Економічна історія
Розвиток капіталістичного фермерства
Згадуючи досягнення в розвитку промисловості Англії, слід зазначити, що у XVIII ст. вона була переважно сільськогосподарською державою. Щоб стимулювати розвиток кормової бази і експорт зерна, уряд у 1660 р. увів високі мита на імпорт хліба, худоби, м´яса, із 1689 р. — на пшеницю, що вивозилась, сплачувалась урядова премія у 5 шилінгів за квартер (2,9 л), якщо ціна на неї не перевищувала 48 шилінгів, за винятком неурожайних років. Прийнято закон про осілість для забезпечення сільського господарства робочою силою. Відповідно до нього сільськогосподарським робітникам заборонялося самостійно покидати приходи, де вони працювали за наймом. За надлишку робочої сили парафіяльна влада могла її висилати. Така політика сприяла збільшенню вирощування зернових у цілому, в тому числі на експорт. Так, у 1706—1725 pp. експортували 5,4 млн. квартерів; у 1726—1745 pp. — 7 млн.; у 1746—1765 pp.— 9,5 млн. квартерів зерна.
Стабільний розвиток зовнішнього і внутрішнього ринків забезпечував сільському господарству постійний стимул для удосконалення техніки. Результати були особливо відчутні в східних і південно-східних графствах, де методи ведення сільського господарства були значно досконалішими порівняно з ще не обгородженими орними землями східної частини центральних графств і збут значно ускладнювався внаслідок відсутності зручних засобів наземного транспорту. Тільки пізніше, коли були збудовані канали і з´явився новий ринок збуту в зв´язку з індустріалізацією сусідніх районів — Йоркширу, Чорної Англії і Ланкаширу, огороджування набуло великого поширення і в центральних графствах. Починаючи з 90-х років XVIII ст. прогрес у сільському господарстві визначався його інтенсифікацією. Введено чотирирічну сівозміну, землю почали більш глибоко зорювати і мотижити, розпушування ґрунту проводили старанніше і землю очищали від бур´яну.
Створення кормової бази сприяло розведенню овець і великої рогатої худоби. Раніше вівці цінувались переважно за вовну, яку з них отримували, а велика рогата худоба використовувалась в основному як тяглова сила. Через нестачу кормів частину худоби вирізали, а решта голодувала протягом всієї зими. Тепер навчилися годувати худобу всю зиму без збитку для урожаю: вівчарство і утримування великої рогатої худоби стали прибутковим. Якщо середня вага овець, що продавалися у 1710 р. в м. Смітфілді, була 12 кг, а великої рогатої худоби — 167, то у 1795 р. — 36 і 360 кг відповідно.
Застосування нових методів скотарства дало змогу підвищити врожайність зернових. Вперше стало можливим отримання великої кількості органічних добрив як від систематичного випасання овець на ділянках, так і від великої рогатої худоби і свиней, яких відгодовували на фермах.
Удосконалювались і знаряддя праці. Уже в середині XVIII ст. застосовували рядкову сівалку, на початку XIX ст. — залізний плуг.
Але нововведення могли бути здійснені лише за умови вкладення в них великого капіталу. Для малих фермерських господарств вони були недоступні. Піонерами нових технологій у сільському господарстві стали заможні люди, головним чином багаті землевласники. Внаслідок цього технічна революція привела до соціальної, яка змінила структуру сільської Англії і сприяла подальшому прогресу в техніці.
Особливістю огороджування у XVIII ст. було те, що орні землі перетворювали у пасовиська для овець і відкриті поля, які спільно оброблялися, у великі ферми, де успішно розвивалося зернове і скотарське господарство. Крім того, на основі давніх, узаконених звичаями прав було огороджено велику кількість земель, що не оброблялися і використовувалися сільськими мешканцями під пасовища, для вирубування лісу і видобування торфу, а також багато пустирів. Малих фермерів-орендарів в окремих районах Англії поступово зганяли із землі або розоряли орендною платою, яка в 4,5 і навіть у 10 разів перевищувала звичайну. Багато дрібних фригольдерів продавали свої землі у зв´язку з неможливістю конкурувати з удосконаленими методами ведення господарства, які застосовували їх багаті сусіди. Високі земельні податки спонукали лендлордів здавати в оренду свої маєтки великим фермерам-орендарям на довгий термін (зазвичай на 99 років), які обробляли від 80 га землі та більше. Це призвело до загального закріплення ділянок і витіснення орендарів малих ферм. Такі господарства являли собою капіталістичні аграрні підприємства, в яких переважно використовувалась наймана праця, застосовувались удосконалені знаряддя праці, передові агротехнічні прийоми.
Революція в сільському господарстві дала такі результати.
По-перше, збільшилась продуктивність землі, що дало можливість забезпечити міське населення продуктами сільського господарства.
По-друге, утворилася резервна армія пролетарів, цілком "звільнених" від будь-якого зв´язку із землею людей, не прив´язаних ні до місця, ні до власності. Виник загін вільних робітників, що відповідав вільному капіталу. Початок формуванню ринку робочої сили поклали створення у другій половині XIX ст. бюро при міських органах самоврядування, куди могли звертатися особи, які шукали роботу, роботодавці. Біржа праці, яка координувала ринок праці в масштабах всієї країни, організована на початку XX ст.
По-третє, значно збільшився внутрішній ринок збуту промислових товарів. Селянин періоду натурального сільського господарства, що займався домашніми промислами і був відірваний від зовнішнього світу, мав змогу купити дуже мало. Пролетарям звичайно доводилось споживати набагато менше, але все, що вони споживали, вони мусили купувати, що сприяло появі місткого внутрішнього ринку.