнкерства (юнкерське господарство становило більше 100 га) було 60 % усіх земель (Пруссія і Мекленбург). Дрібні господарства, які становили 70 % від загальної кількості, володіли лише 9 % обробленої землі. У німецькому селі з´явилася значна кількість безземельних селян, які посилено експлуатувались як з боку поміщиків, так і з боку гросбауерів (клас капіталістичних фермерів у північно-західних землях і в Баварії). На південному заході переважали дрібні селянські господарства.
Незважаючи на половинчастий характер реформ, сільське господарство Німеччини у XIX ст. розвивалося досить швидко. Відбулось значне поліпшення агрокультури — введено багатопільну сівозміну, поліпшилась якість обробітку землі. Посіви зернових доповнились кормовими і технічними культурами. У Померанії і Бранденбурзі, де переважали піщані ґрунти, розширились площі під картоплею, яку використовували для виробництва спирту — важливого експортного товару країни. За збором картоплі й цукрових буряків Німеччина у другій половині XIX ст. зайняла перше місце у світі. Зміцнення кормової бази сприяло розвитку скотарства, особливо молочного тваринництва. У господарствах поміщиків і гросбауерів розпочали широко використовувати сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива. У Німеччині було відкрито поклади калійних солей, що дало поштовх зародженню науки — агрохімії. У 1840 р. Ю. Лібіх опублікував працю, яка й заклала основи науки про мінеральні добрива. Його відкриття порівнювали з винаходом парової і динамо-машини у промисловості. Дуже швидко Німеччина стала світовим постачальником мінеральних добрив.
Таким чином, у результаті аграрних перетворень, проведених у Німеччині в першій половині XIX ст., економічна і політична міць феодального дворянства не лише збереглась, а й ще більше зросла. Це мало негативні наслідки для всієї соціально-економічної системи країни. Юнкерство зберегло свої панівні позиції у керівництві країною. Державний апарат, офіцерський корпус формувалися із юнкерів. Німецька буржуазія, будучи політично слабкою і неорганізованою силою, пішла на союз із юнкерством. Він визначав усю соціально-політичну структуру німецького суспільства, надаючи йому мілітаристський, винятково агресивний, реакційний характер. Відсутність більш-менш значних капіталовкладень у сільське господарство зробило його неконкурентоспроможним. У 70-ті роки XIX ст. Німеччина перетворилась у країну, яка ввозила продукти.
Основні терміни і поняття
Акциз, мито, феодальні повинності, економічна роздробленість, кредит, рента.