• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Формування грошово-кредитної системи

Розвиток банківської системи полегшував мобілізацію капіталів, необхідних промисловості. 50-ті роки XIX ст. стали періодом банківського посередництва, закладення основ кредитної системи німецького капіталізму. Надзвичайно важливу роль відіграли акціонерні компанії, які після революції 1848—1849 pp. стали зростати як гриби. Всього за наступні 20 років у Пруссії виникло 295 компаній — гірничопромислових, металургійних, страхових, залізничних та ін., капітал яких досягав 2,4 млрд. марок. Важливе значення мав приплив іноземного капіталу — бельгійського, голландського, англійського, французького — у промисловість Рейнської області.

Особливістю формування кредитної системи країни у XIX ст. стало те, що акціонерні товариства на правах командитних товариств швидше виникали в столицях малих німецьких держав, де на це не треба було ніякого дозволу. У 30-ті—40-ві роки їх розвиток у великих містах стримувався тим, що для організації товариства вимагалося спеціальне рішення уряду. Проте з утворенням Північнонімецького союзу почалося законодавче обмеження прав місцевих банків на випуск банкнот, посилилась централізація емісійної справи в руках державної кредитної установи — Прусського банку (заснований у 1765 p.), що стало однією з основних умов створення єдиного економічного простору.

Кредитування промисловості й торгівлі до середини XIX ст. здійснювали банківські доми Ротшильда, Шредера, Мендельсона, Блейхредера та ін. На основі них і промислових фірм виникали великі акціонерні банки. Діяльність приватних акціонерних банків мала спеціалізований характер — за галузями економіки й окремими територіями. Наприклад, Шафгаузенський банківський союз (1848) зосередив свої операції у Рейнській області і сприяв розвитку гірничозаводських підприємств. Німецький банк (1870) створено за сприяння берлінських і франкфуртських приватних банківських фірм. Він здійснював операції в галузі зовнішньої торгівлі. Дрезденський банк (1872) кредитував хімічну і текстильну промисловість Саксонії.

Інша особливість великих акціонерних банків Німеччини — універсальний характер їх внутрішньої організації. Вони проводили регулярні операції (вклади, облік векселів, позики) поряд з нерегулярними (емісія фондів, торгівля цінними паперами). Обмеження їхньої діяльності визначеним колом клієнтів (галузь економіки, територіальний район) давало можливість контролювати потребу в кредиті промислових підприємств, мати інформацію про інші банки. Чітка інформація допомагала про думано визначати характер установчої політики банків, що зробило їх одними з найбільш надійних і солідних у світі. Уже в цей період практикувалось "об´єднання інтересів": зберігаючи самостійність, об´єднували капітал для проведення фінансових операцій. Починає зливатися банківський і промисловий капітал. Великі банки намагались поставити під контроль промислові підприємства, яким вони надавали послуги.

У середині XIX ст. в країні набув розвитку іпотечний кредит. Прусські земські каси, створені ще наприкінці XVIII ст., які надавали послуги під заставу землі, вже не могли забезпечити потреби в іпотечному кредиті, що зумовило організацію спеціальних земельних (іпотечних) банків.